Постанова № 31580586, 30.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2013 року Справа № 5017/1105/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 28.02.2013у справі№5017/1105/2012за позовомДержавного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України"доСелянського (фермерського) господарства "Тритікум"простягнення 495 570,96 грн В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Шмаюн М.В. - за дов. від 03.01.13;

від відповідача: Олійник А.О. - за дов. від 18.12.12.

В судовому засіданні 16.05.13 оголошувалась перерва до 30.05.03

Державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" у квітні 2012 року заявлений позов про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Тритікум" 330 380,64 грн - вартості втраченого елітного насіння соняшнику "Еврика МЛ" у кількості 4,880 тонн, елітного насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 36,6 тонн, елітного насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 тонн та 165 190, 32 грн - штрафу. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що ним на виконання умов договору про надання послуг зі зберігання насіння від 06.03.09 №С-14 передано відповідачеві на зберігання елітне насіння соняшнику "Еврика МЛ" у кількості 73,7 тонн, елітне насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 36,6 тонн, насіння озимого ячменю першої репродукції сорту "Достойний" - 75 тонн та елітне насіння озимого ячменю сорту "Достойний" - 50 тонн, втім під час проведеної перевірки виявлено відсутність спірного насіння. Позивач зазначав, що скерував відповідачеві вимогу про повернення насіння зі зберігання, проте останнім насіння зі зберігання не повернуто у зв'язку з чим, ним у відповідності до пункту 6.5 вказаного договору нараховано штраф у розмірі 50% від вартості насіння. При цьому, позивач керувався приписами статей 11, 509, 525, 526, 6910, 611, 629, 942, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 175, 193 Господарського кодексу України. Рішенням господарського суду Одеської області від 24.12.12, ухваленим суддею Желєзною С.П., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що інвентаризаційні описи №1, №2 від 16.11.11 підписані від імені відповідача не уповноваженими особами, а відтак вони не можуть вважатись доказами факту нестачі майна. Суд також зазначив, що згідно з висновком товарознавчої експертизи №473 від 13.12.12 спірне насіння, знаходиться на території складських приміщень відповідача. Водночас, суд дійшов висновку про порушення позивачем приписів пунктів 7, 8 Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.03 №977, адже у листі від 23.01.12 про повернення майна не вказано підприємства на користь якого слід передати насіння. Відмовляючи у стягненні штрафу суд вказав на відсутність умов, визначених пунктом 6.5 договору для його стягнення. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 22, 237, 244, 246, 549, 611, 623, 936, 937, 938, 942, 951 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Мишкіної М.А. - головуючого, Будішевської Л.О., Бєляновського В.В., постановою від 28.02.13, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався приписами законодавства, якими врегульовані питання державного матеріального резерву. Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник не погоджується з висновком суду про складення інвентаризаційних описів №1, №2 з порушенням вимог законодавства, оскільки апеляційний суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України "Про державний матеріальний резерв", Інструкції про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженої Наказом Державного комітету з державного матеріального резерву від 08.08.09 №239, Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 №1129. Скаржник наголошує на тому, що позивач не є Державним агентством резерву України, а відповідач не включений до переліку підприємств, що виконують відповідальне зберігання матцінностей держрезерву. За твердженням скаржника спірні правовідносини регулюються Законом України "Про насіння і садивний матеріал", Постановою КМУ від 27.06.03 №977 "Деякі питання державного резервного насіннєвого фонду", якою затверджено Порядок формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, Порядком про проведення розрахунків з постачальниками та зберігачами насіння сільськогосподарських рослин державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затвердженим спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерством фінансів України від 17.12.04 №468/787. Скаржник наголошує, що може безпосередньо отримувати від відповідача насіння, оскільки саме він є власником насіння і відповідно до вимог статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України має право вимагати його повернення зі зберігання, а пунктами 1, 7, 8 Порядку №977 визначено процедуру відпуску насіння з державного насіннєвого фонду третім особам. Разом з цим, скаржник вважає, що ним законно вчинено ряд дій для перевірки наявності насіння та його якості, однак відповідач вчиняв перешкоди, не виконав останній і вимог ухвали суду від 06.06.12 щодо спільної інвентаризації спірного майна. Скаржник зазначає, що в силу приписів статей 530, 938, 949, 953 Цивільного кодексу України відповідач на вимогу позивача, яка оформлювалась листами, зобов'язаний повернути спірне зерно. Заперечує скаржник і висновки судової товарознавчої експертизи, оскільки з експертизи не убачається, яке саме насіння знаходиться на складі відповідача, маса партії, номер партії насіння, його сортові документи, а висновок експерта фактично фіксує порушення відповідачем державних стандартів щодо зберігання насіння та невідповідність цього насіння тим якісним показникам, яке було передано на зберігання. Наголошує скаржник також на порушенні судами приписів статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, адже суди не надали правової оцінки висновку державної насіннєвої інспекції від 18.12.10. Таким чином, на думку скаржника, ухилення зберігача від проведення спільних перевірок насіння та ненадання доказів наявності у нього зерна саме належного позивачеві підтверджує незбереження переданого йому на зберігання насіння, відтак відповідно до пункту 6.2.1 договору, статей 216 Господарського кодексу України, статей 610, 611, 623, 950, 951 Цивільного кодексу України позивач має право на відшкодування збитків у вигляді вартості неповернутого майна. Від Селянського (фермерського) господарства "Тритікум" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" про стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Тритікум" 330 380,64 грн - вартості втрачено відповідачем елітного насіння соняшнику "Еврика МЛ" у кількості 4,880 тонн, елітного насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 36,6 тонн, елітного насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 тонн та 165 190, 32 грн - штрафу, нарахованого на підставі пункту 6.5 договору у вигляді 50% від вартості неповернутого насіння. Підставою позову підприємством визначено договір зберігання від 06.03.09 №С-14 та приписи статей 950, 951 Цивільного кодексу України, в яких закріплені принципи і розмір відповідальності зберігача, зокрема за незбереження майна. Отже, фактично позивачем заявлений позов про стягнення збитків у вигляді вартості втрачено майна, відтак предметом доказування при вирішенні даного спору є встановлення, зокрема, наявності між сторонами договірних відносин зі зберігання, факту передачі та прийняття майна на зберігання, звернення поклажодавця до зберігача з вимогою повернути майно, неповернення майна зі зберігання, факту відсутності цього майна у зберігача (втрата або пошкодження товару, переданого на зберігання) з підтвердженням цих обставин відповідними доказами, наявності складових цивільного правопорушення. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06.03.09 між Державним підприємством "Державний резервний насіннєвий фонд України" - поклажодавцем та Селянським (фермерським) господарством "Тритікум" - зберігачем, укладено договір про надання послуг зі зберігання насіння № С-14, за умовами якого зберігач надає поклажодавцеві послуги зі зберіганні насіння відповідно до актів приймання - передачі насіння. Насіння, яке передається зберігачеві за цим договором, належить до державного резервного насіннєвого фонду. Право власності на насіння належить поклажодавцеві. Пунктами 2.2, 2.4, 2.6 вказаного договору зберігач зобов'язався прийняти насіння, надане поклажодавцем, на зберігання і повернути його поклажодавцеві у схоронності; проводити зберігання насіння за наступною адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, Теплична, 1; забезпечити належне зберігання насіння згідно ДСТУ-2240-93 та забезпечити безперешкодний доступ в місця зберігання насіння представників поклажодавця; відпуск насіння проводити Покупцям на підставі листа і довіреності поклажодавця; вживати усіх заходів для забезпечення схоронності насіння; виконувати обов'язки за договором зберігання особисто. Пунктами 6.2, 6.2.1, 6.2, 6.6 цього договору сторони визначили, що у разі втрати (нестачі) або пошкодження насіння, внаслідок чого його якість змінилась настільки, що воно не може бути використане за первісним призначенням, зберігач відшкодовує поклажодавцю збитки у розмірі повної вартості такого насіння. Вартість насіння відшкодовується виходячи з рівня середньозважених цін, що складаються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку з урахуванням сортових надбавок. Зберігач відповідає за невиконання умов договору (втрату, нестачу, пошкодження насіння) незалежно від наявності вини. Судами також установлено, що на виконання умов вказаного договору позивачем було передано відповідачеві на зберігання насіння соняшнику "Евріка МЛ" еліта (Ярі) врожаю 2008 року у кількості 73,7 тонн, насіння пшениці "Дельфін" еліти (озимі) врожаю 2010 року - 36,6 тонн; ячмінь "Достойний" 1 репродукції (озимі) врожаю 2010 року - 75 тонн; ячмінь "Достойний" еліта (озимі) врожаю 2010 року - 50 тонн, про що свідчать акти прийому - передачі від 06.03.09 № 1 та від 07.09.10 № 4. Установлено судами і те, що позивачем надавались відповідачеві до виконання розпорядження про видачу на користь підприємств - виробників сільськогосподарської продукції і укладались договори сортозаміни (міни) насіння та інші договори зберігання, у зв'язку з чим кількість та асортимент насіння, права і обов'язки із забезпечення зберігання якого врегульовані умовами договору про надання послуг зі зберігання насіння від 06.03.09 № С-14, змінились і становлять: елітне насіння соняшнику "Евріка МЛ" у кількості 4,880 тонн, елітне насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 36,6 тонн та елітне насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 тонн. Відповідно до наказу Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" від 13.10.11 №52 позивачем разом із завідуючим складом відповідача проведено інвентаризацію основних засобів під час якої виявлено відсутність на зберіганні у відповідача елітного насіння соняшнику "Евріка МЛ" у загальній кількості 29,680 тонн, елітного насіння озимої пшениці сорту "Дельфін" - 61,600 тонн та елітного насіння ячменю сорту "Достойний" - 45 тонн, про що складено інвентаризаційні описи від 16.11.11 №1 та №2. Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд при прийнятті судового рішення керується та відповідно зазначає у ньому не лише ті законодавчі та нормативно-правові акти, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й ті, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову. Згідно зі статтею 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема того чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Аналогічні вимоги містить і стаття 105 Господарського процесуального кодексу України. Між тим, залишаючи без змін рішення у справі про відмову у позові, суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про насіння і садивний матеріал", Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.03 №977 "Деякі питання державного резервного насіннєвого фонду", якою затверджено Порядок формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, Порядком проведення розрахунків із постачальниками та зберігачами насіння сільськогосподарських рослин державного резервного насіннєвого фонду і користувачами, затвердженим Наказом Міністерства аграрної політики України та Міністерством фінансів України від 17.12.04 №468/787 (надалі -Порядок). Не враховано апеляційним судом і того, що у разі коли законом, який безпосередньо передбачає виникнення зберігального зобов'язання, не передбачено належного механізму регулювання такого зберігального правовідношення, на такі відносини в силу статті 954 Цивільного кодексу України, поширюються загальні положення про зберігання, унормовані параграфом 1 глави 66 вказаного Кодексу. Відповідно до статті 1 Закону України "Про насіння і садивний матеріал" державний резервний насіннєвий фонд - це запас базового та сертифікованого насіння, що використовується за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику. Згідно з пунктом 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.03 №977 "Деякі питання державного резервного насіннєвого фонду", насіння сільськогосподарських рослин, закуплене для заготівлі до резервного фонду, зберігається у постачальників, виробників, насіння або на хлібоприймальних підприємствах - зберігачі на підставі договорів зберігання. Дана норма кореспондує з пунктом 3.1 Порядку. Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ упродовж строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. За приписами статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою речі, відшкодовуються зберігачем, зокрема, у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості. На відносини зі зберігання поширюються також правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України. Так, стаття 614 Цивільного кодексу України передбачає винятки із загального правила про необхідність усіх чотирьох елементів для застосування до порушника мір цивільної відповідальності. За приписами вказаної статті, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом. Як убачається з матеріалів справи, пунктом 6.6 договору від 06.03.09 сторони передбачили, що зберігач відповідає за невиконання умов договору (втрату, нестачу, пошкодження насіння), незалежно від наявності вини. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. З матеріалів справи убачається, що позивачем на підтвердження факту відсутності спірного зерна на зберіганні відповідача надано інвентаризаційні описи від 16.11.11 №1 та №2, котрі з боку відповідача підписані агрономом та завідуючим складом. Відповідно до статті 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Згідно з пунктами 7, 11.1, 11.2 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно - матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 № 69 основними завданнями інвентаризації є зокрема виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі; установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку; перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи. Однак, як убачається з матеріалів, суд апеляційної інстанції відхиляючи надані позивачем інвентаризаційні описи від 16.11.11 №1, №2 помилково виходив з недотримання позивачем при проведенні контрольних заходів вимог Інструкції про порядок проведення контролю за станом роботи з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженої Наказом Державного комітету з державного матеріального резерву від 08.09.09 №239 та у відповідності до вимог названої Інструкції не складено акта перевірки, адже ця Інструкція є спеціальним нормативним актом у правовідносинах зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву. При цьому, апеляційним судом не було з'ясовано чи відповідають ці інвентаризаційні описи вимогам Інструкції з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 №69. Водночас, не визнається підставним і правове обґрунтування суду першої інстанції щодо неприйняття до уваги інвентаризаційних описів №1, №2. Як убачається зі змісту рішення у справі, суд посилаючись на приписи статей 237, 244, 246 Цивільного кодексу України виходив з того, що ці описи підписані від імені відповідача не уповноваженими особами, оскільки відсутня довіреність чи документ, які б свідчили про наявність у цієї особи необхідного обсягу повноважень. Між тим, вказаними нормами врегульовано питання представництва за довіреністю, яка видається для пред'явлення третім особам. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Матеріально - відповідальною особою є працівник, якому за характером його роботи довірено товарні цінності і на якого на підставі укладеного письмового договору покладено певну матеріальну відповідальність. В даному випадку інвентаризаційний опис підписаний з боку відповідача, зокрема завідуючим складом, повноваження якого визначаються посадовою інструкцією. Проте, судами обох інстанцій не з'ясовано чи передбачено посадовими інструкціями цих осіб матеріальну відповідальність та чи укладався із завідуючим складом договір про матеріальну відповідальність, у відповідності до Постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 №447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або виконуються праців никами, з якими підприємством, установою, організацією мо жуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження цінностей, пе реданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва". Як установлено судами, позивачем 23.01.12 скеровано на адресу відповідача лист з вимогою повернути спірне насіння зі зберігання, а у випадку неможливості його повернення відшкодувати його вартість у розмірі 330 380, 64 грн. Проте, суди попередніх інстанцій установивши факт неповернення відповідачем спірного насіння на вимогу позивача зазначили, що Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" не є тією особою в розумінні Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.03 № 977 та Порядку формування розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України №1129 від 08.10.97, яка може безпосередньо отримувати від відповідача насіння, а вимога про його повернення не містить усіх реквізитів визначених названим Порядком. Судами обох інстанцій не враховано того, що згідно з пунктом 1.3 договору від 06.03.09 Державне підприємство "Державний резервний насіннєвий фонд України" є поклажодавцем та власником спірного насіння і відповідно до приписів статті 319 Цивільного кодексу України має право володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд. Окрім цього, обов'язок зберігача повернути майно поклажодавцеві зі зберігання визначений як умовами даного договору так діючим законодавством, зокрема статтею 953 Цивільного кодексу України, позаяк положення пунктів 7, 8 Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.03 № 977 регулюють порядок відпуску насіння з резервного фонду у разі його відпуску на користь сільськогосподарських товаровиробників, тобто на користь третіх осіб. Разом з цим, викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Однак, судові рішення не містять мотивів за якими судами відхилені доводи позивача щодо недопущення працівників позивача до насіння, яке знаходиться на зберіганні відповідача та не надано оцінки актам, складеним за наслідками недопущення працівників позивача до насіння. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства. З огляду на те, що судами неповно установлені усі обставини справи з якими законодавство пов'язує законне вирішення спору, висновки судів обох інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірних коштів визнаються передчасними. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд для установлення вказаних обставин, які мають суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи, що доводи касаційної скарги частково підтверджені та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.02.13 у справі №5017/1105/2012 і рішення господарського суду Одеської області від 24.12.12 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Одеської області.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець