Постанова № 31586365, 01.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 червня 2013 р. № 820/3964/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого суді Зоркіної Ю.В., при секретарі судового засідання Мелконян А.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Автомобільно-транспортне підприємство «Автотранс» про стягнення суми,-

встановив

Позовні вимоги заявлені до ТОВ "Автомобільно-транспортне підприємство «Автотранс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у розмірі 16027,74 грн. В обґрунтування позову вказано, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Для відповідача на 2012 рік цей норматив встановлено в кількості 3 робочих місць місця. Фактично на підприємстві працювало в 2012 році працювало 2 інваліди. Одночасно, вимогами ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 Закону України, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Таким чином, як вказав позивач, за 1 робоче місце, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, відповідач до 16.05.2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно господарські санкції у розмірі: 16027,74 грн., в т.ч. пеня 12,80 грн. Вказана сума заборгованості по адміністративно господарських санкціях підтверджується документом - звіт за формою 10-ПІ від 01.03.2013 за 2012 рік та розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій.

В судове засідання представник ХОВ ФСЗІ не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, але надав через канцелярію суду письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд розглянути справу без його участі.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовим повідомленням, яке направлялось за офіційним місцем знаходження та було ним отримано. Відповідно до ст. 35 КАС України суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його відсутність в судовому засідання не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи приписи ст.ст. 41, ч.4 ст. 122, ч.6 ст. 128 КАС України вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини. Судом встановлено, що в ТОВ "АТП "Автотранс" в 2012 році за звітом підприємства про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, за формою №10-ПІ працювало 2 інваліда. Для відповідача на 2012 рік цей норматив було встановлено в кількості 3 робочого місця.

Згідно п. 4 "Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" затвердженого постановою КМУ №1767 від 28.12.2001 року, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

Відповідно до розрахунку позову для відповідача сума штрафних санкцій за не створення робочих місць для інвалідів за 2012 рік складає 16015 грн., сума пені - 12,80 грн.

Статтею18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів" визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Робоче місце інваліда відповідно до п.3 Положення про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 03.05.1995 р., норми якого підлягають застосуванню до спірного періоду, це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Пунктом 3 вказаного Положення встановлено, що робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів

При цьому виходячи зі змісту п.п. 5,14 Положення підприємства зобов'язані розробити заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у межах нормативу повинні створювати за власні кошти місця для їх працевлаштування та відповідно до п.12 Положення інформувати державну службу зайнятості і місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Судом встановлено, що відповідач у січні-лютому, серпні, грудні 2013 році не інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць шляхом подання звітів за формою № 3-ПН, про що свідчить лист Харківського міського центру зайнятості від 17.05.13р. № ХМЦЗ-03-9132-22/13, що свідчить про не виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів"

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм закону дає підстави дійти висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Згідно ч.1 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги той факт, що відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона належними і достатніми доказами повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідач належними доказами не довів факту вжиття всіх необхідних заходів для працевлаштування на товаристві інвалідів, суд вбачає достатньо підстав для задоволення позову.

Відповідно ч.4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних, повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись, Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Положенням про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМ України № 314 від 03.05.1995р., ст.ст. 9, 71, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Автомобільно-транспортне підприємство «Автотранс» про стягнення суми - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ТОВ "Автомобільно-транспортне підприємство "Автотранс" (61010, м.Харків, вул. Першої Кінної армії,106, код ЄДРПОУ 36223817, МФО 351254, р/р 2600300118268 у АКРБ "Регіон-банк") на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м.Харків, Держпром,1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач р/р 31219230700003, МФО 851011, код 14070760, УДКСУ у Дзержинському районі м.Харкова, код одержувача 37999654) суму заборгованості у розмірі 16027 (шістнадцять тисяч двадцять сім) грн. 74 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження

Суддя Зоркіна Ю.В.