Постанова № 31554629, 17.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2013 року 13:16 № 826/4014/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., при секретарі судового засідання Самаренко Х.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Анкор»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПСпровизнання нечинним, скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013 р. № 0003232230,

за участю представників сторін:

від позивача: Гоголь Б.М., який діє на підставі довіреності від 19.03.2013 р. № б/н;

від відповідача: Коновал Т.В., яка діє на підставі довіреності від 24.07.2012 р. № 1998/9/10-114.

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 17 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анкор» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013 р. № 0003232230.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податкової інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 20.02.2013 р. № 508/22-30/24720940 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ТВС «Енергостандарт», ТОВ «Логістична лінія», прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 р. № 0003232230, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 262 810,43 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі з огляду на те, що ним було дотримано всіх вимог чинного законодавства щодо формування податкового кредиту.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що в ході перевірки було встановлено, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «ТВС «Енергостандарт» та ТОВ «Логістична лінія», відповідно було завищено податковий кредит з податку на додану вартість. Отже, на його думку, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Анкор» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «ТВС «Енергостандарт», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р., з ТОВ «Логістична лінія», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Анкор» пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 230 263,92 грн., у тому числі по періодам: за березень 2011 р. на суму 100 081,88 грн.; за серпень 2011 р. на суму 58 022,11 грн.; за вересень 2011 р. на суму 72 159,93 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС складено акт від 20.02.2013 р. № 508/22-30/24720940 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 р. № 0003232230, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 262 810,43 грн., у тому числі: 230 263,92 грн. - основний платіж, 32 546,51 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За результатами розгляду заперечень до акту перевірки від 07.03.2013 р. № 3055/10/22-30, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС зроблено висновок про залишення акту від 20.02.2013 р. № 508/22-30/24720940 без змін, а заперечення - без задоволення.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва ДПС від 20.02.2013 р. № 508/22-30/24720940 висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на нікчемність господарських операцій по взаємовідносинам між ТОВ «ТВС «Енергостандарт» та ТОВ «Логістична лінія», як таких, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, за відсутності факту реальності господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Анкор» на час проведення перевірки не було надано жодних первинних документів з питань дотримання податкового законодавства та правомірності формування податкового кредиту.

В той же час до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС надійшла Постанова про призначення документальної перевірки ТОВ «ТВС «Енергостандарт», старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у Черкаській області старшого лейтенанта податкової міліції Свистуна В.М., в якій зазначалось, що в провадженні СВ ПМ ДПА в Черкаській області перебуває кримінальна справа № 2511000047 по обвинуваченню ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України. Під час розслідування встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за попередньою змовою, використовуючи завідомо підроблені документи, з приводу відображення безтоварних операцій, надавали незаконні послуги по мінімізації податкових зобов'язань та по переведенню безготівкових коштів готівкові різними суб'єктами господарської діяльності Черкаської області та інших регіонів України, використовуючи реквізити, в тому числі ТОВ «ТВС «Енергостандарт».

На спростування вищенаведеного, представником позивача надано суду Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.09.2012 р. № 2а-5492/12/2670 за позовом ТОВ «ТВС «Енергостандарт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС, якою позов задоволено, дії Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва ДПС визнано протиправними, заборонено Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва використовувати акт про неможливість проведення зустрічної звірки при проведенні, а відтак позивачем зазначено, що обставини встановлені судом не потребують доказування, а тому господарські операції між ТОВ «Анкор» та ТОВ «ТВС «Енергостандарт» мають реальний характер.

Проте доказів, щодо постановлення вироку у кримінальній справі суду не було надано.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене частиною першої статті 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Диспозиція ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України на відміну від норми частини першої цієї статті, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) самостійно кваліфікує поведінку особи і приходить власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

В ході перевірки взаємовідносин з ТОВ «Логістична лінія» встановлено, що останнє створило видимість фінансово-господарських відносин з ТОВ «Анкор», що призвело до незаконного збільшення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

ТОВ «Анкор» своїм листом від 11.02.2013 р. № 24 звернувся до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва з поясненнями про неможливість надання бухгалтерських документів по фінансово-господарських взаємовідносинах з вищевказаними контрагентами у зв'язку з тим, що всі оригінали цих документів були вилучені співробітниками СВ ГУ МВС в Київській області протоколом виїмки від 15.03.2013 р., копія якого знаходиться в матеріалах справи.

В судовому засіданні відповідач заперечив з цього приводу та зазначив, що кримінальна справа з цього приводу не порушувалась, первинні документи у позивача не вилучались, про що свідчить лист слідчого управління Головного управління МВС України у Київській області від 04.03.2013 р. № 14/65-вх.865 на № 2166/10/23.3-22 від 13.02.2013 р.

В свою чергу, на запит Окружного адміністративного суду міста Києва викладеного в Ухвалі від 11.04.2013 р. Слідчим управлінням Головного управління МВС України в Київській області від 24.04.2013 р. № 14/52-вх.1699 повідомлено, що старшим слідчим СУ ГУМВС України в Київській області Цибою Н.Д. оригінали документів ТОВ «Анкор» згідно протоколу виїмки від 15.03.2012 р. не вилучались.

Представник позивача не надав пояснень з цього приводу.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «ТВС «Енергостандарт» представник позивача надав суду - податкові накладні: від 31.03.2011 р. № 3112, від 29.03.2011 р. № 2904, від 26.03.2011 р. № 2602, від 25.03.2011 р. № 2504/13, від 24.03.2011 р. № 2406, від 23.03.2011 р. № 2304, від 22.03.2011 р. № 2201, від 15.03.2011 р. № 1505, від 09.03.2011 р. № 903, від 04.03.2011 р. № 405, від 01.03.2011 р. № 112.

На підтвердження здійснення видаткових операцій - видаткові накладні: від 01.03.2011 р. № 112, від 04.03.2011 р. № 405, від 09.03.2011 р. № 903, від 15.03.2011 р. № 1505, від 22.03.2011 р. № 2201, від 23.03.2011 р. № 2304, від 24.03.2011 р. № 2406, від 25.03.2011 р. № 2504, від 26.03.2011 р. № 2602, від 29.03.2011 р. № 2904, від 31.03.2011 р. № 3112, від 01.03.2011 р. № 301, від 04.03.2011 р. № 401, від 09.03.2011 р. № 901, від 15.03.2011 р. № 1501, від 22.03.2011 р. № 2201, від 23.03.2011 р. № 2301, від 24.03.2011 р. № 2101, від 25.03.2011 р. № 2501, від 26.03.2011 р. № 2601, від 29.03.2011 р. № 2901, від 31.03.2011 р. № 3101.

По взаємовідносинам з ТОВ «Логістична лінія» - податкові накладні: від 27.09.2011 р. № 2705, від 27.09.2011 р. № 2704, від 27.09.2011 р. № 2703, від 21.09.2011 р. № 2106, від 21.09.2011 р. № 2105, від 12.09.2011 р. № 1204, від 12.09.2011 р. № 1203, від 02.09.2011 р. № 202, від 01.09.2011 р. № 104, від 22.08.2011 р. № 2201, від 17.08.2011 р. № 1701, від 12.08.2011 р. № 1201, від 05.08.2011 р. № 501, від 03.08.2011 р. № 301, від 01.08.2011 р. № 102; видаткові накладні: від 01.09.2011 р. № 104, від 02.09.2011 р. № 202, від 12.09.2011 р. № 1203, від 12.09.2011 р. № 1204, від 21.09.2011 р. № 2105, від 21.09.2011 р. № 2106, від 22.08.2011 р. № 2201, від 27.09.2011 р. № 2703, від 27.09.2011 р. № 2705, від 27.09.2011 р. № 2704, від 01.08.2011 р. №102, від 03.08.2011 р. № 301, від 05.08.2011 р. № 501, від 12.08.2011 р. № 1201, від 17.08.2011 р. № 1701.

На підтвердження руху активів позивач надав суду рахунки -фактури: від 01.09.2011 р. № 104, від 02.09.2011 р. № 202, від 12.09.2011 р. № 1203, від 12.09.2011 р. № 1204, від 21.09.2011 р. № 2105, від 21.09.2011 р. № 2106, від 22.08.2011 р. № 2201, від 27.09.2011 р. № 2703, від 27.09.2011 р. № 2705, від 27.09.2011 р. № 2704, від 01.08.2011 р. № 102, від 03.08.2011 р. № 301, від 05.08.2011 р. № 501, від 12.08.2011 р. № 1201, від 17.08.2011 р. № 1701.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Так, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Тобто, необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як своїх так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій.

Тільки за умови достовірного встановлення обставин щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого понесення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту, можна визнати формування податкового кредиту правомірним.

В даній справі судом встановлено, що господарські операції за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ «ТВС «Енергостандарт»», за період з 01.07.2011 р. по 30.09.2011 р. з ТОВ «Логістична лінія» не підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення даних господарських операцій.

Виконання таких договорів вимагало від продавців (виконавця) наявності відповідних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а також необхідну кількість працівників для здійснення обліку, охорони, розвантаження/завантаження товарів.

В той же час, суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та інших основних засобів, документи надані в якості доказів носять неповний та суперечливий характер, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктами господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Вищевикладене свідчить про відсутність у ТОВ «Анкор» адміністративно-господарських можливостей, трудових ресурсів, устаткування, транспорту, необхідних для виконання господарських зобов'язань, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, відсутність наміру на створення правових наслідків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п.198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України. Згідно з пунктом 201.2 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано суду документації на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентами, оприбуткування товару, його подальший рух та використання та інші. Зокрема, суду не надано жодних товарно-транспортних документів, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальниками - контрагентами до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, первинні документи, які підтверджують оприбуткування товарів, віднесення їх до певної категорії засобів, наявність умов для їх зберігання, дані про матеріально-відповідальних осіб, подальший рух товарів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, документів на підтвердження розрахунків.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

В той же час, позивачем не надано для суду інші первинні документи, які б свідчили про товарність відносин між позивачем та його контрагентом.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів, інших документів щодо реальності та товарності проведених операцій, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій з ТОВ «Логістична компанія» та ТОВ «ТВС «Енергостандарт», тобто про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з продажу товарів та надання послуг фактично не мали реального характеру, замовлення та поставка товарів (виконання робіт) оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Податкового кодексу України є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, руху активів, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Податковий Кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог пп.14.1.181 п. 14.1 ст.14, п.198.2 ст.198, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст.200 Податкового кодексу України , позивачем занижено податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Логістична лінія» та ТОВ «ТВС «Енергостандарт» на загальну суму 262 810,43 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013 р. № 0003232230, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Анкор» до Державної податкової інспекції Шевченківському районі міста Києва ДПС відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук