Постанова № 31515562, 28.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 р. (11:30)

Справа №801/3351/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.13р. №0002851502 та №0001531501

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі – відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.02.13р. №0002851502 та №0001531501.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт". Позивач вказує на те, що незважаючи на наявність передбачених Законом №996 та Положенням №88 первинних документів та реальність впливу підтверджених цими документами господарських операцій на активів (майна), власного капіталу, зобов'язань та фінансових результатів позивача, відповідач дійшов висновків про те, що відображення цих операцій в податковому обліку є порушенням норм законів. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між ПП «Скипер», ПП «Ротонда торг», ПП «Комманд», КП «Альянс», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Капітель Плюс», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», є необґрунтованим, оскільки в Акті перевірки не наведено жодного доказу того, що зміст вказаних правочинів не відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України.

У письмових запереченнях на позов відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність висновків Акту перевірки (а.с.61-62).

У додаткових поясненнях на позов, що надані суду 23.04.12р., позивач в обґрунтування позову посилається на стислу інформацію про визначені перевіркою заниження податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, розгорнуту за періодами та контрагентами, яку наведено в додатку №1 та №2 додаткових пояснень, що долучені до матеріалів справи (а.с.65-77).

В судове засідання, що відбулося 28.05.2013р., сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 26.12.2012р. по 02.01.2013р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірма «Капітель Плюс» за період з 01.10.2009р. по 29.02.2012р., про що складено акт №163/15-2/24871248 від 10.01.2013р. (далі - Акт) (а.с.20-55).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" :

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР, та п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2, п.138.6, п.138.8, п.п.138.8.1, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42378грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2009 року - 4379грн., 1 квартал 2010 року - 991грн., 2 квартал 2010 року - 4719грн., 3 квартал 2010 року - 3000грн., 4 квартал 2010року - 2443грн., 1 квартал 2011 року - 4339грн., 2 квартал 2011 року - 649грн., 3 квартал 2011 року - 2436грн., 4 квартал 2011 року - 16743грн., 1 квартал 2012 року -2679грн.

З урахуванням п.102.1 ст. 102 ПКУ до сплати належить податок на прибуток у сумі 33977,грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.97р. та п. 185.1 ст.185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПКУ, встановлено завищення податковий кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 35688грн., в тому числі за періодами: жовтень 2009 року - 1120грн., листопад 2009 року - 1113грн., грудень 2009 року -1270грн., за січень 2010 року -502грн.; за березень 2010 року - 291грн., за квітень 2010 року - 1847грн., за червень 2010 року -1928грн., за липень 2010 року - 119грн., за серпень 2010 року - 1019грн., за вересень 2010 року - 1262грн., за жовтень 2010 року - 861грн., за листопад 2010 року -1093грн., за січень 2011року - 415грн., за лютий 2011 року - 15грн., за березень 2011 року - 3041грн., за квітень 2011 року - 97грн., за травень 2011 року - 467грн., серпень 2011 року - 1259грн., вересень 2011 року - 859грн., жовтень 2011 року - 5963грн., листопад 2011 року -2919грн., грудень 2011 року - 5677грн., січень 2012 року -1336грн., лютий 2012року-1215грн.

З урахуванням п.102.1 ст. 102 ПКУ до сплати належить податок на додану вартість у сумі 33455,грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.02.13р. №0002851502 про нарахування грошових зобов’язань з ПДВ в сумі 38596,00грн., з яких 31683грн. – основний платіж, 6913грн. - штрафні санкції та №0001531501 про нарахування грошових зобов’язань з податку на прибуток підприємств сумі 42541,75грн.., з яких 37999грн. – основний платіж, 4542,75грн. - штрафні санкції (а.с.18-19).

Суд звертає увагу на те, що у обох вищенаведених податкових повідомленнях-рішеннях у рядку: « загальна сума словами» невірно визначено загальну суму за кожним рішенням.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду справи судом з’ясовано, що відповідач, в якості обґрунтування доводів, що викладені в Акті перевірки посилається на те, що підрозділами Державної податкової служби по контрагентам - постачальникам позивача були складені акти про неможливість проведення зустрічних перевірок з питань правомірності проведення господарських операцій з контрагентами для встановлення реальності взаємовідносин.

Також в Акті перевірки зазначено, що перелічені постачальники зареєстровані з подальшою передачею в управління підставним особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність та усвідомлювали протиправність своїх дій, свідомо приховували своє місцезнаходження та не сплачували податки, як це передбачено чинним законодавством України.

Враховуючи вищенаведене, в Акті перевірки зроблені висновки відносно того, що перелічені постачальники мають ознаки «фіктивних підприємств» та усі операції купівлі-продажу за їх участю спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту.

При дослідженні сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з контрагентами, зазначеними в Акті перевірки, суд вказує на наступне.

Судом встановлено, що згідно договорів купівлі-продажу №01 від 01.01.2009р. та №5 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та ПП «Портал Крим», від ПП «Портал Крим» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 21262,75грн., в тому числі ПДВ 3543,79грн., що підтверджується: податковими накладними №640/1 від 02.10.2009р. на суму 6720грн., в тому числі ПДВ 1120грн.; №714/1 від 02.11.2009р. на суму 4717,80грн., в тому числі ПДВ 786,30грн.; №784/1 від 02.12.2009р. на суму 4014,55грн., в тому числі ПДВ 669,09грн.; №253 від 02.04.2010р. на суму 5810,40грн., в тому числі ПДВ 968,40грн.; видатковими накладними №640/1 від 02.10.2009р. на суму 6720грн., в тому числі ПДВ 1120грн.; №714/1 від 02.11.2009р. на суму 4717,80грн., в тому числі ПДВ 786,30грн.; №784/1 від 02.12.2009р. на суму 4014,55грн., в тому числі ПДВ 669,09грн.; №253 від 02.04.2010р. на суму 5810,40грн., в тому числі ПДВ 968,40грн. (т. 1 а.с.88-89, 104-105,109,118, т.3 а.с.11, 14, 25, 28).

Згідно договорів купівлі-продажу №10 від 01.01.2009р. та №6 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та Фірмою «Капітал Сервіс Плюс», від Фірми «Капітал Сервіс Плюс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 10642,14грн., в тому числі ПДВ 1773,69грн., що підтверджується: податковими накладними №2039 від 09.11.2009р. на суму 1964,28грн., в тому числі ПДВ 327,38грн.; №2196 від 08.12.2009р. на суму 1654,50грн., в тому числі ПДВ 275,75грн.; №318 від 04.03.2010р. на суму 1747,20грн., в тому числі ПДВ 291,20грн.; №551 від 06.04.2010р. на суму 5276,41грн., в тому числі ПДВ 879,36грн.; видатковими накладними №2039 від 09.11.2009р. на суму 1964,28грн., в тому числі ПДВ 327,38грн.; №2196 від 08.12.2009р. на суму 1654,50грн., в тому числі ПДВ 275,75грн.; №318 від 04.03.2010р. на суму 1747,20грн., в тому числі ПДВ 291,20грн.; №551 від 06.04.2010р. на суму 5276,41грн., в тому числі ПДВ 879,36грн. (т. 1 а.с.90-91, т.2 а.с.263,270,275,277).

Згідно договорів купівлі-продажу №1 від 01.01.2009р. та №3 від 11.01.2010р., що укладені між позивачем та ПП «Стилар», від ПП «Стилар» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 4961,58грн., в тому числі ПДВ 826,93грн., що підтверджується: податковими накладними №609 від 10.12.2009р. на суму 1952,28грн., в тому числі ПДВ 325,38грн.; №6 від 13.01.2010р. на суму 3009,30грн., в тому числі ПДВ 501,55грн.; видатковими накладними №609 від 10.12.2009р. на суму 1952,28грн., в тому числі ПДВ 325,38грн.; №6 від 13.01.2010р. на суму 3009,30грн., в тому числі ПДВ 501,55грн.; (т. 1 а.с.92-93, т.2 а.с.250,255).

Згідно договору купівлі-продажу №790 від 01.06.2010р., що укладений між позивачем та КП «Альянс», від КП «Альянс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 4536,00грн., в тому числі ПДВ 756,00грн., що підтверджується: податковою накладною №1858 від 10.06.2010р. на суму 4536,00грн., в тому числі ПДВ 756,00грн.; видатковою накладною №1858 від 10.06.2010р. на суму 4536,00грн., в тому числі ПДВ 756,00грн. ( т. 1 а.с. 94, т.2 а.с.247).

Згідно договорів купівлі-продажу №67 від 01.06.2010р. та №28 від 11.01.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Ротонда Торг», від ПП «Ротонда Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 27563,37грн., в тому числі ПДВ 4593,90грн., що підтверджується: податковими накладними №1496 від 11.06.2010р. на суму 3488,40грн., в тому числі ПДВ 581,40грн.; №2728 від 03.09.2010р. на суму 7573,68грн., в тому числі ПДВ 1262,28грн.; №42 від 04.03.2011р. на суму 1773,60грн., в тому числі ПДВ 295,60грн.; №67 від 11.05.2011р. на суму 2803,68рн., в тому числі ПДВ 467,28грн.; №39 від 06.09.2011р. на суму 2300,00грн., в тому числі ПДВ 383,33грн.; №172 від 26.10.2011р. на суму 5500,00грн., в тому числі ПДВ 916,67грн.; №6 від 02.11.2011р. на суму 1104,00грн., в тому числі ПДВ 184,00грн.;№3 від 01.11.2011р. на суму 3020,00грн., в тому числі ПДВ 503,33грн.; видатковими накладними №1496 від 11.06.2010р. на суму 3488,40грн., в тому числі ПДВ 581,40грн.; №2728 від 03.09.2010р. на суму 7573,68грн., в тому числі ПДВ 1262,28грн.; №585 від 04.03.2011р. на суму 1773,60грн., в тому числі ПДВ 295,60грн.; №942 від 11.05.2011р. на суму 2803,68рн., в тому числі ПДВ 467,28грн.; №1892 від 06.09.2011р. на суму 2300,00грн., в тому числі ПДВ 383,33грн.; №2332 від 26.10.2011р. на суму 5500,00грн., в тому числі ПДВ 916,67грн.; №2357 від 02.11.2011р. на суму 1104,00грн., в тому числі ПДВ 184,00грн.; №2351 від 01.11.2011р. на суму 3020,00грн., в тому числі ПДВ 503,33грн. (т. 1 а.с.95-96, т.2 а.с.217, 220, 230, 242-245).

Суд звертає увагу на те, що в Акті перевірки на сторінках 27-28 вказано, що в серпні 2010 року по товарам поставленим від ПП «Ротонда Торг» до складу податкового кредиту включена сума ПДВ у розмірі 1259грн., у зв’язку із чим відповідачем виключено зі складу валових витрат сума 6295грн., але з матеріалів справи вбачається, що в серпні 2010 року від ПП «Ротонда Торг» товари на адресу ПП «ВКФ «Будремонт» не надходило, сума 1259грн. в серпні 2010 року до складу податкового кредиту не включалася, що підтверджується Реєстром виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2010 року.

Згідно договорів купівлі-продажу №353 від 01.06.2010р. та №18 від 11.01.2011р.., що укладені між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», від Фірми «Капітель Плюс» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 19987,44грн., в тому числі ПДВ 3331,24грн., що підтверджується: податковими накладними №802 від 08.06.2010р. на суму 3544,92грн., в тому числі ПДВ 590,82грн.; №1077 від 06.07.2010р. на суму 716,16грн., в тому числі ПДВ 119,36грн.; №1446 від 05.08.2010р. на суму 6113,28грн., в тому числі ПДВ 1018,88грн.; №2019 від 01.10.2010р. на суму 5164,20грн., в тому числі ПДВ 860,70грн.; №33 від 10.03.2011р. на суму 3864,00грн., в тому числі ПДВ 644,00грн.; №6 від 04.04.2011р. на суму 584,88грн., в тому числі ПДВ 97,48грн.; видатковими накладними №802 від 08.06.2010р. на суму 3544,92грн., в тому числі ПДВ 590,82грн.; №1077 від 06.07.2010р. на суму 716,16грн., в тому числі ПДВ 119,36грн.; №1446 від 05.08.2010р. на суму 6113,28грн., в тому числі ПДВ 1018,88грн.; №2019 від 01.10.2010р. на суму 5164,20грн., в тому числі ПДВ 860,70грн.; №416 від 10.03.2011р. на суму 3864,00грн., в тому числі ПДВ 644,00грн.; №462 від 04.04.2011р. на суму 584,88грн., в тому числі ПДВ 97,48грн. (т. 1 а.с.97-98, т.2 а.с.187,189,194,205,210,212).

Згідно договорів купівлі-продажу №56 від 01.06.2010р. та №25 від 11.01.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Базис Торг», від ПП «Базис Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 21740,28грн., в тому числі ПДВ 3623,38грн.., що підтверджується: податковими накладними №1693 від 03.11.2010р. на суму 6555,00грн., в тому числі ПДВ 1092,50грн.; №22 від 24.01.2011р. на суму 2488,80грн., в тому числі ПДВ 414,80грн.; №144 від 04.02.2011р. на суму 88,80грн., в тому числі ПДВ 14,80грн.; №33 від 03.03.2011р. на суму 4718,88грн., в тому числі ПДВ 786,48грн.; №100 від 31.03.2011р. на суму 7888,80грн., в тому числі ПДВ 1314,80грн.; видатковими накладними №1693 від 03.11.2010р. на суму 6555,00грн., в тому числі ПДВ 1092,50грн.; №22 від 24.01.2011р. на суму 2488,80грн., в тому числі ПДВ 414,80грн.; №144 від 04.02.2011р. на суму 88,80грн., в тому числі ПДВ 14,80грн.; №272 від 03.03.2011р. на суму 4718,88грн., в тому числі ПДВ 786,48грн.; №330 від 31.03.2011р. на суму 7888,80грн., в тому числі ПДВ 1314,80грн. (т. 1 а.с.99-100, т.2 а.с.161,175,177,180,182).

Згідно договорів купівлі-продажу №02 від 04.01.2012р. та №140 від 01.09.2011р., що укладені між позивачем та ПП «Визит Торг», від ПП «Визит Торг» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 86579,92грн., в тому числі ПДВ 14429,99грн., що підтверджується: податковими накладними №57 від 15.09.2011р. на суму 2853,00грн., в тому числі ПДВ 475,50грн.; №69 від 13.10.2011р. на суму 5064,00грн, в тому числі ПДВ 844,00грн.; №70 від 13.10.2011р. на суму 9945,60грн, в тому числі ПДВ 1657,60грн.; №106 від 19.10.2011р. на суму 6213,60грн, в тому числі ПДВ 1035,60грн.; №137 від 25.10.2011р. на суму 3200грн, в тому числі ПДВ 533,33грн.; №39 від 06.10.2011р. на суму 1300,00грн, в тому числі ПДВ 216,67грн.; №162 від 28.10.2011р. на суму 4550,88грн, в тому числі ПДВ 758,48грн; №260 від 23.11.2011р. на суму 9840,00грн, в тому числі ПДВ 1640,00грн.; №281 від 25.11.2011р. на суму 1450,00грн, в тому числі ПДВ 241,67грн.; №346 від 30.11.2011р. на суму 2100,00грн, в тому числі ПДВ 350,00грн.; №98 від 07.12.2011р. на суму 1900,00грн., в тому числі ПДВ 316,67грн.; №296 від 22.12.2011р. на суму 6200,00грн, в тому числі ПДВ 1033,33грн.; №205 від 15.12.2011р. на суму 12913,20грн, в тому числі ПДВ 2152,20грн.; №206 від 15.12.2011р. на суму 13049,65грн, в тому числі ПДВ 2174,94грн.; №118 від 18.01.2012р. на суму 4800,00грн, в тому числі ПДВ 800,00грн.; №103 від 17.01.2012р. на суму 1200,00грн, в тому числі ПДВ 200,00грн.; видатковими накладними №691 від 15.09.2011р. на суму 2853,00грн, в тому числі ПДВ 475,50грн.; №864 від 13.10.2011р. на суму 5064,00грн, в тому числі ПДВ 844,00грн.; №865 від 13.10.2011р. на суму 9945грн, в тому числі ПДВ 1657,60грн.; №895 від 19.10.2011р. на суму 6213,60грн, в тому числі ПДВ 1035,60грн.; №924 від 25.10.2011р. на суму 3200грн, в тому числі ПДВ 533,33грн.; №749 від 06.10.2011р. на суму 1300,00грн., в тому числі ПДВ 216,67грн.; №1021 від 28.10.2011р. на суму 4550,88грн, в тому числі ПДВ 758,48грн.; №1463 від 23.11.2011р. на суму 9840,00грн, в тому числі ПДВ 1640,00грн.; №1495 від 25.11.2011р. на суму 1450,00грн, в тому числі ПДВ 241,67грн.; №1533 від 30.11.2011р. на суму 2100,00грн, в тому числі ПДВ 350,00грн.; №1599 від 07.12.2011р. на суму 1900,00грн, в тому числі ПДВ 316,67грн.; №1722 від 22.12.2011р. на суму 6200,00грн, в тому числі ПДВ 1033,33грн.; №1647 від 15.12.2011р. на суму 12913,20грн, в тому числі ПДВ 2152,20грн.; №1646 від 15.12.2011р. на суму 13049,65грн, в тому числі ПДВ 2174,94грн.; №157 від 18.01.2012р. на суму 4800,00грн, в тому числі ПДВ 800,00грн.; №156 від 17.01.2012р. на суму 1200,00грн, в тому числі ПДВ 200,00грн. (т. 1 а.с.111-112, т.2 а.с.129,134-135,137,140,143-145,147-148,150-153,157-158).

Згідно договору купівлі-продажу №01 від 01.01.2012р., що укладений між позивачем та ПП «Скипер», від ПП «Скипер» на адресу позивача було поставлено товари загальною вартістю 2018,00грн., в тому числі ПДВ 336,33грн., що підтверджується: податковою накладною №264 від 27.01.2012р. на суму 2018,00грн., в тому числі ПДВ 336,33грн.; видатковою накладною №201 від 27.01.2012р. на суму 2018,00грн., в тому числі ПДВ 336,33грн.(т. 1 а.с.123, т.2 а.с.124).

Матеріалами справи, зокрема: податковими накладними №400 від 20.02.2012р. на суму 1700,00грн., в тому числі ПДВ 283,33грн.; №57 від 03.02.2012р. на суму 2600,00грн., в тому числі ПДВ 433,33грн.; №275 від 14.02.2012р. на суму 2988,00грн., в тому числі ПДВ 498,00грн.; видатковими накладними №461 від 20.02.2012р. на суму 1700,00грн., в тому числі ПДВ 283,33грн.; №340 від 03.02.2012р. на суму 2600,00грн., в тому числі ПДВ 433,33грн.; №401 від 14.02.2012р. на суму 2988,00грн., в тому числі ПДВ 498,00грн., підтверджено придбання позивачем товару у ПП «Команд» товарів загальною вартістю 7288грн., в тому числі ПДВ 1214,66грн. ( т.2 а.с.118-120).

Судом встановлено, що отриманий від вищенаведених контрагентів товар сплачено позивачем у повному обсязі, що не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що товари придбані у вищенаведених контрагентів, було використано позивачем у його господарській діяльності (т.2 а.с.117-283, т.3 а.с.1-49). При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують як факт придбання товару у контрагентів, так і факт подальшого постачання цих товарів від позивача іншим покупцям.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на акти про неможливість проведення зустрічної звірки, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акти про неможливість проведення зустрічних перевірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та контрагентами, з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В даному ж випадку, як слідує з акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів з наведеними у Акті контрагентами ґрунтувались тільки на Актах про неможливість проведення зустрічних перевірок цих контрагентів, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака — специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з’ясовано, що договори укладені між позивачем та контрагентами, виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з вищенаведеними контрагентами не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентами суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 42378грн., та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 35688грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірмою «Капітель Плюс» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірма «Капітель Плюс» на момент укладення з позивачем договорів і виписки податкових накладних були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані КП «Альянс», ПП «Команд», ПП «Портал Крим», ПП «Стилар», ПП «Базис Торг», ПП «Визит Торг», ПП «Ротонда торг», ПП «Скипер», ТОВ «Капітал Сервіс Плюс», Фірма «Капітель Плюс» судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток підприємств спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від зазначених вище контрагентів, не проведення платежів з ними (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв’язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.05.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 30.05.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт" 21.02.2013р.:

- №0002851502 про нарахування грошових зобов’язань з ПДВ в сумі 38596,00грн., з яких 31683грн. – основний платіж, 6913грн. - штрафні санкції;

- №0001531501 про нарахування грошових зобов’язань з податку на прибуток підприємств сумі 42541,75грн.., з яких 37999грн. – основний платіж, 4542,75грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 811,38грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС на користь Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Будремонт".

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.