Постанова № 31551712, 29.05.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року Справа № 902/122/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не зявився

від відповідача: Корнійчук А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року в справі № 902/122/13-г (суддя Колбасов Ф.Ф.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Ковалівської сільської ради

про стягнення в сумі 25 127 грн. 26 коп.

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія «Газ України» національної акціонерної компанії «Нафтогаз Україна» (надалі - Позивач) звернулася в господарський суд Вінницької області з позовом (а.с. 3-6) до Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області (надалі - Відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 19 802 грн. 27 коп., 1264 грн. 93 коп., трьох відсотків річних, 1188 грн. 14 коп. інфляційних втрат, 1386 грн. 16 коп. 7 % штрафу, 1485 грн. 76 коп. пені.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року (а.с. 86-93), з підстав зазначених в даному рішенні, позов задоволено частково.

Визнано недійсним абзац другий пункту 6.1 Договору № НБ-09-613 на постачання та транспортування природного газу від 1 грудня 2009 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 13293 грн.02 коп. боргу, 930 грн. 51 коп. штрафу, 815 грн. 68 коп. інфляційних, 850 грн. 02 коп. 3 % річних. Судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 632 грн. 52 коп..

Водночас, судом відмовлено в позові в частині стягнення 6509 грн. 25 коп. основного боргу, 455 грн. 65 коп. штрафу, 414 грн. 61 коп. - 3 % річних, 372 грн. 46 коп. інфляційних та 1485 грн. 76 коп. пені.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 99-100) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року по даній справі скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 11 квітня 2013 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29 травня 2013 року на 15 годині 30 хвилин (а.с. 98).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 108-110) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Позивача в судове засідання від 29 травня 2013 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Позивач був належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 107).

Водночас, 27 травня 2013 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло письмове клопотання Позивача ( а.с. 115) в якому з підстав, висвітлених в даному клопотанні, Позивач просив суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

На виконання вимог ухвали суду Позивачем були подані доповнення до апеляційної скарги (а.с. 117-119).

Розглянувши подане клопотання суд прийшов до висновку про те, що воно не підлягає до задоволення з огляду на те, що нормами статті 28 Господарського процесуального кодексу України необмежено кількість представників, котрі можуть представляти юридичну особу; стороною до клопотання не додано жодного доказу котрий би підтверджував не можливість явки представника Позивача; Позивачу за півтора місяці було відомо про дату, час та місце розгляду справи, відповідно було достатньо часу для того, аби залучити представника для участі в судовому засіданні.

Відповідно, колегія суду відхилила дане клопотання.

Враховуючи вищеописане та приписи статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 29 травня 2013 року представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, доповнення до апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Позивача слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року по справі № 902/122/13-г слід залишити без змін. При цьому колегія суду виходила з такого.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено 1 грудня 2009 року Дочірнє підприємство "Нафтогазмережі " НАК " Нафтогаз України " (Постачальник ) уклало з Відповідачем договір № НБ-09-613 (надалі - Договір; а.с. 10-16) на постачання та транспортування природного газу.

Пунктом 1.2 Статуту Позивача зазначено, що він є правонаступником реорганізованого дочірнього підприємство "Нафтогазмережі " НАК " Нафтогаз України ".

Відповідно до пункту 1.1 Договору, Позивач зобов'язався поставити Відповідачу у грудні 2009 та у 2010 році природний газ, а Відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ, послуги з його постачання та транспортування на умовах даного Договору.

В пункті 2.1 Договору сторони визначили об'єми виділеного газу, а саме: грудень 2009 року - 6 тис. куб., січень 2010 року - 6 тис. куб., лютий 2010 року - 6тис. куб., березень 2010 року - 4 тис. куб..

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 Договору: Відповідач не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку поставки газу здійснює попередню оплату грошовими коштами шляхом перерахування на рахунок Позивача 100% вартості газу, який запланований для поставки; в разі перебору обсягів газу понад попередньо оплачених, остаточний розрахунок здійснюється до 5 числа, наступного за звітним місяця.

Пунктом 4.1 Договору визначено граничний рівень ціни на природний газ, який становить 2 020 грн. 25 коп. за 1000 м3 без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ 2 % - 40 грн. 4050 коп.; тариф на постачання природного газу - 23 грн.; тариф на транспортування природного газу розподільчими мережами - 99 грн. 70 коп.; тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами - 22 грн. 30 коп.; податок на додану вартість - 20 %; загальна сума до сплати за 1000м3 природного газу сторонами визначена в розмірі 2646 грн. 7860 коп. з ПДВ.

Згідно пункту 3.6 Договору приймання-передача газу, поставленого Позивачем Відповідачу у відповідному місяці оформляється щомісячними актами приймання-передачі газу.

Крім того, в пунктах 2.1 та 2.2 Договору сторони обумовили об'єми газу, що постачатимуться Відповідачу, зокрема, у грудні 2009 року до 6 тис. куб. метрів газу, в 2010 році до 31 тис. куб. м. газу (січень - 6 тис. куб. метрів газу, лютий - 6 тис. куб. метрів газу, березень - 4 тис. куб. метрів газу).

Колегія суду зауважує, що в підтвердження поставки природного газу Відповідачу по Договору в грудні 2009 року та січні і березні 2010 року Позивач надав двохсторонні акти подачі-приймання і реалізації природного газу з яких встановлено наступне: в грудні 2009 року Позивач поставив Відповідачу 3610,0м3 природного газу, вартість якого (відповідно до пункту 4.1 Договору) складає 9554, 8975 грн. (а.с. 17); в січні 2010 року 3500,0м3 природного газу, вартість якого складає 9263,7510грн. (а.с. 18); в березні 2010 року Позивач поставив Відповідачу 1920,0м3 природного газу, вартість якого складає 5081,8292 грн. (а.с. 19).

Всі двохсторонні акти подачі-приймання і реалізації природного газу в грудні 2009 року, в січні 2010 року та в березні 2010 року підписані Позивачем та Відповідачем та скріплені їхніми печатками.

Загальна вартість поставленого газу становить 23 900 грн. 48 коп..

Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики від 30 листопада 2009 року № 677 "Про передачу державного майна з балансу ВАТ "Вінницягаз" на баланс ДП "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" НАК ""Нафтогаз України", державні газорозподільні мережі були передані на баланс ДП "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" НАК "Нафтогаз України".

Згідно з пункту 3.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за регульованим тарифом, ліцензіат здійснює постачання природного газу на договірних засадах та за регульованими цінами і тарифами.

Відповідно до постанови НКРЕ України від 1 грудня 2009 року№ 1372, було затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2009 рік без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом на рівні 2020 грн. 25 коп. за 1000м3 .

Вказаний тариф оплачений тарифу, що встановлений сторонами в укладеному Договорі. Так, відповідно до пункту 4.1 Договору: граничний рівень ціни на природний газ становить 2020 грн. 25 коп. за 1000м3. без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання.

З огляду на наявні у справі докази, з 1 грудня 2009 року саме ДП "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" (правонаступником якого є Позивач) постачав Відповідачу природній газ, з доказів вбачається, що у грудні 2009 року та січні-березні 2010 року ДП "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" було єдиним гарантованим постачальником, який реалізовував Відповідачу природний газ за тарифом визначеним умовами укладеного Договору.

Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що з наданих Відповідачем доказів встановлено, що Відповідач за отриманий у грудні 2009 року, січні та березні 2010 року природний газ частково сплатив ДП "НАФТОГАЗМЕРЕЖІ" заборгованість, а саме: платіжним дорученням № 1 від 2 лютого 2010 року було перераховано Позивачу кошти в сумі 8675 грн. 31 коп. (а.с. 43), платіжним дорученням № 43 від 22 квітня 2010 року (а.с. 80) кошти в сумі 1 932 грн.15 коп..

З вищенаведеного встановлено що, Позивачем у грудні 2009 року, січні 2010 року і в березні 2010 року було поставлено Відповідачу природний газу на суму 23 900 грн. 48 коп., а оплата проведена частково в сумі 10 607 грн. 46 коп.. Тобто заборгованість по Договору за вищевказаний період становить 13293 грн. 02 коп..

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; також кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу дії статтей 525, 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суду проаналізувавши спірні відносини констатує з урахуванням матеріалів справи, констатує що вони виникли з договору, що має елементи договору постачання та договору перевезення вантажів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України: одна сторона - продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 306 Господарського кодексу України визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи (акти подачі-приймання і реалізації природного газу; платіжні доручення; рахунки), на основі статей 509, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, розділу 5 Договору, колегія суду приходить до висновку про підставність та обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача заборгованості по оплаті вартості отриманого природного газу саме в розмірі 13 293 грн. 02 коп., яка є фактичною сумою заборгованості по Договору за період з грудня 2009 року по березень місяць 2010 року включно.

Враховуючи усе вищевказане, колегія суду приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 19 802 грн. 27 коп. заборгованості підлягає до задоволення частково, а саме в розмірі 13 293 грн. 02 коп.. В решті позову в частині стягнення боргу, слід відмовити. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині-без змін.

Крім суми боргу, Позивачем, за неналежне виконання грошових зобов'язань нараховано до стягнення з Відповідача 1188 грн. 14 коп. інфляційних, 1264 грн. 93 коп. - трьох відсотків річних.

Відповідно до пункту 6.1 Договору: в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у пункті 5.2 Договору, Відповідач сплачує на користь Позивача, крім суми заборгованості з нарахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день простроченого платежу; за прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від суми заборгованості.

Змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з тим, колегією суду при перевірці вірності розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат (а.с. 5) було виявлено помилки у розрахунку. Дана помилка пов'язана з невідповідністю суми боргу (19 802 грн. 27 коп.), встановленої Позивачем, сумі реального боргу (13 293 грн. 27 коп), що підтверджено матеріалами справи, та встановлено вище у даній судовій постанові.

Судом проведено перерахунок інфляційних та річних, згідно якого позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 1188 грн. 14 коп. інфляційних та 1264 грн. 93 коп. трьох відсотків річних, підлягають частковому задоволенню, а саме в таких розмірах: 815 грн. 68 коп. інфляційних та 850 грн. 02 коп. річних.

У зв'язку з цим в позові про стягнення 372 грн. 46 коп. інфляційних втрат та 414 грн. 61 коп. річних слід відмовити. Суд першої інстанції задовольнив позов щодо стягнення річних та інфляційних саме в цих сумах. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Крім того, Рівненський апеляційний суд зазначає, що Позивач просить стягнути з Відповідача 1485 грн. 76 коп. пені та 7 % штрафу в розмірі 1386 грн. 16 коп..

В пункті 6.1 Договору сторони передбачили, що: в разі несплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у пункті 5.2 Договору, Відповідач сплачує на користь Позивача, крім суми заборгованості з нарахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день простроченого платежу; за прострочення понад тридцять календарних днів окрім пені, додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків від суми заборгованості.

Виходячи зі змісту пунктів 5.1, 5.2 Договору, остаточний розрахунок за отриманий газ Відповідач здійснює до 5 числа, наступного за звітним місяця.

Дослідивши розрахунок заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача 1386 грн. 16 коп. 7% штрафу, від суми заборгованості, колегія суду констатує, що розрахунок (а.с. 4) проводився з суми боргу 19802 грн. 27 коп., в той час коли вона фактично складала 13293 грн. 02 коп..

Враховуючи, що сума боргу Відповідача складає 13293 грн. 02 коп. з нього підлягає до стягнення 7% штрафу у сумі 930 грн. 51 коп. Враховуючи викладене в стягненні 455 грн. 65 коп. - 7% штрафу, слід відмовити. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з відповідача пені, то Рівненський апеляційний суд зазначає наступне.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Суд зауважує, що в силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В силу дії частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як зазначалося вище, Позивач просить стягнути з Відповідача відповідно до пункту 6.1 Договору пеню за прострочку платежу за період з 19 липня 2012 року по 18 січня 2013 року в розмірі 1485 грн. 76 коп.. Дані позовні вимоги ґрунтуються на пункті 6.1 Договору, статті 231 Господарського кодексу України, статтей 258, 549-551 Цивільного кодексу України.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 223 Господарського кодексу України: при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 Цивільного кодексу України, згідно якої: це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 Цивільного кодексу України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Колегія суду звертає увагу, що абзацом другим цього пункту 6.1 Договору визначено, що неустойка нараховується Позивачем протягом 6 (шести) місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України: сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом. Поряд з тим, сторонам не надано право змінювати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначених норм слідує, що сторонам за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статтей 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Отже, положення договорів, що змінюють початок перебігу, тобто порядок обчислення позовної давності, суперечать статтям 260, 261 Цивільного кодексу України та частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Дана правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду України (№ 12/072; 12/075; 12/077)

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України: рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України; невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Колегія суду дослідивши розрахунок пені, поданий Позивачем (а.с. 4), в сукупності з Договором та нормами процесуального та матеріального законодавства України, констатує, що до стягнення заявлено пеню, що нарахована протягом шести місяців, що передують зверненню до суду з даним позовом, з посиланням на пункт 6.1 Договору.

Виходячи зі змісту пунктів 5.1, 5.2 Договору: остаточний розрахунок за отриманий газ Відповідач здійснює до 5 числа, наступного за звітним місяця.

Враховуючи наведене, колегія суду зазначає, що другим абзацом пункту 6.1 Договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах, сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, що не відповідає положенням частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що: недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

З огляду на те, що другий абзац пункту 6.1 Договору суперечить вимогам статтей 260, 261 Цивільного кодексу України та частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, цей пункт в частині другого абзацу підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

У зв'язку з цим в позові про стягнення 1485 грн. 76 коп. пені слід відмовити. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Вінницької області і в цій частині без змін.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що Позивачем зроблено не було.

В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд вважає доводи апелянта, висвітлені в апеляційній скарзі Позивача необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не спростовують визнання недійсності другого абзацу пункту 6.1 Договору місцевим господарським судом. Крім того, Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що правова позиція Позивача суперечить правовій позиції Верховного суду України в таких спорах.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Вінницької області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем.

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"- залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 21 березня 2013 року в справі № 902/122/13-г - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 902/122/13-г повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.