Постанова № 31556973, 15.05.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 травня 2013 р. № 8219/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волкової Л.М. розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

З Вищого адміністративного суду України надійшла адміністративна справа за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 0001121702/0 від 14 квітня 2009 року про донарахування йому податку на додану вартість і штрафних (фінансових) санкцій. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення було задоволено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року було залишено без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.06.2012 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова було задоволено частково, скасовано ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2009 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2009 року, а справу повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в позові зазначено, що правочини були укладені та виконані сторонами угоди в повному обсязі, у відповідності до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання призначене на 15.05.2013 року не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 15.05.2013 року не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причин неприбуття суду не повідомив. До суду надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 1 т. 3).

Суд вважає, що перешкод для розгляду справи немає, а саме: відсутня потреба заслухати свідка чи експерта; особи, які беруть участь у справі, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому справу слід розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження з огляду на ч. 6 ст. 128 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як юридична особа з 19.05.199 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 67 т. 1) та перебуває на обліку у ДПІ Московського району м. Харкова Харківської області ДПС, та є платником ПДВ.

Фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка позивача ФО-П ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.12.2008 р., за результатами якої було складено акт № 1717/172/НОМЕР_1 від 02.04.2009 року.

Відповідно до Акту перевірки № 1717/172/НОМЕР_1 від 02.04.2009 року ДПІ у Московському районі м. Харкова було зроблено висновок про порушення позивачем п.п.7.2.1., 7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4, п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі Акту перевірки № 1717/172/НОМЕР_1 від 02.04.2009 року податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001121702/0 від 14.04.2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану варстість у сумі 182195,50грн, з яких 118300,00грн за основним платежем, 63896,500 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 7 т. 1).

Зі змісту дослідженого у судовому засіданні акту перевірки ФО-П ОСОБА_1 від 02.04.2009 р. вбачається, що підставою визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ стало включення ним у серпні-грудні 2008 р. до податкового кредиту суми податку у розмірі 118300,00 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008". При цьому, в акті перевірки від 02.04.2009 р. міститься посилання на акт документальної невиїзної перевірки ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова за № 393/1800/35970717 від 30.01.2009 р., в якому з вказівкою на ст. 215, п. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 216 та ст. 228 ЦК України, відображено, що угоди укладені, та такі що виконувались протягом перевірочного періоду ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" з покупцями товарів останнього не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. Внаслідок чого, ДПІ вважає, що по угодам, що виконувались протягом перевіреного періоду ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" з покупцями товарів та послуг останнього, одним з яких є ФО-П ОСОБА_1, відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст.ст.3, 4, 7 Закону України „Про податок на додану вартість", а дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит - не є дійсними.

Суд, перевіряючи висновок вказаного вище акту перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

Так судом вставлено, що ФОП ОСОБА_1 було придбано у ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" товарно-матеріальні цінності, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 114-154 т. 2)

Вартість придбаних вказаних товарно-матеріальних цінностей була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008", що підтверджується виписками з розрахункового розрахунку відміткою банківської установи.

ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" були виписані на адресу позивача податкові накладні (а.с. 14-113 т. 2).

Придбані товарно-матеріальні цінності у ТОВ "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008" було фактично переміщено силами постачальника за допомогою служби доставки, що підтверджується грузовими деклараціями (а.с. 31-108 т. 4).

Товарно-матеріальні цінності, які були отримані від "ТП СТАТУС ТРЕЙД-2008", позивачем в подальшому були реалізовані, про що свідчать видаткові накладні, податкові накладні, договори (а.с. 2-132 т. 3, 231-246 т. 4, 1-18 т. 5).

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи сприймаються судом як належні та допустимі докази на підтвердження реальності вчинення господарських операцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сумм податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з до пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 даного пункту така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів.

Згідно з п.п. 7.5.1 пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт, по слуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека)-в разі розрахунків з використанням редитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку то варів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що на час складання спірних податкових накладних ТОВ «Статус-Трейд-2008» відповідно до статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» мало статус платника податку на додану вартість, і як наслідок мало право на складання податкових накладних (п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за серпень-грудень 2008 р., були первинні документи.

Податковий орган в обгрунтуваня своєї правової позиції щодо нікчемності правочинів укладеними між позивачем та ТОВ «Статус-Трейд-2008», посилався на наявність висновку експерта № 100, згідно якого підписи, виконані на податкових накладних ТОВ «ТП Статус-Трейд 2008» від імені ОСОБА_2, виконані не ним особисто, а іншою особою, були не прийняті судом до уваги, оскільки податковим органом не надано доказів притягнення винних осіб до відповідальності за підробку зазначених документів, зокрема вироку суду або постанови про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат без дотримання вимог чинного законодавства ґрунтуються лише на складеному ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова акті перевірки, то суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Також суд вважає помилковим і висновок документальної перевірки податкового органу з посиланням на норми Цивільного кодексу України про нікчемність правочинів, укладених між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Статус-Трейд-2008» та необґрунтованість включення позивачем суми ПДВ від даних операцій до складу податкового кредиту в декларації з ПДВ за серпень-грудень 2008 року з огляду на порушення контрагентом ТОВ «Статус-Трейд-2008» порядку здійснення підприємницької діяльності, відповідно до вимог встановлених законодавством України, Господарського та Цивільного законодавства України, на підтвердження чого суд зазначає наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статгі 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, серед іншого, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та правочин має бути спрямований на реальнее настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної фомади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому суд зазначає, що при розгляді справи, відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів нікчемності договорів укладених між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Статус-Трейд-2008».

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

Крім того, суд зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001121702/0 від 14 квітня 2009 року дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Позивач звертається до суду з вимогою про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Суд зазначає, що відповідно до теорії права, чинність - це властивість нормативно-правового акту, яка визначається в обов'язковість застосування норм права (загальнообов'язкових правил поведінки, що забезпечуються державою як засіб регулювання суспільних відносин), протягом певного часу, на певній території, щодо певного кола осіб (визначеного або не визначеного). Тобто, визнання нечинним може бути застосовано як спосіб захисту порушеного права лише у разі оскарження нормативно-правового акту, що виокремлено законодавцем в ч. 11 ст. 171 КАС України. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії - рішенням, дію якого поширено на конкретну особі, і який є актом одноразового застосування норми права шляхом покладення на вказану особу обов'язку сплатити певні податкові зобов'язання. Таким чином, враховуючи вкладене, суд приходить до висновку, що способом поновлення порушеного права особи у разі оскарження податкового повідомлення-рішення є скасування вказаного акту.

При вирішенні справи суд виходить з того, що позивач оспорює правомірність покладення на нього обов'язку по оплаті суми податкового зобов'язання та штрафних санкцій. Як встановлено в судовому засіданні, покладення на позивача обов'язку зі сплати ПДВ та штрафних санкцій шляхом винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001121702/0 від 14 квітня 2009 року вчинено відповідачем в супереч дійсним обставинам справи та діючому законодавству.

Аналізуючи зазначені у частині 2 статті 162 КАС способи захисту порушеного права, суд приходить до висновку, що вони не містять виняткового переліку. У абзаці другому зазначеної статті законодавець вказав, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення № 0001121702/0 від 14 квітня 2009 року.

На підставі викладеного, керуючись Конституції України, Законом України «Про податок на додану вартість», Цивільним кодексом України, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94 ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємеця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення- задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова № 0001121702/0 від 14 квітня 2009 року про донарахування йому податку на додану вартість і штрафних (фінансових) санкцій

3. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

4. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Волкова Л.М.