Постанова № 31558176, 27.05.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 року м. Львів № 2а-13489/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участю секретаря судового засідання Думич Х.М., представника позивача Рісної Ю.Б., представника відповідача Звір Р.П., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського комунального підприємства «Збиранка» до державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2007 року Львівське комунальне підприємство «Збиранка» (далі - ЛКП «Збиранка») звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою до державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області (далі - ДПІ у Жовківському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.01.2007 року №12/15-0687/1/13807617, яким ЛКП «Збиранка» визначено податкове зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища за ІІІ квартал 2006 року в сумі 344606,43 грн., в тому числі 328196,60 грн. - основний платіж та 16409,83 грн. - штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.4 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Постановою господарського суду Львівської області від 05.06.2008 року (залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 року) позов ЛКП «Збиранка» задоволено.

За наслідками розгляду касаційної скарги органу ДПС Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.11.2011 року скасував зазначені вище рішення судів, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів першої та другої інстанцій, суд касаційної інстанції в ухвалі від 03.11.2011 року зазначив про те, що суди не надали належної оцінки усім доказам стосовно забезпечення позивачем захисту атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення шкідливими речовинами протягом періоду, яких охоплено перевіркою. Зокрема, при оцінці доказів, які підтверджують задовільний санітарний стан утримання території сміттєзвалища та під'їзних доріг не враховано, що дата видачі (підписання) не всіх з них припадає на звітний період, за який позивачу донараховано податкові зобов'язання, відтак не з'ясовано чи можуть такі документи вважатися належними доказами у справі. Також суд касаційної інстанції зазначив про те, що не надано будь-якої оцінки приєднаним до справи доказам, які свідчать про протилежне, зокрема Звіту про дослідження з оцінки екологічного та санітарно-гігієнічного стану територій, прилеглих до Львівського полігону твердих побутових відходів (моніторингові спостереження гідрорежимних свердловин), виконаного відділом інженерної геології і гідрогеології ВАТ «Геотехнічний інститут», оцінка якого, як зазначено в ухвалі від 03.11.2011 року, повинна була здійснена з врахуванням того, що викладені в ньому дані отримані на підставі систематичного дослідження (моніторингу) 38 спеціально розроблених свердловин протягом 2006 року, тоді як акти та результати аналізів Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області стосуються дослідження набагато вужчого сегмента стану сміттєзвалища. З огляду на зазначене факт забезпечення захисту навколишнього природного середовища від забруднення внаслідок розміщення відходів на Львівському сміттєзвалищі впродовж січня-вересня 2006 року, як зазначив Вищий адміністративний суд України, не може вважатися встановленим, що, в свою чергу, виключає правильність висновку суду щодо величини коригуючого коефіцієнта, який позивач повинен був застосувати при визначенні податкових зобов'язань за 9 місяців 2006 року. Відтак, висновок, що позивач правомірно застосовував коригуючий коефіцієнт « 1», щодо якого на підприємстві було видано наказ № 136 від 28.12.2005, на думку суду касаційної інстанції не відповідає правильному застосуванню пункту 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 № 303 та зроблений з порушенням статті 2, пункту 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та підпункту «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив, що під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для всебічного та повного з'ясування обставин справи і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Представник позивача підтримав правову позицію, викладену у позовній заяві, а також додаткових письмових поясненнях до неї, останні з яких від 26.04.2012 року та від 11.05.2012 року. Обґрунтовуючи позовні вимоги, підприємство посилається на те, що з 1991 року проводяться роботи по покращенню експлуатації сміттєзвалища, органами місцевого самоврядування розроблено низку заходів щодо безпечного використання сміттєзвалища. До 2005 року включно підприємство при сплаті збору за забруднення навколишнього природнього середовища застосовувало коригуючий коефіцієнт « 3» (звалище, що не забезпечує повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів). Внаслідок завершення в 2005 році комплексу робіт щодо забезпечення захисту ґрунтових вод сміттєзвалище стало безпечним, тому керівник підприємства прийняв рішення з 2006 року змінити методологію обчислення збору за забруднення НПС. Оскільки з 2006 року характер місця розміщення відходів у с. Великі Грибовичі Жовківського району Львівської області, яке експлуатує ЛКП «Збиранка», відповідає визначенню «спеціально створені місця складування (полігони), що забезпечують захист атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення», то при обчисленні ставки збору за забруднення навколишнього природного середовища в формулі підприємство стало застосовувати коефіцієнт « 1». На думку представника позивача, підприємство відповідає усім вимогам до полігону, має відповідний робочий проект, а та обставина, що його не прийнято в експлуатацію державною приймальною комісією, відповідно до п. 1.1. Правил технічної експлуатації полігонів, не забороняє можливості його експлуатувати. Щодо листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області від 22.06.2007 року за № 10-3795, на який покликається відповідач, зазначив, що відповідно до іншого листа цього ж органу від 25.05.2007 року № 10-3279, управління не проводило спеціальних досліджень полігону ТПВ ЛКП «Збиранка» і з огляду на свій правовий статус не є органом, компетентним перевіряти полігон на відповідність нормам ДБН. Таку ж думку позивач висловив і стосовно листа Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області № 10-4522 від 10.08.2007 року, оскільки встановлення коригуючого коефіцієнта не входить до повноважень цього органу, а викладені у цьому листі висновки є необґрунтованими. Стосовно Звіту про дослідження з оцінки екологічного та санітарно-гігієнічного стану територій, прилеглих до Львівського полігону твердих побутових відходів (моніторингові спостереження гідрорежимних свердловин), виконаного відділом інженерної геології і гідрогеології ВАТ «Геотехнічний інститут», то на думку позивача, ця установа також не вправі проводити подібні дослідження і роботи висновки про необхідність приведення ЛКП «Збиранка» до санітарних норм. Поряд з тим зауважив, що існують інші результати досліджень, які проводили експерти громадських організацій та наукових установ (ЛМГО «Спілка консультантів «Експерт-група», «Незалежна екологічна група», «Регіональний центр поводження з відходами», Інститут геології та геохімії горючих копалин НАН України), які доводять протилежне. Правомірність своєї позиції щодо застосування коригуючого коефіцієнта « 1» позивач також обґрунтовує результатами перевірок та аналізів (щодо стану забруднення поверхневих вод, дотримання норм ГДК у ґрунтах, якість поверхневих вод на відповідність нормам водокористування, щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, щодо дотримання санітарних вимог) які проводили Державне управління екології та природних ресурсів у Львівській області, Державна екологічна інспекція у Львівській області, Львівська обласна санепідемстанція, які в цілому свідчать про те, що порушень вимог законодавства чи відхилень від допустимих норм забруднення навколишнього середовища не встановлено. Навпаки, підтверджено, що підприємство є інженерною спеціалізованою спорудою, призначеною для захоронення твердих побутових відходів, запобігає розвитку негативних екологічних наслідків та забезпечує захист атмосферного повітря, водних об'єктів від забруднення, а отже є полігоном. Відтак, обраний коригуючий коефіціент « 1» відповідає характеру місця розташування відходів, у зв'язку з цим висновок податкового органу про заниження збору є необґрунтованим і протиправним. Додатковим цьому свідченням, на думку позивача, є ухвали Вищого адміністративного суду України у справах №К-4132/08 та №К-22590/09, постановлені за наслідками касаційного провадження за участі тих самих сторін з приводу правильності обчислення збору за забруднення навколишнього середовища, у яких підтверджено правомірність застосування ЛКП «Збиранка» коригуючого коефіцієнта « 1». З урахуванням наведеного, представник позивача просить позов задовольнити.

Податковий орган на обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилається на те, що ЛКП «Збиранка» експлуатує місце видалення відходів, яке відповідає визначенню «звалища, які не забезпечують повного виключення забруднення атмосферного повітря або водних об'єктів». У своїх додаткових поясненнях представник відповідача зазначив про те, що ЛКП «Збиранка» за своїми інженерно-технічним оснащенням та технічними характеристиками не спроможне забезпечувати гідроізоляцію відходів, захист атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення. Підтвердженням цього є результати дослідження, яке проводило ВАТ «Геотехнічний інститут» протягом 2004-2006 років на замовлення Львівської міської ради, які викладено у Звіті про дослідження з оцінки екологічного та санітарно-гігієнічного стану територій, прилеглих до Львівського полігону твердих побутових відходів (моніторингові спостереження гідрорежимних свердловин). Судячи із висновків цього Звіту, а також з урахуванням листів ВАТ «Гірхімпром» від 02.08.2007 № 01/490, ЛКП «Збиранка» не відповідає вимогам нормативної документації на полігони ТПВ. З огляду на це при обчисленні ставки збору за забруднення навколишнього природного середовища в формулі слід застосовувати коефіцієнт « 3», що і зумовило прийняття рішення про донарахування підприємству податкових зобов'язань.

Ухвалою від 26.04.2012 року суд залучив до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Львівську обласну державну адміністрацію - державний орган, що зареєстрував паспорт місця видалення відходів, котре експлуатує позивач, та повинен вести Реєстр місць видалення відходів (далі - МВВ) в Львівській області. На вимогу суду надати документи, необхідні для повного та об'єктивного вирішення спору (відомості з Реєстру МВВ, копію паспорта тощо) третя особа повідомила, що не може надати такі з мотивів їх відсутності.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення та встановив наступне:

у січні 2007 року ДПІ у Жовківському районі Львівської області провела камеральну перевірку розрахунку ЛКП «Збиранка» щодо збору за забруднення навколишнього природного середовища за 9 місяців 2006 року, за наслідками якої встановила заниження коригуючого коефіцієнта до нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, який встановлюється залежно від місця розміщення відходів, що є порушенням додатку № 2 до Порядку «Про встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», затвердженого постановою Кабміну України від 01.03.1999 року №303. Суть порушення у тому, що при заповненні розрахунку ЛКП «Збиранка» застосувало коригуючий коефіцієнт « 1», встановлений у додатку 2 до названого вище Порядку для суб'єктів господарювання, які зберігають відходи на полігонах, що забезпечують захист від забруднення атмосферного повітря та водних об'єктів, замість коригуючого коефіцієнта « 3», який відповідно до таблиці 2.5 цього ж додатку повинен застосовуватися в разі зберігання відходів на звалищах, що не забезпечують такого захисту. При цьому податковий орган керувався висновком Державного управління екології та природних ресурсів в Львівській області, доведеним до відома податкового органу в листі від 21.08.2006 № 11-6450, згідно з яким при сплаті за розміщення відходів на Львівському сміттєзвалищі необхідно застосовувати коригуючий коефіцієнт 3 у зв'язку з незабезпеченням суб'єктом господарювання захисту водних об'єктів від забруднення.

Результати перевірки оформлено актом № 03/15-0/13807617/02 від 09.01.2007 року, на підставі якого орган ДПС виніс податкове повідомлення-рішення від 20.01.2007 № 12/15-0687/1/13807617 про визначення ЛКП «Збиранка» податкового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 344606,43 грн., в тому числі 328196,60 грн. основний платіж та 16409,83 грн. штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.4 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

ЛКП «Збиранка» оскаржило зазначене рішення у судовому порядку, про що уже зазначено вище. На думку позивача, право вибору коригуючого коефіцієнта належить платнику збору за забруднення навколишнього природного середовища, а не податковому органу, і залежить від характеру місця розміщення відходів. Натомість відповідач вважає розрахунок позивача помилковим, при цьому обидві сторони свою позицію доводять висновками державних органів у сфері екології та природних ресурсів, а також результатами досліджень спеціалізованих установ.

При вирішенні спору суд керується наступними нормами права:

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів.

Платниками збору, відповідно до п. 2.1. «Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженою наказом державної податкова адміністрація та Мінекобезпеки, від 19.07.1999р. № 162/379 (чинний на час виникнення спірних правовідносин) є суб'єкти господарювання, незалежно від форм власності, включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади; бюджетні, громадські та інші підприємства, установи і організації; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

У частині 3 статті 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99 за N 303 затверджено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору (далі - Порядок №303), пунктом 15 якого встановлено, що контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби. Органи державної податкової служби залучають за попереднім узгодженням територіальні органи Мінекоресурсів для перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів викидів стаціонарними джерелами забруднення, скидів та розміщення відходів.

У п. 6 Порядку № 303 зазначено, що суми збору, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди і розміщення відходів, обчислюються платниками збору самостійно щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року на підставі затверджених лімітів (щодо скидів і розміщення відходів) виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та визначених за місцем знаходження цих джерел коригуючих коефіцієнтів, наведених відповідно в таблицях додатків 1 і 2.

Додатком № 2 Порядку № 303 визначено корегуючі коефіцієнти, а таблицею 2.5 визначений коефіцієнт, який застосовують при обчисленні суми збору. Залежно від характеру місця розміщення відходів застосовуються коефіцієнти або « 1» або «3».

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону України «Про відходи» розміщення відходів - це зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах. Спеціально відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про відходи» встановлено, що з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини ведеться реєстр місць видалення відходів. Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Дані реєстру підлягають щорічному уточненню. У частині 3 цієї ж статті передбачено, що порядок ведення реєстру місць видалення відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 року за №1216 (далі - Порядок №1216), згідно з п. 2 якого реєстр місць видалення відходів (далі - реєстр) - це система даних, одержаних у результаті обліку та опису всіх об'єктів і спеціально відведених місць, де здійснюються операції з видалення відходів (форму ведення реєстру подано в додатку 1 до цього Порядку). Місця видалення відходів (далі - МВВ) - спеціально відведені місця чи об'єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами;

Відповідно до п.п. 5, 12 Порядку № 1216 на кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Спеціальний паспорт складається власником МВВ відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів. Власники МВВ або за їх дорученням спеціалізовані проектні організації, що мають відповідну ліцензію, здійснюють інвентаризацію МВВ та складають проекти їх паспортів.

Згідно з пунктами 8 - 10 Порядку №1216 ведення реєстру здійснюють місцеві державні адміністрації. У реєстрі вміщується узагальнююча інформація щодо кожного МВВ (розміщення, технічні та екологічні характеристики, дані про власника тощо). Дані реєстру підлягають щорічному уточненню. Реєстр створюється і ведеться на підставі паспортів МВВ, звітних даних, що подаються виробниками відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Відповідно до пункту 20 Порядку №1216 на підставі даних паспортів, органи Мінекоресурсів на місцях разом з місцевими державними адміністраціями готують висновки щодо рівня екологічної безпеки МВВ, визначають категорію їх екологічної безпеки для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Висновки надсилаються власникам МВВ для вжиття ними заходів, спрямованих на забезпечення екологічно безпечного функціонування МВВ.

Вимоги до змісту спеціального паспорта та порядку його складання визначено в Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів, затвердженій наказом Мінекобезпеки, від 14.01.1999 року № 121 (далі - Інструкція №121), відповідно до якої паспорт складається за матеріалами інвентаризації МВВ на підставі всього комплексу наявної інформації, включаючи вихідні дані проектів, матеріали виробничої паспортизації відходів (що утворювалися і видалялися), дані карток і відомостей прибутково-видаткових документів, дані моніторингу та спеціальних робіт, відомості спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, матеріали постійно діючих комісій з питань поводження з безхазяйними відходами при місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування. Власники МВВ несуть відповідальність за достовірність і повноту інформації, наведеної в паспорті.

Інструкція №121 передбачає, що інформація в паспорті МВВ згрупована в розділах I - XII, а саме: «Реквізити МВВ», «Загальна характеристика МВВ», «Природно-геологічна характеристика МВВ», «Техніко-технологічна характеристика МВВ», «Загальна характеристика відходів, що видаляються», «Відмості про системи спостереження (моніторинг) за якістю вод, ґрунтів та атмосферним повітрям у районі МВВ», «Відомості про забруднення навколишнього природного середовища в районі МВВ», «Порушення вимог експлуатації МВВ», «Санітарно-захисна зона МВВ», «Ведення документації», «Категорія екологічної безпеки МВВ», «Проведення ревізій (перегляду і оновлення) даних паспорта».

Інструкція №121 також встановлює вимоги щодо змісту кожного із цих розділів, відтак заповнений та зареєстрований паспорт МВВ дає вичерпну інформацію про характер місця зберігання відходів.

З аналізу наведених норм суд приходить до однозначного висновку про те, що саме відомості паспорта МВВ містять інформацію, необхідну для визначення категорії екологічної безпеки місця видалення відходів, та, як наслідок, - для визначення коригуючого коефіцієнта для розрахунку збору за забруднення навколишнього природнього середовища.

ЛКП «Збиранка» є суб'єктом господарювання у сфері поводження з відходами, оскільки надає послуги з розміщення і захоронення твердих побутових відходів на міському сміттєзівлищі підприємствам житлово-комунального господарства та організаціям різних форм власності. Отже, в силу наведених вище вимог закону підприємство повинно мати спеціальний паспорт місця видалення відходів.

У ЛКП «Збиранка» наявний від 20.07.2000р., зареєстрований Львівською обласною державною адміністрацією за №2 28 серпня 2000р., оригінал (том ІІІ, а.с. 88-114) котрого долучено до матеріалів судової справи (до набрання рішенням суду законної сили). Вилучення оригіналу вказаного доказу зумовлено тим, що у позивача виявилася копія паспорта (том ІІІ, а.с. 115-130), що містять в розділі ХІІ «Проведення ревізій (перегляду та оновлення) даних паспорта» (том ІІІ, а.с.130) завірені мокрими печатками записи (а не копії записів) про уточнення в 2009, 2010, 2011рр. відомостей паспорта; згадані записи не відповідають відомостям цього ж розділу оригінального примірника паспорта №2 від 20.07.2000р. (том ІІІ, а.с.114).

На вимогу суду Львівська обласна державна адміністрація - як орган, на який зареєстрував паспорт №2 від та на який покладено обов'язок вести реєстр МВВ в Львівській області, не надала суду копії паспорта та відомостей з реєстру МВВ про паспорт МВВ в с. Великі Грибовичі Жовківського району Львівської області (зокрема про те, чи уточнював власник МВВ впродовж 2006 року інформацію, вказану у своєму паспорті МВВ) - з мотивів їх відсутності.

Досліджуючи паспорт №2 від 20.07.2000р. суд встановив, що такий містить відомості про забруднення навколишнього середовища, про характеристику відходів, тобто усі розділи, які передбачає Інструкція № 121, заповнено. З відомостей паспорт вбачається, що:

- у розділі 4 зазначено, що МВВ є поверхневого типу, насипне, без дренажного стоку;

- у розділі 5 паспорта зазначено, що заходи знешкодження відходів та їх сортування перед видаленням не здійснюються, наявні газові виділення СН4, N20, H2, CO2;

- у розділі 6 зазначено, що спостереження за якістю підземних вод ведеться через спеціальну мережу свердловин, а за якістю атмосферного повітря - не здійснюється;

- у розділі 7 зазначені відомості про забруднення навколишнього природнього середовища в районі МВВ, що свідчать про:

1) перевищення норми окиснюваності в підземних водах в 2,2 рази, а також про перевищення в поверхневих водах норми БСК - в 3,3 рази, окиснюваності - в 12,8 разів, азоту амонійного - в 12,3 рази, заліза - в 32 рази;

2) перевищення норми забруднення ґрунтів міддю - в 1,36 разів, хромом - в 1,41 рази;

- у розділі 8 зазначено про перевищення проектної потужності МВВ та незадовільний стан його захисних споруд;

- у розділі 11 зазначено, що МВВ у с. Великі Грибовичі належить до категорії В - «небезпечні», тобто є об'єктами постійного контролю з боку держави, передбачає обов'язковий моніторинг, вжиття заходів для захисту та локалізації забруднень.

- розділ 12 не містить відомостей про уточнення даних паспорта впродовж 2005-2006рр.

Оцінюючи дані паспорта №2 від 20.07.2000р. в їх сукупності суд дійшов висновку, що за своїми характеристиками МВВ у с. Великі Грибовичі Жовківського району не забезпечує повного виключення забруднення атмосферного повітря та водних об'єктів. Відомості паспорта свідчать про забруднення місцем видалення відходів в с. Великі Грибовичі Жовківського району Львівської області як підземних та поверхневих вод, так і ґрунтів. Щодо атмосферного повітря, то моніторинг його стану взагалі не здійснюється попри наявні в паспорті відомості про наявність на звалищі газових виділень. З огляду на встановлене, твердження позивача про забезпечення на звалищі захисту атмосферного повітря та водних об'єктів від забруднення спростовуються належним та допустимим доказом - даними паспорта МВВ.

Суд констатує, що позивач до 2005 року включно нараховував та сплачував збір за забруднення НПС з урахуванням коригуючого коефіцієнта « 3». В 2005-2006рр. позивач не провів уточнення відомостей паспорта МВВ у с. Великі Грибовичі Жовківського району, які би свідчили про покращення стану екологічної безпеки об'єкта, та не подав до податкового органу за місцем сплати збору (відповідачу) належних документів, що підтверджували б підставу для зміни методології нарахування даного збору.

З огляду на встановлені обставини справи суд дійшов висновку, що у позивача не було правових підстав для застосування в ІІІ кварталі 2006 року коригуючого коефіцієнта «1» при обчисленні збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Беручи до уваги вказівки Вищого адміністративного суду, викладені в ухвалі від 03.11.2011 року, суд дослідив та оцінив наявні в матеріалах справи докази:

Результати дослідження, яке проводило ВАТ «Геотехнічний інститут» на замовлення Львівської міської ради, і які викладено у Звіті про дослідження з оцінки екологічного та санітарно-гігієнічного стану територій, прилеглих до Львівського полігону твердих побутових відходів (моніторингові спостереження гідрорежимних свердловин), свідчать про те, що практично води всіх трьох водоносних горизонтів в межах досліджуваної території не захищені від забруднення, яке можна пов'язати з функціонуванням звалища; полігон твердих побутових відходів організований і споруджений без дотримання основних вимог захисту навколишнього природного середовища (не створений геохімічний бар'єр захисту геологогічного та гідрогеологічного середовища від проникнення забруднювачів); експлуатація сміттєзвалища не повною мірою відповідає «Санітарним правилам облаштування і утримання полігонів для твердих побутових відходів»; на забруднення четвертинного водоносного горизонту мають вплив витоки інфільтратів, що акумулюються в підніжжі звалища і при можливому попаданні їх в меліоративні канави. На основі проведеного моніторингу підземні води четвертинного і крейдового водоносного горизонтів в якості питного водопостачання не рекомендується, для зменшення утворення інфільтрату, який має безпосередній вплив на забруднення підземних вод, рекомендується часткове закриття сміттєзвалища. До звіту додані результати хімічного аналізу води моніторингових свердловин, відповідно до яких зафіксовано перевищення ГДК більше, ніж у 5 разів (том І, а.с. 141-166, 169).

Листом державного управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області від 22.06.2007 року повідомлено про те, що на Львівському сміттєзвалищі відсутня станція нейтралізації фільтрату, що є обов'язковою вимогою функціонування полігонів згідно з ДБН В.2.4-2-2005 «Полігони твердих побутових відходів».

Щодо посилання позивача на результати перевірок, зокрема, Державного управління екології та природних ресурсів у Львівській області щодо стану забруднення поверхневих вод, ґрунтів (акт перевірки від 01.11.2006 року, результати аналізу № 82-85 від 31.05.2006 року, № 243-244 від 31.05.2006 року), Львівської обласної санепідемстанції, якими не встановлено порушень законодавства, на предмет дотримання якого їх було проведено, а також на висновки експертів громадських організацій та наукових установ, які вважають, що ЛКП «Збиранка» відповідає вимогам «полігону», слід зазначити наступне.

Відповідно частини 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно з частиною 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. У частині 4 цієї статті також передбачено що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Результати досліджень, на які покликається позивач як на обставини, які на думку представника позивача, вказують на покращення умов експлуатації сміттєзвалища та зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище самі по собі не є належними та достатніми доказами того, що ЛКП «Збиранка» правомірно обрало коригуючий коефіцієнт « 1». Це пояснюється тим, що вони в силу вимог законодавства не є належними документами, на основі яких можна отримати характеристику про місце розміщення відходів, категорії його небезпеки для навколишнього середовища, і на підставі цього обчислювати збір за забруднення навколишнього природного середовища з урахуванням відповідного коригуючий коефіцієнта. Таким документом, як уже зазначалось вище, є паспорт, який складаються відповідно до пункту 5 Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, дані якого і є правовою підставою для застосування коригуючого коефіцієнта. Суд встановив, що з часу реєстрації паспорта МВВ «ЛКП «Збиранка» за реєстраційним №2 від 28.08.2000 року, у тому числі протягом 2005-2006 рр. позивач не забезпечив внесення до його даних змін чи доповнень, що свідчили б про покращення екологічної ситуації на сміттєзвалищі. За таких обставин доводи позивача та надані ним докази не є належними та не беруться до уваги.

Щодо посилання позивача на рішення Вищого адміністративного суду України у справі № 4132/08 від 18.10.2011 року, у якому підтверджено правомірність застосування ЛКП «Збиранка» коригуючого коефіцієнта « 1» в аналогічному спорі між тими самими сторонами суд зазначає наступне. При постановленні ухвали від 03.11.2011 року у справі К-19532/08 за наслідками розгляду касаційної скарги ЛКП «Збиранка» на постанову господарського суду Львівської області від 05.06.2008 року та на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2008 року, якими скасовано спірне податкове повідомлення-рішення ДПІ у Жовківському районі Львівської області від 20.01.2007 року № 12/15-0687/1/13807617 Вищий адміністративний суд України наголосив на необхідності належної оцінки наявних у даній справі доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору. При цьому, станом на дату постановлення ухвали від 03.11.2011 року у справі № К-19532/08 вже було постановлено ухвалу від 18.10.2011 року по іншій справі № 4132/08, втім на постановлення Вищим адміністративним судом України ухвали від 03.11.2011 року це не вплинуло. Відтак, доводи позивача в цій частині суд не бере до уваги.

Суд враховує і той факт, що ЛКП «Збиранка», яке обслуговує МВВ у с. Великі Грибовичі Жовківського району, впродовж 2006-2007 рр. стабільно займало 8 місце (з 45 підприємств) в «чорній» категорії екологічного рейтингу підприємств - забруднювачів Львівщини, а в 2009 році потрапило в перелік 100 підприємств України, що завдають найбільшої шкоди навколишньому середовищу та здоров'ю людей (том ІІІ, а.с.189-192). Відповідно до норми частини 2 статті 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На основі наведено вище суд дійшов висновку, що прийняте на основі висновків акта перевірки №03/15-0/13807617/02 від 09.01.2007 року податкове повідомлення-рішення від 20.01.2007 року №12/15-0687/1/13807617 відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо судових витрат, то статті 94 КАС України судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 01 червня 2013 року.

Суддя Москаль Р.М.