Рішення № 31536601, 23.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.05.2013р. Справа № 905/3171/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720)

до Державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль» (86783, Донецька область, місто Зугрес, вулиця Станційна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 04623778)

про стягнення 14 914 906,73 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Халіна А.О., яка діє на підставі довіреності № 14-351 від 16.03.2012

від відповідача: Пілігрім О.О., який діє на підставі довіреності б/н від 08.04.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль» борг за поставлений природний газ у розмірі 13 634 351,78 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 24 268,70 гривень, три відсотки річних у розмірі 50 428,42 гривень, пеню у розмірі 251 453,21 гривень, 7 % штрафу у розмірі 954 404,62 гривень, а всього 14 914 906,73 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору № 14/2265/11 на купівлю-продаж природного газу від 30 вересня 2011 року та додаткових угод до зазначеного договору, що є невід'ємними його частинами.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 625 Цивільного кодексу України та статтями 231, 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 23 травня 2013 року.

21 травня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнає позовні вимоги, а саме в частині стягнення заборгованості у розмірі 13 634 351,78 гривень, інфляційних нарахувань у розмірі 24 268,70 гривень та трьох відсотки річних у розмірі 50 428,42 гривень; в решті позову просить відмовити.

Відзив вмотивовано тим, що ухвалою господарського суду Донецької області від 06 грудня 2010 року порушено справу про банкрутство Державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль», якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 листопада 2012 року продовжено строк процедури розпорядження майном та повноважень розпорядника майна Набока М.С. на шість місяців до 05 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08 квітня 2013 року призначено розгляд клопотання розпорядника майна про продовження строку процедури розпорядження майном та його повноважень на 05 червня 2013 року.

Відповідач відзначає, що протягом дії мораторію забороняється здійснювати нараховуються штрафу та пені, тому просить відмовити в цій частині позову.

Представник позивача Халіна А.О. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі та надала пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача Пілігрім О.О. у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 30 вересня 2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі по тексту - позивач або продавець) та Державним підприємством «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль» (далі по тексту - відповідач або покупець) укладено договір № 14/2265/11 на купівлю-продаж природного газу (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору) (пункт 1.1 Договору) (а.с. 13-18).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Відповідно до пункту 11.1 Договору, він (договір) набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір був чинним.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що ціна 1000 куб.м. становить 3 023,50 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 023,50 гривень, крім того цільова надбавка - 2 % та ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 3 700,76 гривень. До ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 285,00 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 342,00 гривень. Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 4 042,76 гривень.

Кількість та якість газу узгоджена сторонами у розділі 2 Договору.

Так, додатковою угодою № 1 до Договору, укладеною між сторонами 30 вересня 2011 року пункт 5.2 статті 5 «Ціна газу» Договору з 01 жовтня 2011 року викладено у наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м. становить 3 382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2 % та ПДВ - 20 %, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 4 139,57 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень. У разі поставки газу на газоспоживаючі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто- газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 куб.м. цими трубопроводами встановлюється в розмірі 262,25 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 52,45 гривень, разом з ПДВ - 314,70 гривень» (а.с. 19).

Додатковою угодою № 2 до Договору, укладеною між сторонами 11 жовтня 2011 року пункт 5.2 статті 5 «Ціна газу» Договору з 11 жовтня 2011 року викладено у наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м. становить 3 382,00 гривень без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3 382,00 гривень, крім того цільова надбавка - 2 % та ПДВ - 0 %, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3 449,64 гривень. До ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302,30 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 60,46 гривень, всього з ПДВ - 362,76 гривень. У разі поставки газу на газоспоживаючі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто- газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 куб.м. цими трубопроводами встановлюється в розмірі 262,25 гривень, крім того ПДВ - 20 % - 52,45 гривень, разом з ПДВ - 314,70 гривень» (а.с. 20).

Додатковою угодою № 3 до Договору, укладеною між сторонами 14 листопада 2011 року пункт 6.1 Договору викладено у наступній редакції:

« 6.1. Оплата за природний газ з вирахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30 % (тридцять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплата в розмірі по 35 % (тридцять п'ять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводяться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу» (а.с. 21).

Додатковою угодою № 4 до Договору, укладеною між сторонами 31 січня 2012 року пункт 5.2 статті 5 «Ціна газу» Договору з 01 січня 2012 року викладено у наступній редакції:

« 5.2. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 509,00 гривень без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

- податок на додану вартість за ставкою 0 %.

Крім того, тариф на транспортування природного газу

- магістральними та розподільними трубопроводами - 305,60 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 366,72 гривень;

- магістральними трубопроводами - 265,10 гривень, крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 318,12 гривень.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу, що постачається магістральними та розподільними трубопроводами - 3 884,78 гривень, крім того ПДВ до тарифу на транспортування газу - 61,12 гривень, всього з ПДВ - 3 945,90 гривень.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу, що постачається магістральними трубопроводами - 3 844,28 гривень, крім того ПДВ до тарифу на транспортування - 53,02 гривень, всього з ПДВ - 3 897,30 гривень» (а.с. 22).

Договір на купівлю-продаж природного газу разом з додатками до нього, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

Остаточний розрахунок за спожитий газ з урахуванням вартості транспортування територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1 Договору).

Згідно пункту 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Так, відповідно до акту приймання-передачі природного газу за Договором, підписаного уповноваженими особами сторін та скріплених їх печатками, позивач передав, а відповідач прийняв природній газ у грудні 2012 року в обсязі 2 924,737 тис.куб.м. на загальну суму 13 634 351,78 гривень (акт від 31.12.2012) (а.с. 27);

Отже, послуга з постачання газу підтверджується підписаним сторонами двостороннім актом приймання-передачі газу за грудень 2012 року, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаних уповноваженим представником та скріплених печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 Договору).

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним Договором.

Оцінивши договір, з якого виникли права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин підлягає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередньої оплати), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк на встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої в постановах № 6-49цс12 від 06.06.2012; № 6-40цс11 від 14.11.2011, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу природний газ, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі підписаним актом приймання - передачі за грудень 2012 року, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив оплату вартості поставленого природного газу, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача виниклу заборгованість у розмірі 13 634 351,78 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем боргу у розмірі 13 634 351,78 гривень, а тому грошове зобов'язання відповідача всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Представник відповідача у судовому засіданні та відзиві на позовну заяву від 20.05.2013 № 765 суму основного боргу у розмірі 13 634 351,78 гривень визнав повністю.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Зокрема, відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 13 634 351,78 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних у розмірі 50 428,42 гривень та інфляційних нарахувань у розмірі 24 268,70 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наданого розрахунку відсотків річних вбачається, що позивач здійснював нарахування відносно заборгованості за грудень 2012 року у розмірі 13 634 351,78 гривень, починаючи з 15.01.2013 по 28.02.2013 (45 днів).

Оскільки згідно умов Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, то позивачем вірно визначено момент виникнення заборгованості - 15 січня 2013 року, починаючи з якого здійснено обчислення відсотків.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення у розмірі 24 268,70 гривень, господарський суд враховує наступне.

Згідно пункту 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27.07.2007 № 265 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць.

З наданого розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що позивач здійснював нарахування відносно заборгованості у розмірі 12 134 351,78 гривень за показником індексу інфляції за січень 2013 року.

Перевіривши здійснений позивачем інфляційних нарахувань, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 251 453,21 гривень та штрафу у розмірі 954 404,62 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Частиною другою статті 231 ГК України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, стягується штраф у розмірі семи відсотків вартості товарів (робіт, послуг) за прострочення понад тридцяти днів виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Сторонами в пункті 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачити в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Проте, господарський суд не погоджується з доводами позивача щодо стягнення з відповідача сум пені та штрафу з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі по тексту - Закон) мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Разом із тим, Закон визначає, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобов'язання та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто, вказана норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Виходячи із змісту Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Згідно ухвал господарського суду Донецької області від 06.12.2010 року та від 27.12.2012 у справі № 5/190б про банкрутство Державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль» у період з 06.12.2010 по 05.04.2013 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 251 453,21 гривень, нараховану з 15.01.2013 по 28.02.2013 по зобов'язанням за грудень 2012 року, а також 7 % штрафу у розмірі 954 404,62 гривень, нарахованих з 15.01.2013 по 28.02.2013 по зобов'язанням за грудень 2012 року.

Оскільки, штраф та пеня нараховані в період дії мораторію на задоволення вимог кредитора, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічну правову позицію про те, що протягом здійснення провадження у справі про банкрутство встановлюється заборона на нарахування боржнику щодо якого порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, неустойки (штрафу, пені), а також інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань викладено у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2013 року у справі № 29/5005/16170/2011 (№ 3-71гс12) за позовом дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» та у постановах Вищого господарського суду України від 15 грудня 2010 року у справі № 34/201-10 та від 18 травня 2011 року у справі № 20/281-10.

Відповідно до частини першої статті 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

Обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірним правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верхового Суду України, викладені у рішеннях, які за приписами статей 82, 111-28 ГПК України є обов'язковими у правозастосовчій діяльності судів.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 550, 551, 598, 599, 611, 612, 625, 627, 629, 655, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 230, 231-233 Господарського кодексу України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Зуївська експериментальна теплоелектроцентраль» (86783, Донецька область, місто Зугрес, вулиця Станційна, будинок № 1; код ЄДРПОУ - 04623778, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 20077720, відомості про рахунки в установах банків відсутні) борг за природний газ у розмірі 13 634 351,78 гривень, інфляційні нарахування у розмірі 24 268,70 гривень, три відсотки річних у розмірі 50 428,42 гривень, судовий збір у розмірі 63 259,34 гривень.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 251 453,21 гривень та 7 % штрафу у розмірі 954 404,62 гривень - відмовити за безпідставністю.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 23.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова