Рішення № 31527533, 28.05.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/9928/2012 Провадження № 22-ц/795/1086/2013 Головуючий у I інстанції -Лямзіна Н. Ю. Доповідач - Острянський В. І.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОстрянського В.І., суддів:Бечка Є.М., Хромець Н.С., при секретарі: Рудик І.І., Костюк Ю.Г.,за участю:позивача ОСОБА_6,представників позивача ОСОБА_7 і ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_9, представників відповідача ОСОБА_10, ОСОБА_11, представника Чернігівської міської ради Миколаєнка Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_9 і Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 березня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_9, треті особи - Деснянська районна у м.Чернігові рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівськеій області, Комунальне підприємство ЧМБТІ, Управління держкомітету по земельних ресурсах у м.Чернігові, про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, треті особи - Деснянська районна у м.Чернігові рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Чернігівській області, Комунальне підприємство ЧМБТІ, Управління держкомітету по земельних ресурсах у м.Чернігові, Чернігівська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю, посилаючись на те, що згідно з рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 березня 2012 року, яке набуло чинності, за відповідачем ОСОБА_9 визнано право власності на матеріали та обладнання, що були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1; що цим рішенням підтверджено факт, що відповідач у 1983 році самовільно побудував житловий будинок з господарськими спорудами на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача і ці обставини підтверджуються договором купівлі-продажу житлового будинку від 31 липня 1979 року (а.с.7,8).

Тому, пославшись на правило ч.4 ст.376 ЦК України позивач просив суд зобов"язати відповідача ОСОБА_9 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні позивачу ОСОБА_6 належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом знесення самочинно збудованого житлового будинку АДРЕСА_1 та за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 500 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 від будівельних матеріалів та обладнання, що були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 та вивезти будівельні матеріали з земельної ділянки.

У грудні 2012 року ОСОБА_9 подав зустрічний позов до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, у якому просив суд прийняти цей позов до спільного розгляду з первісним позовом та встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, за яким: виділити в користування ОСОБА_9 самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0488 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; виділити ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,0636 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та встановити, що двір площею 0,0141 га згідно з техпаспортом є двором спільного користування, посилаючись на те, що зі згоди батьків та ОСОБА_6 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в 1983 році ним було побудовано житловий будинок, який не було введено в експлуатацію та не узаконено та що в період з 1983 року по листопад 2012 року не виникало непорозумінь між сторонами з приводу користування земельною ділянкою та склався певний порядок користування нею.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 березня 2013 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_9 задоволено частково. Було зобов"язано ОСОБА_9 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 належним йому на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом звільнення від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та вивезти їх за власний рахунок. В іншій частині позову було відмовлено. В задоволенні зустрічного позову було відмовлено, а також вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення первісного позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що він не перешкоджає первісному позивачу у користуванні його земельною ділянкою та належним останньому житловим будинком, оскільки між ними склався порядок, за яким у його користуванні з 1983 року перебуває земельна ділянка розміром 488 кв.м, в користуванні ОСОБА_6, відповідно, земельна ділянка розміром 636 кв.м, а 141 кв.м земельної ділянки використовувався сторонами спільно як двір та як прохід на АДРЕСА_1 для обох сімей і претензій щодо такого порядку користування земельною ділянкою з боку ОСОБА_6 з 1983 року по час подачі позову не заявлялось. Що дані обставини підтверджуються технічним паспортом, який було складено у жовтні 1983 року, в якому як землекористувачі зазначені ОСОБА_6 і ОСОБА_9 та визначені межі користування кожного з землекористувачів. Апелянт також вказує, що суд обрав неадекватний спосіб усунення перешкод, шляхом знесення житлового будинку та не врахував, що у такий спосіб сім"я апелянта буде позбавлена наявного у них житла.

У апеляційній скарзі Чернігівська міська рада ставить питання про скасування рішення Деснянського районного суду від 15 березня 2013 року та про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову. Зокрема, апелянт вказує на те, що власником земельної ділянки, на якій знаходяться житлові будинки АДРЕСА_1 є територіальна громада м.Чернігова і міська рада не заперечує щодо вирішення спору між сторонами шляхом розподілу спірної земельної ділянки без знесення самовільно збудованого в 1983 році житлового будинку НОМЕР_1 у спосіб, запропонований ОСОБА_9 згідно з порядком користування, що склався. Крім того, вважає апелянт, суд не взяв до уваги рішення Чернігівської міської ради від 31.08.2012 року, яке є чинним і яким було надано дозвіл ОСОБА_9 на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку за давністю користування.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_9 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Чернігівської міської ради - частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Постановивши оскаржуване рішення, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 згідно з договором купівлі-продажу від 31.07.1979 року є власником житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці розміром 1000 кв.м (а.с.7,8, том 1) і є належним користувачем цієї земельної ділянки; що в 1983 році відповідач ОСОБА_9 самовільно збудував на цій земельній ділянці житловий будинок з допоміжними спорудами і згідно з постановою № 44 від 26 листопада 1983 року адмінкомісії при виконкомі Деснянської райради м.Чернігова був притягнутий до адміністративної відповідальності та що рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 січня 2012 року, яке набуло чинності, визнано, що ОСОБА_9 є власником матеріалів та обладнання, використаних під час самовільного будівництва житлового будинку АДРЕСА_1. Суд врахував положення ч.ч.1,4 ст.376 ЦК України та ст.212 ЗК України про те, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок та що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Оцінивши наведені обставини в сукупності, місцевий суд вважав, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити. Тому, пославшись на положення ч.4 ст.376, ст.ст.391,396 ЦК України та ст.103 ЗК України суд прийшов до висновку про необхідність зобов"язання ОСОБА_9 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом звільнення земельної ділянки від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та вивезти їх за власний рахунок, відмовивши у решті вимог за первісним позовом. Також суд відмовив у задоволенні вимог за зустрічним позовом.

Апеляційний суд погоджується з рішенням суду в частині про відмову у задоволенні частини вимог за первісним позовом та про відмову у задоволенні зустрічного позову, оскільки встановити порядок користування земельною ділянкою можливо тоді, коли її надано громадянину в установленому законом порядку органом місцевого самоврядування, а ОСОБА_9 така не надавалась, і вважає, що місцевий суд постановив рішення в цій частині вимог з додержанням норм матеріалього та процесуального права.

Проте апеляційний суд не може погодитись з рішенням суду в частині про задоволення вимог про зобов"язання відповідача за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні позивачу житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом звільнення земельної ділянки від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та про вивезення їх за власний рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_9 в 1983 році самочинно побудував житловий будинок з господарськими спорудами на земельній ділянці, яка з 31 липня 1979 року перебуває у користуванні ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 31.07.1979 року.

Матеріалами справи підтверджено, що самовільно побудованому ОСОБА_9 житловому будинку в 1987 році було присвоєно АДРЕСА_1; що відповідач і члени його сім"ї в установленому порядку були зареєстровані з лютого 1987 року у спірному будинку (а.с.26, 89-94, том 1); що з 1983 року між сторонами склався певний порядок користування земельною ділянкою.

Згідно з правилами ст.105 ЦК УРСР, яка регулювала спірні правовідносини на час їх виникнення (ч.3 ст.5 ЦК України), було передбачено, що за позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів самовільно збудований будинок міг бути безоплатно вилучений судом і зарахований до фонду місцевої ради або за рішенням виконкому районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесений громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Та що знесення чи вилучення самовільно збудованого будинку могло бути здійснено після невиконання громадянином попередження про приведення його у відповідність з проектом чи будівельними нормами і правилами.

Правилами ЦК України, який набув чинності з 01січня 2004 року, передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376) та що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391).

Відповідно до положень ст.22 Конституії України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод громадян.

З матеріалів справи слідує, що в період з 1983 року по 31.12.2003 року орган місцевого самоврядування, як не звертався з позовом до суду про безоплатне вилучення самовільно збудованого будинку, так і не ухвалював рішення про знесення самовільно збудованого ОСОБА_9 житлового будинку АДРЕСА_1, що, на думку апеляційного суду, підтверджує відсутність спору між сторонами та про наявність між ними узгодженого порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, на якій знаходиться самовільно збудований ОСОБА_9 житловий будинок.

Тому, апеляційний суд вважає, що місцевий суд помилково застосував правила ч.4 ст.376 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли в 1983 році, оскільки вказана норма закону регулює цивільні правовідносини, які виникли з дня набрання нею чинності, тобто з 01.01.2004 року (ч.1 ст.5 ЦК України). Відповідно до викладеного, суд також помилково мотивував своє рішення нормами Земельного кодексу, чинного на час розгляду справи, а не нормами Земельного кодексу УРСР 1970 року, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Крім того, апеляційний суд враховує, що Чернігівська міська рада, третя особа по справі, яка діє від імені територіальної громади м.Чернігова - власника земельної ділянки, не заперечує щодо вирішення спору між сторонами у спосіб, який виключає знесення самовільно збудованого відповідачем житлового будинку разом з допоміжними спорудами.

За таких обставин вважати, що місцевий суд обгрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_6 про зобов"язання ОСОБА_9 за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом звільнення земельної ділянки від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та вивезти їх за власний рахунок, відсутні законні підстави. Отже, оскаржуване рішення в частині задоволення первісного позову не може вважатись законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги Чернігівської міської ради щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову ОСОБА_9 про те, що суд безпідставно не взяв до уваги рішення Чернігівської міської ради від 31.08.2012 року „Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельні ділянки громадянам для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за давністю користування"; що висновок суду про необхідність вилучення земельної ділянки у ОСОБА_6 є хибним; що позивач не надав доказів про порушене право та що ст. 376 ЦК України передбачає можливість виділення земельної ділянки громадянам під уже збудоване нерухоме майно, а суд не звернув на це уваги - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в цій частині і висновків суду не спростовують, а надання у користування земельної ділянки належить до компетенції органу місцевого самоврядування.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_9 та про часткове задоволення апеляційної скарги Чернігівської міської ради.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 - задовольнити. Апеляційну скаргу Чернігівської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 15 березня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні належним на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1, шляхом звільнення земельної ділянки від матеріалів та обладнання, які були використані в процесі самовільного будівництва житлового будинку та господарських споруд, розташованих по АДРЕСА_1 та вивезення їх за власний рахунок - скасувати та відмовити ОСОБА_6 у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набуває чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: