Рішення № 31555817, 30.05.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 травня 2013 р. Справа № 902/429/13

Провадження № 11/902/2/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація», м. Суми

до: приватного підприємця ОСОБА_1,

м. Могилів-Подільський

про стягнення 57767,37 грн.

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - В. Литвиненко за довіреністю № 308 від 30.04.2013р.;

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 57 767,37 грн., з яких: 44 755,10 грн. - борг; 4 475,51 грн. - штраф та 8 536,76 грн. - пеня.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у відповідності до умов договорів № 0923 від 23.09.2011р., № 1216 від 16.12.2011р. та усної домовленості між сторонами позивач перерахував на рахунок відповідача 220 000 грн.. Відповідач, в свою чергу, зобов'язався поставити позивачу лікарсько-рослинну сировину на вказану суму коштів. Однак, в порушення умов договорів, відповідачем поставлено лікарсько-рослинної сировини на суму 172 244,90 грн.. Крім того, відповідачем повернуто на рахунок позивача 3 000 грн.. В результаті невиконання зобов'язань за договорами за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 44 755,10 грн.. Невиконання умов договорів потягло за собою нарахування штрафних санкцій, розмір яких становить 13 012,47 грн..

Ухвалою суду від 22.03.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/429/13 та зобов'язано сторін надати ряд документів необхідних для вирішення даного спору.

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалі від 22.03.2013р. щодо надання документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про розгляд справи в суді повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення № 3328 від 05.04.2013р..

Розгляд справи ухвалами від 12.04.2013р. та 13.05.2013р. відкладався у зв'язку з ненаданням сторонами документів визначених судом.

Останньою ухвалою суду від 13.05.2013р. розгляд справи відкладено на 30.05.2013р..

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не скористався своїми правами, не надавши визначених судом документів та не забезпечивши явки свого представника. Про час та місце слухання справи повідомлений завчасно та належним чином, що стверджується поштовим повідомленням № 4970 від 24.05.2013р..

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

23 вересня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація» (позивач, за договором Покупець) укладено договір № 0923.

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця лікарсько-рослинну сировину (надалі товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору.

Найменування, ціна, кількість товару зазначається у специфікаціях до даного договору, які являються його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору).

Поставка товару частинами допускається. Постачальник поставляє товар (партію товару) автомобільним транспортом на умовах EXW (п. 2.1. договору).

Відвантаження товару здійснюється в узгоджені сторонами у специфікаціях строки (п. 2.2. договору).

Датою поставки вважається дата прийняття партії товару Покупцем (п. 2.3. договору).

Ціна товару вказується у специфікаціях. Загальна ціна договору визначається шляхом сумування вартості поставленого товару (п. 4.1. договору).

Покупець оплачує поставлений товар в наступному порядку:

- за домовленістю сторін

- платежем в розмірі 100% загальної вартості партії товару, на підставі виставленого Постачальником рахунку, за домовленою в даному договорі ціною, на розрахунковий рахунок у гривні (п. 4.2. договору).

Відповідно до специфікації № 1 від 23.09.2011р. позивач зобов'язався оплатити товар вартістю 66 000 грн., зі строком поставки його відповідачем жовтень 2011 року.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору № 0923 від 23.09.2011р. було здійснено наступні платежі:

23.09.2011р. - 40 000 грн.;

04.11.2011р. - 50 000 грн.;

16.11.2011р. - 60 000 грн..

Наведене свідчить, що позивачем порушено строки проведення попередньої оплати за товар визначений у специфікації № 1 від 23.09.2011р. вартістю 26 000 грн..

Відповідачем на виконання зобов'язань за договором № 0923 від 23.09.2011р. було поставлено товар на суму 35 458,30, а саме:

за накладною № 06/10 від 06.10.2011р. - на суму 6 288,30;

за накладною № 02/11 від 02.11.2011р. - на суму 29 170,60 грн..

Виходячи з положень договору № 0923 від 23.09.2011р. та специфікації № 1, відповідачем не поставлено товару вартістю 30 541,70 грн..

16 грудня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація» (позивач, за договором Покупець) укладено договір № 1216.

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця лікарсько-рослинну сировину (надалі товар), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити її на умовах даного договору.

Найменування, ціна, кількість товару зазначається у специфікаціях до даного договору, які являються його невід'ємною частиною (п. 1.2. договору).

Поставка товару частинами допускається. Постачальник поставляє товар (партію товару) автомобільним транспортом на умовах EXW (п. 2.1. договору).

Відвантаження товару здійснюється в узгоджені сторонами у специфікаціях строки (п. 2.2. договору).

Датою поставки вважається дата прийняття партії товару Покупцем (п. 2.3. договору).

Ціна товару вказується у специфікаціях. Загальна ціна договору визначається шляхом сумування вартості поставленого товару (п. 4.1. договору).

Покупець оплачує поставлений товар в наступному порядку:

- за домовленістю сторін

- платежем в розмірі 100% загальної вартості партії товару, на підставі виставленого Постачальником рахунку, за домовленою в даному договорі ціною, на розрахунковий рахунок у гривні (п. 4.2. договору).

Відповідно до специфікації № 1 від 16.12.2011р. позивач зобов'язався оплатити товар вартістю 100 000 грн., зі строком поставки його відповідачем грудень 2011 року.

Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, позивачем не виконано взятих на себе зобов'язань щодо проведення 100% передоплати за поставлений товар. Відповідачем також не здійснено поставки товару на виконання зазначеного договору.

Окрім договорів № 0923 від 23.09.2011р. та № 1216 від 16.12.2011р. між сторонами існували господарські відносини у 2011 році які полягали в наступному.

25.07.2011 р. відповідачем виставлено для оплати позивачу рахунок на суму 70 000 грн..

Позивачем 26.07.2011р., 28.07.2011р. та 03.09.2011р. перераховано на рахунок відповідача 70 000 грн..

Відповідно до наданих позивачем документів, відповідач згідно накладних № 02/08 від 02.09.2011р., № 10/08 від 10.08.2011р., № 15/09 від 15.09.2011р. поставив позивачу товар на загальну суму 136 786 грн., тобто вартістю, що перевищує розмір перерахованих коштів на 66 786 грн..

Підсумовуючи встановлене, розмір грошових коштів перерахованих позивачем на рахунок відповідача становить 220 000 грн.. При цьому, товару поставлено на суму 172 244,90 грн..

Як свідчать матеріали справи позивач звертався до відповідача з претензією № 1124-10 про виконання умов договорів, шляхом поставки товару, а в разі неможливості, перерахування на його рахунок грошових коштів в сумі 47 755,10 грн., на що відповідач 26.12.2012р. повернув позивачу 3 000 грн. як надлишково перерахованих. При цьому, суму коштів у розмірі 44 755,10 грн., останнім не повернуто, та не поставлено товару на вказану суму.

За таких обставин, станом на день розгляду справи, відповідачем не поставлено товару та не повернуто грошових коштів на суму 44 755,10 грн., що визнається останнім в акті звірки взаєморозрахунків від 01.05.2013р..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, із врахуванням наявності підписаного між сторонами договорів суд дійшов висновку про те, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення коштів у розмірі 44 755,10 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 8536,76 грн. пені за період з 01.01.2012р. по 15.03.2013р. та 4 475,51 грн. штрафу, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Сторонами у п. 5.4. договорів визначили відповідальність за неправомірне користування грошовими коштами Покупця внаслідок ухилення від їх повернення, іншої прострочки, внаслідок чого Постачальник зобов'язаний сплатити за кожний день неправомірного користування грошовими коштами Покупця, іншої прострочки 2% на суму цих грошових коштів, якими він неправомірно користується.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі № 0923 від 23.09.2011р. та не повернув грошових коштів перехованих позивачем в розмірі 30 541,70 грн., він є боржником, що прострочив.

Як вбачається з розрахунку ціни позову, позивачем проведено нарахування пені за двома договорами, а саме: № 0923 від 23.09.2011р. та № 1216 від 16.12.2011р., в період з 01.01.2012р. по 15.03.2013р..

Дослідивши вказаний розрахунок суд дійшов висновку про безпідставність нарахування пені за договором № 1216 від 16.12.2011р., оскільки позивачем не виконано зобов'язання по здійсненню 100% передоплати за товар. Щодо нарахування пені за договором № 0923 від 23.09.2011р., то позивачем не враховано положення договору щодо строків поставки товару. Оскільки договором визначено зобов'язання щодо поставки товару у жовтні 2011 року, нарахування пені як за порушення зобов'язання, так і за користування грошовими коштами можливе з 01 листопада 2011 року.

Виходячи з умов договору та наведених вище норм Цивільного кодексу України, строк на стягнення пені збіг 01.11.2012 року, тоді як з позовом до суду позивач звернувся 21.03.2013р..

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення пені.

Пунктом 5.2. договору сторони визначили, що за необґрунтовану відмову від поставки товару, постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі 10% вартості товару, від поставки якого він відмовився.

Зважаючи на те, що відповідачем не поставлено товару за договором № 0923 від 23.09.2011р. на суму 30 541,70 грн., розмір штрафу, за вказаним договором становить 3 054,17 грн.. За таких обставин, в позові в частині стягнення 1 421,34 грн. штрафу слід відмовити, як безпідставно заявлених.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів в спростування позовних вимог позивача (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сумифітофармація» (40035, м. Суми, вул. Заливна, 11, поверх № 1, код 31397624) 44 755 (сорок чотири тисячі сімсот п'ятдесят ять) грн. 10 коп. - грошових коштів; 3 054 (три тисячі п'ятдесят чотири) грн. 17 коп. - штрафу; 1 423 (одну тисячу чотириста тридцять дві) грн. 92 коп. - витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 8 536,76 грн. пені та 1 421,34 грн. штрафу відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Повне рішення складено 01.06.2013р.

Суддя В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (40035, м. Суми, вул. Заливна, 11, поверх № 1)

3 - відповідачу (24000, Вінницька область, м. Могилів-Подільський, вул. 3-тя Гвардійська, 26)