Вирок № 31533187, 31.05.2013, Люботинський міський суд Харківської області

Справа №2026/1451/2012 Провадження №1-кп/630/1/2013

В И Р О К

Іменем України

31 травня 2013 року м. Люботин Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Малихіна О.О.,

при секретарі Косенко С.В.,

за участю прокурора Кас'яненка Р.В.,

представника потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_1,

захисника обвинуваченого ОСОБА_2,

цивільного відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області кримінальне провадження № 12012220140000051 по обвинуваченню:

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Жовтневе Золочівського району Харківської області, громадянина України, українця, с середньо спеціальною освітою, розлученого, який має на утриманні доньку ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_3, на час затримання, зі слів обвинуваченого, працював водієм по договору у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, на підставі ст. 89 КК України вважається таким, що не має судимості, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,

в с т а н о в и в:

Згідно з обвинувальним актом, ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення в тому, що він 16 жовтня 2012 року близько 23 години 50 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем «МАЗ-551608-236», р.н. НОМЕР_4, з причепом-самоскидом «МАЗ-856102-010», р.н. НОМЕР_5, рухався автошляхом «Київ-Харків-Довжанський» зі сторони м. Києва в напрямку м. Харкова зі швидкістю близько 40 км/г. Під час руху по вищезгаданому автошляху, на 459км+700 метрів, ОСОБА_4 грубо порушив п.п. 1.5, 12.3 «Правил дорожнього руху України», в який йдеться про наступне:

- п.1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків».

- п.12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»,

та допустив наїзд на стоячий попереду нього в попутному напрямку автомобіль «Ауді-100», р.н. НОМЕР_6, водій якого ОСОБА_5 в цей час знаходився на проїжджій частині біля свого автомобіля, із послідуючим наїздом на стоячий перед автомобілем «Ауді-100» автобус «Мерседес-Бенц 0403», р.н. НОМЕР_3, водій якого ОСОБА_6 в цей час знаходився на проїжджій частині біля автобусу, а також із наступним наїздом на стоячі автомобіль «Фольксваген-Пассат», р.н. НОМЕР_7, який належить УДАІ ГУМВС України в Харківській області, під керуванням старшого сержанта міліції ОСОБА_7, та автомобіль «МАN», р.н. НОМЕР_8, з напівпричепом «DON BUR», р.н. НОМЕР_9, під керуванням водія ОСОБА_13

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_6 був смертельно травмований на місці пригоди, а пішохід ОСОБА_5 був госпіталізований до ХОКЛ, де помер від отриманих тілесних ушкоджень. Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_4, які знаходяться в причинному зв'язку з випадком, виразилося в тому, що він, управляючи технічно справним автомобілем, рухаючись на вказаній ділянці автодороги, проявив неуважність, при виникненні перешкоди у вигляді автомобіля «Ауді-100», що стоїть попереду нього в попутному напрямі, який він об'єктивно здатний був виявити, не прийняв своєчасних заходів до зниження швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, і допустив наїзд на вказаний автомобіль «Ауді-100» з подальшим наїздом на автобус «Мерседес-Бенц 0403», пішоходів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, автомобіль «Фольксваген-Пасат» і на автомобіль «МАН», що спричинило загибель ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 3 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, що спричинило загибель ОСОБА_6 та ОСОБА_5

В пред'явленому обвинуваченні ОСОБА_4 винним себе не визнав та пояснив наступне. Дійсно, 16 жовтня 2012 року в вечірній час він, керуючи автомобілем «МАЗ-551608-236», р.н. НОМЕР_4, з причепом-самоскидом «МАЗ-856102-010», р.н. НОМЕР_5, рухався по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» зі сторони м. Києва в напрямку м. Харкова зі швидкістю близько 40 км/г. В районі м. Полтава з'явився туман, який з часом став сильнішим. При наближенні до м. Люботин видимість дороги в світлі фар була не більше 25 метрів. Попереду, він побачив світло, яке сприйняв за освітлення АЗС, аж раптом попереду себе на полосі свого руху побачив автобус без габаритних вогнів, який стояв. Він почав гальмувати та намагався уникнути зіткнення. Але праворуч від автобуса стояли автомобіль ДАІ та автомобіль «МАН». Всі транспортні засоби стояли без габаритних вогнів. Після зіткнення втратив свідомість. В подальшому, під час огляду місця ДТП працівники міліції проводили заміри видимості з його участю. Його посадили в салон автомобіля-евакуатора, який є меншим за автомобіль МАЗ, яким він керував, та вперед послали людину. Але туман був такий густий, що вже на відстані 25 метрів він не бачив цю людину. Однак слідчий запевнював його, що ту людину ще видно.

Дослідивши надані сторонами провадження докази, суд приходить до висновку про недоведеність того, що в діях ОСОБА_4 є склад кримінального правопорушення.

Склад злочину - це сукупність встановлених у кримінальному законі об'єктивних та суб'єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, у вчиненні якого звинувачено ОСОБА_4, складають діяння, наслідки та причинний зв'язок між ними. Діянням (дією чи бездіяльністю) є порушення правил безпеки дорожнього руху.

На підтвердження винуватості ОСОБА_4 в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, стороною обвинувачення було надано лише єдиний доказ - висновок експерта № 793/12 від 18 жовтня 2012 року про те, що у дорожній обстановці, яка мала місце 16 жовтня 2012 року близько 23 години 50 хвилин, водій ОСОБА_4 мав технічну можливість запобігти наїзду на перешкоду шляхом своєчасного зниження швидкості (у відповідності до вимог п. 12.3. ПДР України); та те, що у діях водія ОСОБА_4 вбачається невідповідність вимогам п. 12.3. ПДР України, яка, з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв'язку з подією даної пригоди.

Висновки експерта засновані на дослідженні обставин пригоди за умови того, що водій ОСОБА_4 бачив автобус, що стояв на проїзній частині попереду нього, на відстані 150 метрів, виходячи з довжини гальмового шляху автомобіля МАЗ з причепом в умовах пригоди. Але вказаним висновком не підтверджується те, що ОСОБА_4 допустив таке порушення, як про це вказано в обвинуваченні - не прийняв своєчасних заходів до зниження швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, при виникненні перешкоди у вигляді автомобіля «Ауді-100», що стоїть попереду нього в попутному напрямі.

Однак, зазначений доказ обвинувачення суд відкидає з наступних мотивів.

Під час здійснення судового провадження у порядку, передбаченому КПК України 2012 року, допустимість доказів, отриманих до набуття чинності КПК, слід визначати у порядку КПК 1960 року. Крім того, за змістом положень п. 7 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК в одній справі (кримінальному провадженні) можуть бути докази, отримані внаслідок здійснення оперативно-розшукових, слідчих та процесуальних дій як у порядку КПК 1960 року (до набрання чинності КПК), так і в порядку КПК (після набуття ним чинності), а тому суд, розглядаючи таку справу (кримінальне провадження), має визначати допустимість доказів (доказу) згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані.

З тексту висновку експерта № 793/12 від 18 жовтня 2012 року вбачається, що підставою для проведення експертизи щодо визначення невідповідності дій ОСОБА_4 вимогам Правил дорожнього руху України є постанова слідчого від 18 жовтня 2012 року з викладенням в ній даних про параметри і стан дорожньої обстановки, зокрема, видимість задньої частини автобуса в ближньому світлі фар вантажного автомобілю 150 метрів.

Такі параметри видимості наведені слідчим в протоколі огляду місця ДТП від 17 жовтня 2012 року. З протоколу вбачається, що огляд було розпочато о 01-20 год. і завершено о 06-00 год., при його проведенні приймали участь в якості понятих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 В протоколі зафіксовані показники видимості, зафіксовані під час огляду: світлової вежі в ближньому світлі фар вантажного автомобіля більше 200 метрів; елементів проїзної частини в ближньому світлі фар вантажного автомобіля з урахуванням світла зустрічних автомобілів - 41 метр; та задньої частини автобусу в ближньому світлі фар вантажного автомобіля з урахуванням світлової вежі - більше 150 метрів.

Під час допиту у судовому засіданні експерта ОСОБА_11 для роз'яснення наданого ним висновку № 793/12 від 18 жовтня 2012 року останній пояснив суду, що визначення видимості в умовах, які існували до ДТП, мають проводити наступним чином: водій разом з понятими має знаходитись за кермом транспортного засобу, а в цей час інша особа з аркушем білого паперу має віддалятися від транспортного засобу та на певній відстані, обертаючись до учасників експерименту, показувати аркуш. Людина з аркушем має віддалятися від транспортного засобу до тих пір, поки аркуш можна розгледіти. Такий експеримент передбачений методичними рекомендаціями, але під час проведення експертизи ним не проводився, а висновки надані, виходячи з тих параметрів, які викладені слідчим у постанові. В такому самому порядку слідчий мав визначити параметри видимості на місці ДТП, які він потім вказав в постанові. Визначення інших параметрів видимості на дорозі могло, зі слів експерта ОСОБА_11, вплинути на результати висновків щодо оцінки дій ОСОБА_4 на відповідність чи невідповідність вимогам ПДР України.

Відповідно до ст.ст. 190, 191 КПК 1960 року огляд місця пригоди проводиться слідчим в присутності двох понятих, про що складає протокол; в необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і схему місця огляду та окремих предметів.

В протоколі про кожну слідчу дію, як це передбачено в ст. 85 КПК 1960 року повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

В судовому засіданні особи, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, зазначені в якості понятих в протоколі огляду місця ДТП від 17 жовтня 2012 року, дали суду показання стосовно обставин, які вони особисто сприймали під час проведення огляду місця ДТП.

Так, свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що вночі 17 жовтня 2012 року до нього додому подзвонив ОСОБА_12, який проживає з ним по сусідству, та повідомив, що щойно сталося ДТП, в якому постраждав його родич, та просив привезти до нього сина на допомогу. Він, ОСОБА_10, одразу зібрався та на власному автомобілі виїхав до місця ДТП. Під час руху по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» видимість була не більше 20 метрів в ближньому світлі фар. Коли він приїхав на місце ДТП, йому запропонувати бути понятим. Перед початком слідчих дій на запитання слідчого про видимість на дорозі, він відповів, що вона складає не більше 15 метрів. ОСОБА_10 також пояснив, що в його присутності вимірювання видимості за участю ОСОБА_4 не проводили. При підписанні протоколу викладений в ньому текст повністю не читав.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що 17 жовтня 2012 року приблизно о 02-00 год. він рухався на службовому автомобілі по автодорозі «Київ-Харків-Довжанський» з м. Харкова до м. Люботин, був сильний густий туман. Видимість під час руху була 15-20 метрів. Приблизно з 03-00 год. він, повертаючись з м. Люботин до м. Харків, під'їхав до місця ДТП. Йому запропонували бути понятим під час фіксування подій ДТП. В його присутності на якому-то великому вантажному автомобілі, але це був не евакуатор, увімкнули світло фар та запитали, що він бачить. Він відповідав, але яка була видимість до тих об'єктів, які він називав, при ньому не вимірювали та не називали. При цьому автобус, який поставили попереду вантажного автомобіля, він майже не бачив, а світло ліхтаря на узбіччі він сприймав за світло АЗС. Хоча на той момент туман вже був не такий густий. Під час таких вимірювань ОСОБА_4 поряд з ним не було.

Показання обох свідків, ОСОБА_9 і ОСОБА_10, суд оцінює як достовірні, оскільки вказані особи є сторонніми людьми для учасників судового провадження та незацікавлені у результатах розгляду справи, добровільно приймали участь у слідчій дії та у своїх показаннях адекватно відображають обстановку місця ДТП. Щодо показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 про параметри видимості на дорозі безпосередньо після ДТП, суд також оцінює їх як достовірні, оскільки вони узгоджуються з показаннями інших свідків, як представлених суду стороною обвинувачення: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_12, так стороною захисту: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 Вказані свідки підтвердили суду, що безпосередньо перед тим, як сталося ДТП, дорога була вкрита густим туманом, покриття було мокре, та видимість складала від 30 до 50 метрів.

За таких умов, надаючи оцінку протоколу огляду місця ДТП від 17 жовтня 2012 року як доказу сторони обвинувачення, суд приходить до висновку про те, що викладені в протоколі параметри видимості отримані слідчим з порушенням вимог КПК 1960 року, оскільки визначення таких параметрів відбувалось без участі одночасно двох понятих і обвинуваченого. Натомість, ті параметри, які називали під час огляду кожний з понятих окремо та в різний час, в протокол слідчої дії не внесені. Тому такий протокол в частині визначення стану видимості суд визнає недопустимим доказом.

Підсумовуючи викладене, суд вказує, що висновок експерта про невідповідність дій водія ОСОБА_4 вимогам п. 12.3. ПДР України ґрунтується на доказі, визнаному судом недопустимим. Інші належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_4 порушення правил безпеки дорожнього руху особою, що керує транспортним засобом, так як про це вказано в обвинувальному акті, та спростували позицію обвинуваченого про свою невинуватість, стороною обвинувачення суду не надано та в обсязі раніше пред'явлених доказів відсутні.

Ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У відповідності до ст.ст. 368, 374 КПК України суд при ухваленні вироку має вирішити питання щодо речових доказів. Але через відсутність в матеріалах провадження будь-яких процесуальних документів, які б свідчити про наявність речових доказів та їх місце зберігання, суд позбавлений можливості прийняти щодо них відповідне рішення. Під час судового розгляду такі документи також не представлені.

При вирішенні питання щодо запобіжного заходу суд вважає за необхідне обраний у відношенні ОСОБА_4 захід у виді тримання під вартою змінити на інший - особисте зобов'язання, до набрання вироком законної сили з метою забезпечення його належної поведінки, з огляду на тяжкість злочину та тривалість процедури апеляційного оскарження вироку суду.

У кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_4 та цивільного відповідача ОСОБА_3 були пред'явлені цивільні позови від Спільного Українсько-Турецького підприємства в формі ТОВ «ШЕРІФ ТУР LTD», ОСОБА_13 та ТОВ «Захід-Транс».

Так, цивільний позивач СУТП в формі ТОВ «ШЕРІФ ТУР LTD» в своєму позові просить стягнути з ОСОБА_3 суму матеріальної шкоди в розмірі 824299,18 грн., спричиненої пошкодженням автобусу «Мерседес-Бенц 0403», р.н. НОМЕР_3, внаслідок ДТП з вини ОСОБА_4, який керував транспортним засобом, належним ОСОБА_3

Цивільний позивач ОСОБА_13 в своєму позові просить стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 140200,00 грн., заподіяну під час ДТП його автомобілю «МАN», р.н. НОМЕР_8, з напівпричепом «DON BUR», р.н. НОМЕР_9, та стягнути моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Цивільний позивач ТОВ «Захід-Транс» в особі свого представника ОСОБА_13 в своєму позові просить стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 6231,00 грн., яку зазнав вантаж внаслідок ДТП, та який знаходився в автомобілі «МАN» під керуванням ОСОБА_13, та упущену вигоду в сумі 44400,00 грн. через неможливість використання вантажного автомобіля в господарській діяльності підприємства.

В зв'язку з виправданням обвинуваченого ОСОБА_4 за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, суд у відповідності до ч. 3 ст. 129 КПК України залишає вищевказані цивільні позови без розгляду, що не перешкоджає позивачам для повторного звернення до суду з такими саме вимогами в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 373-376 КПК України, суд -

З А С У Д И В:

ОСОБА_4 у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 286 КК України визнати невинуватим та виправдати через недоведеність наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід, застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили змінити на запобіжних захід у виді особистого зобов'язання, звільнивши його з-під варти в залі суду.

Зобов'язати ОСОБА_4 не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований, без дозволу суду, прибувати до суду за кожною вимогою.

З набранням вироком законної сили запобіжний захід у відношенні ОСОБА_4 у виді особистого зобов'язання скасувати.

Цивільні позови, заявлені СУТП в формі ТОВ «ШЕРІФ ТУР LTD», ОСОБА_13 та ТОВ «Захід-Транс», залишити без розгляду.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя О. О. Малихін