Ухвала суду № 31558138, 28.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 р.Справа № 1570/4081/2012Категорія: 5.2 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г. П. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Потапчука В.О.,

- Семенюка Г.В.,

при секретарі - Журкіній І.І.,

за участі: представник позивача - Віноградова С.А.,

представник відповідача Південної митниці - Приймак І.В.,

представник відповідача ГУДКСУ в Од. обл. - Гурченкова Г.М.,

представник прокуратури - Вербовщук С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю Прокуратури міста Одеси, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» звернулось до суду з позовом до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю Прокуратури міста Одеси, в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету коштів у загальній сумі 7338397,82 грн., які було зараховано до бюджету та стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» до бюджету кошти у загальній сумі 7338397,82 грн., які було зараховано до бюджету.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, що ГУДКСУ в Одеській області висновок від Південної митниці про повернення з Державного бюджету на користь ТОВ «Фортуна-Лайн» надмірно сплачені кошти в загальній сумі 7338397,82 грн. не отримувало, тому не мало жодних правових підстав для здійснення операцій щодо повернення спірної грошової суми.

Відповідач - Південна митниця, також, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, зазначивши, що при оформленні вантажу, який поставлявся на адресу ТОВ «Фортуна-Лайн», Південною митницею здійснено всі дії, передбачені митним законодавством, в ході проведення перевірки документів, поданих декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару та відомостей, які необхідні для здійснення митного контролю згідно ст. 53 Митного кодексу України на етапі контролю митної вартості було з'ясовано, що рівень митної вартості на аналогічні та подібні товари відповідає заявленому декларантом ТОВ «Фортуна-Лайн». У зв'язку з тим, що митна вартість товарів була визначена декларантом ТОВ «Фортуна-Лайн» самостійно та Південна митниця погодилась з таким методом, нарахування мита та ПДВ на підставі цих відомостей про митну вартість товару є правомірним та обґрунтованим, а тому підстави для повернення митних платежів відсутні.

Прокуратура Одеської області, в тому числі, подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, в якій просила суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Фортуна-Лайн».

В судовому засіданні представники апелянтів - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Південної митниці підтримали вимоги апеляційних скарг, з підстав викладених в поданих апеляційних скаргах.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» в судовому засідання заперечував проти задоволення апеляційних скарг відповідачів та прокуратури Одеської області та просив залишити останні без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.07.2010 року ТОВ «Фортуна-Лайн» (Покупець) укладено Контракт № FLT-2010 з компанією «DP TRADING LIMITED» (Продавець), згідно п. 1.1. якого Продавець зобов'язується поставляти, а Покупець приймати й оплачувати товар згідно до специфікації поставки або інвойсів (а.с.225-228 т.6). Валюта контракту згідно п.2.3 - долари США, валюта платежу згідно п.3.2 долари США або євро.

Згідно п. 4 зазначеного Контракту Продавець здійснює поставку Товару на умовах, які оговорюються на кожну партію в інвойсах, при тлумаченні термінів зазначеного Контракту має чинність документ Інкотермс 2000 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу Товару 1980 року. Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на окрему поставку, умови поставки - CIP, CIF, DDU, DAF, CPT кордон України (у редакції Інкотермс 2000 року) - згідно п. 4.4 Контракту.

Відповідно до вказаного Контракту компанією «DP TRADING LIMITED» позивачу були поставлені товари загальною фактурною вартістю 49687781,45 гривень згідно дослідженим судом першої інстанції та наявних в матеріалах справи інвойсів, які скріплені печаткою продавця.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем були підготовлені та подані до Південної регіональної митниці вантажні митні декларації та інші документи (в тому числі контракт, інвойси), відповідно до яких загальна фактурна вартість задекларованих товарів (графи 22, 42), поставлених ТОВ «Фортуна-Лайн» згідно вищезазначених інвойсів, склала 49687781,45 гривень.

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, митна вартість товарів в цих деклараціях була визначена за 6 (резервним) методом визначення митної вартості товарів, внаслідок чого загальна митна вартість товарів по вказаним деклараціям склала 76293065,06 гривень (відповідно рядок 45 або 12 митних декларацій), з яких було розраховано та сплачено ТОВ «Фортуна-Лайн» до бюджету митні платежі, що не оспорювали в судовому засіданні сторони.

В результаті збільшення вартості товару збільшено суму мита та ПДВ сплаченого ТОВ «Фортуна-Лайн», внаслідок чого до бюджету через Південну митницю та ГУДКСУ в Одеській області сплачено надмірно грошові кошти в загальній сумі 7338397,82 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 07.02.2012 року позивач звернувся до Південної митниці з заявою (вих. №07-02/1) про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ, що підтверджується поштовою квитанцією № 1702 від 07.02.2012 року, копія якої наявна в матеріалах справи, проте надмірно сплачені мито та ПДВ повернуті не були.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Фортуна-Лайн», суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з митним оформленням товарів позивача митницею на підставі митної вартості товару визначеного за шостим (резервним) методом визначення митної вартості товару, що імпортується до України, сплачені мито та ПДВ відповідно до визначеної митної вартості товару є надмірно сплаченими по відношенню до фактурної вартості товару, що у сукупності підтверджується дослідженими доказами, а саме контрактом, інвойсами, даними ВМД, висновком судово-економічної експертизи.

Судова колегія погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 10 Митного кодексу України при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Згідно з п. 15 ст. 1 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку; митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів.

Статтею 40 Митного кодексу України визначено, що митному контролю підлягають усі товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України та передбачає виконання цими органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, статтею 265 Митного кодексу України визначено, що митний орган здійснює також контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

При цьому, Порядком декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, був встановлений перелік документів для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, які декларант зобов'язаний подати. У разі необхідності для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документі або якщо він відмовився від їх надання, митну вартість визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно законодавства (п. 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, декларантом (ТОВ «Фортуна-Лайн») були подані до митниці необхідні документи для митного оформлення товару, у тому числі зовнішньоекономічний договір (контракт) та рахунки - фактури (інвойси), які підтверджували ціну товару відповідно ціни договору, проте у ВМД митна вартість товару визначена на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості (графа 12, 45), з якої позивачем сплачені мито та податок на додану вартість.

Представник Південної митниці, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду справи, не заперечував, що митні платежі ТОВ «Фортуна-Лайн» були сплачені з митної вартості товарів, визначеної за шостим резервним методом визначення митної вартості товарів, зазначивши, при цьому, що позивач сам визначив цей метод, а митниця з ним погодилась. Представник Південної митниці, також, не заперечував того, що будь-які додаткові документи у ТОВ «Фортуна-Лайн» Південною митницею для визначення митної вартості товарів не витребувались.

Поряд з цим, в обґрунтування підстав для скасування оскаржуваного судового рішення представник Південної митниці посилався на те, що згідно ч. 3 ст. 265 Митного кодексу України митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим методом, ніж зазначено у поданій декларації, лише у випадку якщо заявлена митна вартість є заниженою, а оскільки митницею не було встановлено такого заниження заявленої позивачем митної вартості задекларованих товарів, у Південної митниці були відсутні повноваження щодо зобов'язання ТОВ «Фортуна-Лайн» визначити митну вартість іншим методом або самостійно розрахувати цю митну вартість.

На думку колегії суддів, такі доводи відповідача не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, виходячи з наступного.

Так, зокрема, статтею 259 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 261 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Частиною 1 статті 262 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Відповідно до ст. 266 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами: за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Кожен наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі неможливості застосування жодного з методів 1-5, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 Митного кодексу України.

Відповідно до ст. 267 Митного кодексу України митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Такі платежі можуть бути здійснені прямо або опосередковано шляхом переказу грошей, акредитиву, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

Згідно ч. 3 ст. 266 Митного кодексу України якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями ст. 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Цією ж статтею передбачається, що у разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст. 273 цього Кодексу.

Таким чином, метод 6 (резервний) може бути використано для визначення митної вартості товару тільки в разі неможливості використання 1-5 методів визначення вартості за умови додержання процедури визначення митної вартості, встановленої ч. 3 цієї статті.

При цьому, відповідно до ст. 273 Митного кодексу України митна вартість, визначена за резервним (шостим) методом, не визначається на підставі довільної чи фіктивної вартості.

Згідно зі ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30.10.1947 року, оцінка ввезеного товару для митних цілей має бути заснована на дійсній вартості ввезеного товару, який обкладається митом, або аналогічного товару, і не повинна засновуватися на вартості товару вітчизняного виробництва чи на довільних чи фіктивних оцінках.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при здійсненні митного оформлення товарів за вказаними митними деклараціями резервний метод визначення митної вартості цих товарів був застосований з порушенням встановленого Митним кодексом України порядку.

Посилання апелянта (представника Південної митниці) на те, що ТОВ «Фортуна-Лайн» самостійно обрало резервний шостий метод визначення митної вартості задекларованих товарів, що є його правом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ст. 260 Митного кодексу України визначення митної вартості товару повинно здійснюватися декларантом не на власний розсуд, а лише у визначеному цим Кодексом порядку обрання методів визначення митної вартості, а згідно ст. 265 Митного кодексу України на митні органи покладено обов'язок перевіряти дотримання декларантом цього порядку.

При цьому, колегія суддів наголошує, що положення Митного кодексу України, в тому числі і стаття 265, не містять в собі будь-яких обмежень повноважень митного органу щодо контролю правильності обрання декларантом методу визначення митної вартості, в тому числі щодо прийняття відповідних рішень у випадку завищення митної вартості товару внаслідок недотримання декларантом порядку обрання методів визначення митної вартості.

Крім того, при прийнятті рішення колегія суддів враховує, що Верховний Суд України в своїх рішеннях щодо вирішення питання у подібних спірних правовідносинах неодноразово визначав, що згідно норм Митного кодексу України та підзаконних актів митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких зокрема належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів (постанови від 20.04.2010 року №10/58, від 21.01.2011 року по справі №21-56а10, від 14.11.2011 року по справі №21-213а11, від 21.03.2012 року по справі за позовом ТОВ «ОНВІ» до Житомирської митниці).

Таким чином, при наданні митниці документів, в яких визначена митна вартість товару за першим основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються) обов'язок доказування щодо неможливості застосування цього методу та послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів покладається на суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 265 Митного кодексу України обов'язок здійснювати контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу покладено саме на митні органи.

Крім того, ст. 30 Митного кодексу України встановлений обов'язок митних органів інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Відповідно до ст. 4 Митного кодексу України принципами митного регулювання, крім інших, є законність, гласність, прозорість та додержання прав та охороняємих законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

З матеріалів справи (митні декларації) та пояснень представника Південної митниці вбачається, що фактично визначальним при перевірці митницею правильності заявленої ТОВ «Фортуна-Лайн» митної вартості товарів було відповідність цієї митної вартості ціновій базі ДМСУ.

Разом з тим, Митним кодексом України не передбачено права митних органів або будь-яких осіб коригувати ціну товару на підставі цінової бази даних ДМСУ. Дані цінової бази щодо рівня вартості ідентичних або подібних товарів з огляду на положення Митного кодексу України, відповідно до яких перший метод визначення митної вартості є основним, за умови дотримання декларантом вимог щодо порядку декларування митної вартості товарів та документального підтвердження розміру митної вартості, визначеної за першим методом, не є достатнім та визначальним для висновку про не достовірність митної вартості товару.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України у постанові від 19.01.2012 року справа № к-4577/09 (справа за позовом СПД до Волинської митниці). На думку, Вищого адміністративного суду України відсутність вимоги митного органу про надання додаткових документів на підтвердження заявленої декларантом митної вартості товару з наступним винесенням картки відмови у митному оформленні товару, унеможливлює реалізацію права декларанта на доведення митному органу правильності визначення ним митної вартості товарів, зокрема, за першим методом. Митним органом при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару повинен бути дотриманий порядок такого здійснення в частині як забезпечення реалізації права декларанта на доведення правильності заявленої ним митної вартості, так і проведення консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості за іншим, відмінним від першого, методом визначення митної товару.

В рішенні від 26.03.2013 року за позовом «Варра Трейд» до Південної митниці (К/800/10052/13, К/800/11330/13,К/800/13680/13) Вищий адміністративний суд України зазначив, що відповідно до положень Митного кодексу України для застосування наступних за основним методів визначення митної вартості товарів має бути обґрунтована неможливість застосування першого методу. Безпідставним є застосування третього та шостого методів визначення митної вартості товарі за відсутності доказів та обґрунтування неможливості застосування першого, а потім кожного наступного.

Аналогічна правова позиція зазначена в рішенні Вищого адміністративний суд України від 15.01.2013 року(справа за позовом ТОВ «ГАЛІОН БЕСТ» до Південної митниці), від 02.08.2012 року (справа № К-40568/10 за позовом ТОВ «Толиман ЛТД» до Південної митниці).

Крім того, в рішенні від 02.08.2012 року Вищий адміністративний суд України зазначив, що право позивача на оскарження не залежить від того чи сам він помилково зазначив митну вартість товару, чи в результаті вказівки митного органу, оскільки останній має діяти лише в спосіб, на підставі та в межах закону.

Така позиція, також, встановлена Верховним Судом України, рішення якого відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковим для застосування, та на яке обґрунтовано посилався позивач (постанова Верховного суду України від 01.12.2009 року по справі за позовом TOB «Пластфарма» до Львівської митниці).

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення митної вартості задекларованих позивачем товарів за шостим (резервним) методом визначення митної вартості не відповідає вимогам законодавства щодо процедури визначення митної вартості товару, що імпортується в Україну, що призвело до надмірної сплати позивачем до бюджету мита та ПДВ в загальній сумі 7338397,82 грн., що підтверджується розрахунком, зробленим у межах проведеної по справі експертизи (а.с.252-264 т. 5).

Таким чином, оскільки позивачем надмірно сплачено до бюджету мито та ПДВ в загальній сумі 7338397,82 грн., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Фортуна-Лайн».

Посилання апелянта ГУДКСУ в Одеській області, що надмірно сплачене ввізне мито та податок на додану вартість ним можуть бути повернені лише при наявності відповідного висновку митного органу, який вони не отримували, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в п. 1 Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного Казначейства України від 20.07.2007 року №611/147, визначено, що його дія не поширюється на виконання судових рішень про повернення помилково та/або надмірно сплачених митних та інших платежів.

Порядок виконання судових рішень, у тому числі щодо повернення помилково та/або надмірно сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а також Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, у якому зазначений механізм повернення органами Державного казначейства помилково та/або надмірно сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів за рішенням суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає їх без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Південної митниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Лайн» до Південної митниці, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю Прокуратури міста Одеси - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано колегією суддів 31 травня 2013 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /В.О. Потапчук/

Суддя: /Г.В. Семенюк/