Рішення № 31571518, 30.05.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.05.2013 Справа № 901/1203/13за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

(вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001)

до Публічного акціонерного товариства «Керчгаз»

(вул. Чкалова, 151, м. Керч, АР Крим, 98300)

про стягнення 1 039 272.94 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Остапенко Валентин Миколайович, довіреність № 14-66 від 22.03.2013, представник, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

Від відповідача: Огнєва Лада Віталіївна, довіреність № 8/21 від 08.01.2013, представник, ПАТ "Керчгаз";

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» та просить суд стягнути суму у розмірі 1 039 272.94 грн., а саме - заборгованість у розмірі 787 941.06 грн., інфляційні втрати у розмірі 15 035.26 грн., 3% річних у розмірі 45 799.05 грн., пеню у розмірі 190 497.57 грн..

Позовні вимоги вмотивовані порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 14/2094/11 від 30 вересня 2011 року, що призвело до утворення заборгованості, яка оплачена відповідачем частково та з порушенням встановлених строків оплати, у зв'язку з чим на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат, а також 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за весь період прострочення платежів. Крім того, умовами укладеного між сторонами договору передбачено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надання додаткових документів по справі, у зв'язку з чим просив продовжити строк розгляду справи.

Однак, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови представнику позивача у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно про відсутність підстав для продовження строку її розгляду, оскільки у судовому засіданні 14 травня 2013 року представником позивача вже заявлялося аналогічне клопотання та саме на його підставі у судовому засіданні будо оголошено перерву для надання можливості позивачу представити суду документи, які він вважає за необхідне долучити до справи, однак цього ним зроблено не було.

Водночас згідно з частиною третьою статті 22 ГПК сторони (так само як і інші учасники судового процесу) зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також суд не вважає обґрунтованими доводи представника позивача про те, що він є неналежним представником позивача та не має повноважень приймати участь у судовому засіданні, оскільки це спростовується відомостями, що містяться у довіреності , виданої йому як представнику позивача (а.с. 156).

Тому такі дії представника позивача суд розцінює як зловживання своїми процесуальними правами та умисним затягуванням розгляду справи, тоді як матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін.

У задоволенні клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи суд також відмовив, з огляду на те, що двомісячний строк розгляду справи, передбачений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, ще не сплинув, а отже в цьому немає необхідності.

Представник відповідача надав суду докази погашення суми боргу в повному обсязі, також заперечував проти правильності розрахунку штрафних санкцій, здійсненого позивачем, та просив суд у їх задоволенні відмовити. Також просив суд застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення пені (а.с. 133).

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Керчгаз» (покупець) укладено договір № 14/2094/11 купівлі-продажу природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с. 9-13).

Відповідно до пункту 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 40 923.00 тис.куб.м..

Згідно з пунктом 3.1 договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Пунктом 3.3 договору сторони визначили, що приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу.

Пунктом 5.2 договору встановлена ціна газу, яка за 1000 куб. м. без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом становить:

- газ, який використовується населенням за умови, що споживання не перевищує 2 500 куб. м. на рік: при наявності газових лічильників 284.9038 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників 434.0769 грн., крім того ПДВ 20%.

- газ, який використовується населенням за умови, що споживання не перевищує 6 000 куб. м. на рік: при наявності газових лічильників 583.4615 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників 671.4423 грн., крім того ПДВ 20%.

- газ, який використовується населенням за умови, що споживання не перевищує 12 000 куб. м. на рік: при наявності газових лічильників 1505.0962 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників 1685.3846 грн., крім того ПДВ 20%.

- газ, який використовується населенням за умови, що споживання перевищує 12 000 куб. м. на рік: при наявності газових лічильників 1855.5769 грн., крім того ПДВ 20%; при відсутності газових лічильників 20701.7212 грн., крім того ПДВ 20%.

Пунктом 6.1 договору сторони домовились, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки.

Відповідно до пункту 6.2 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Договір набуває чинності з дати його укладення і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до повного погашення заборгованості (пункт 11.1 договору).

В подальшому між сторонами укладались додаткові угоди, якими змінювалася вартість газу, що є предметом договору, а також обсяг газу, що поставляється ( а.с. 14-15).

За твердженням позивача, що також не заперечується відповідачем на виконання умов договору та додаткових угод до нього, протягом жовтня - грудня 2011 року - січня - березня 2012 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 10 697 285.85 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 16-21).

Однак, у порушення умов договору розрахунки за поставлений природний газ проводились відповідачем несвоєчасно.

При цьому, за твердженням позивача, станом на 27 грудня 2012 року заборгованість за договором № 14/2094/11 від 30 вересня 2011 року за поставлений у 2011-2012 роках складає 787 941.06 грн., яка до теперішнього часу не погашена.

Викладене з'явилося підставою для звернення Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою, спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття його товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Як вже зазначалося, 30 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством «Керчгаз» (покупець) укладено договір № 14/2094/11 купівлі-продажу природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с. 9-13).

За твердженням позивача, що також не заперечується відповідачем, на виконання умов договору та додаткових угод до нього, протягом жовтня - грудня 2011 року - січня - березня 2012 року позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 10 697 285.85 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 16-21).

Однак, у порушення умов договору розрахунки за поставлений природний газ проводились відповідачем несвоєчасно.

При цьому, за твердженням позивача, станом на 27 грудня 2012 року заборгованість за договором № 14/2094/11 від 30 вересня 2011 року за поставлений у 2011-2012 роках складає 787 941.06 грн., яка до теперішнього часу не погашена.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Крім того, зі змісту спірного договору вбачається, що він за своєю суттю є платним договором, що свідчить про обізнаність відповідача про наявність у нього обов'язку здійснювати виплати за договором.

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, під час розгляду справи, судом із акту звірки розрахунків за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2013 року, підписаного сторонами та скріпленого їхніми печатками, встановлено, що станом на 31 березня 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем за договором купівлі - продажу природного газу №14/2094/11 від 30 вересня 2011 року становить 70 058.06 грн. (а.с. 162-168).

Такі відомості не заперечувалися і представником позивача в судовому засіданні. Він підтвердив належність акту як доказу. Оригінал був оглянутий судом.

Таким чином, враховуючи, що станом на 31 березня 2013 року заборгованість відповідача перед позивачем становила 70 058.06 грн., отже заборгованість в сумі 717 883.00 грн. була погашена відповідачем до дати звернення позивача із позовом до суду (05 квітня 2013 року згідно із штампом пошти на конверті), то суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні вимог позивача в цій частині.

Крім того, під час розгляду справи представником відповідача надано суду докази сплати заборгованості в розмірі 70 058.06 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 7256_18 від 15 квітня 2013 року, № 7256_29 від 16 квітня 2013 року, № 7256_14 від 22 квітня 2013 року, № 7256_9 від 23 квітня 2013 року, № 7256_14 від 24 квітня 2013 року, № 7256_14 від 25 квітня 2013 року, № 7256_9 від 26 квітня 2013 року, № 7256_15 від 29 квітня 2013 року, № 7256_11 від 30 квітня 2013 року, № 7256_10 від 07 травня 2013 року, № 7256_10 від 13 травня 2013 року, № 7256_13 від 08 травня 2013 року (а.с. 134-143, 160-161).

Отже, оскільки відповідачем в процесі розгляду даної справи сплачено залишок заборгованості в сумі 70 058.06 грн., суд вбачає правові підстави для припинення провадження у справі в цій частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» суми заборгованості за договором № 14/2094/11 купівлі -продажу природного газу від 30 вересня 2011 року в порядку пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також, позивач просив суд стягнути з останнього інфляційні втрати в сумі 15 035.26 грн., 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 45 799.05 грн. та пеню в сумі 190 497.57 грн..

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, вказана норма щодо встановлення обов'язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми, кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки.

Аналогічне по суті положення містить норма статті 1214 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

Так, чинне законодавство у випадку порушення однією особою договірних обов'язків, передбачає не тільки відповідальність такої особи у вигляді неустойки (штраф та/або пеня), а і грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй причитаються, у зв'язку з несвоєчасним поверненням від боржника (після примусового стягнення тощо).

Так, у статті 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Як вже зазначалось, позивач просить стягнути з відповідача 15 035.26 грн. інфляційних втрат, що нараховані за безперервний період, але за окремими актами з 16 жовтня 2011 року по 15 березня 2012 року.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних витрат було визначено невірні періоди нарахування та суми боргу, що є простроченими.

Так, позивач при розрахунку початком періоду нарахування інфляційних витрат окремо за кожним актом визначив 16 число місяця поставки газу, тоді як відповідно до пункту 6.2 договору відповідач мав оплатити природний газ - до 10 числа наступного місяця, а отже період, вказаний відповідачем, не є простроченним.

Крім того, з розрахунку позивача суду неможливо встановити за який місяць індексується сума.

Також суми, визначені позивачем, як заборгованість не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до пункту 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 1-8/334 від 11 квітня 2005 року господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок» замість позивача розрахованих останнім сум. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

На невірно проведений розрахунок інфляційних витрат також у своїх поясненнях посилався представник відповідача.

Однак, представник позивача під час розгляду справи наполягав на вірності складання розрахунку, тоді як з огляду на невірність вказаних сум та помилковість визначених позивачем періодів, суд позбавлений можливості провести самостійний перерахунок стягуваних сум, що має наслідком відмову у позові у вказаній частині.

Одночасно, суд зауважує, що позбавлений права визначати інші періоди для нарахування та стягнення коштів, ніж зазначено у позові при проведенні перерахунків, оскільки це потягло би вихід за межі позовних вимог, що за відсутності відповідної заяви зацікавленої сторони, є процесуальним порушенням.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 45 799.05 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Судом було перевірено розрахунок 3 % річних (а.с. 22-26), здійснений позивачем, та встановлено, що позивачем за усіма актами невірно визначено початок періоду прострочення. Так, позивачем здійснено нарахування процентів включаючи день, до якого відповідач мав оплатити природний газ - до 10 числа наступного місяця (п.6.2 договору), а не з наступного дня, як визначено статтею 253 Цивільного кодексу України, що є порушенням вказаної правової норми.

Таким чином, при перерахунку 3 % річних за вірними періодами окремо за кожним актом судом встановлено, що сума 3 % річних дорівнює 45 124.61 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 22-26). В стягненні 3% річних в сумі 674.44 грн. слід відмовити.

Представником позивача було звернено увагу суду на те, що в акті приймання - передачі спожитого газу за червень було допущено описку та правильною датою складання акту за червень слід вважати - «за лютий 2012 року» (а.с. 20). Вказане не заперечувалося представником відповідача.

Крім того, на підставі пункту 7.2 договору позивач просить суд стягнути з відповідача 190 497.57 грн. пені, нарахованої ним окремо за кожним актом приймання - передачі, а саме за періоди : за поставлений газ у грудні 2011 року - з 10 січня 2012 року по 25 січня 2012 року, за січень 2012 року - з 10 лютого 2012 року по 15 березня 2012 року, за лютий 2012 року - з 10 березня 2012 року по 22 липня 2012 року, за березень 2012 року - з 10 квітня 2012 року по 09 жовтня 2012 року, з урахуванням дат виникнення заборгованості та на заборгованість за кожний місяць поставки природного газу окремо (а.с. 22-26).

Згідно з пунктом 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 та 6.2 цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пені від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вказана норма має диспозитивний характер та не суперечить умовам, яких дійшли сторони у договорі, оскільки також період, за який пеня може бути нарахована, не повинен перевищувати шести місячний термін.

Одночасно, судом було встановлено, що оскільки пункт 7.2 договору містить посилання на подання позову, такий період слід відраховувати саме від дати звернення Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до суду.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, позовна заява була подана до господарського суду АР Крим 05 квітня 2013 року (згідно із відтиском штампу пошти на конверті, а.с. 48), тобто пеня, згідно умов укладеного між сторонами договору, може бути нарахована за період з 05 жовтня 2012 року по 09 жовтня 2012 року - кінцева дата нарахування пені, яку визначив позивач у розрахунку.

Таким чином, з розрахунку, здійсненого судом (а.с. 170) вбачається, що розмір пені за вказаний період дорівнює 2 598.23 грн., а отже саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача. В стягненні 187 899.34 грн. пені слід відмовити.

В задоволенні заяви відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення пені строку позовної давності суд відмовляє, у зв'язку з наступним.

Пунктом 1 статті 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Отже, оскільки позивач звернувся із позовом до суду 05 квітня 2013 року, то строк позовної давності для вимог про нарахування пені за період з 05 жовтня 2012 року по 09 жовтня 2012 року не є пропущеним.

Таким чином, підстави для задоволення заяви відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення пені строку позовної давності відсутні.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір суд покладає на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено 03 червня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 1-1 частини 1 статті 80, статтями 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 901/1203/13 в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» суми боргу в розмірі 70 058.06 грн..

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Керчгаз» (вул. Чкалова, 151, м. Керч, АР Крим, 98300, р/р 260373011383 у ПАТ «Державний ощадний банк України» Філії - Керченському відділенні № 4552, МФО 384061, код ЄДРПОУ 03348130) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, р/р 26001601004109 в ПАТ «Промінвестбанк», м. Києва, МФО 300012, код ЄДРПОУ 20077720) 2598.23 грн. пені, 45 124.61 грн. 3% річних та 2355.62 грн. судового збору.

4. В частині стягнення заборгованості в сумі 717 883.00 грн., інфляційних втрат в сумі 15 035.26 грн., пені в сумі 187 899.34 грн. та 3% річних в сумі 674.44 грн. в позові - відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Ю.А. Радвановська