Рішення № 31511197, 13.05.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" травня 2013 р.Справа № 921/223/13-г/9Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м. Тернопіль, 46006

про стягнення заборгованості в сумі 7 236 грн. 35 коп., з яких: 6 127 грн. 62 коп. - боргу, 802 грн. 62 коп. - індекс інфляції та 306 грн. 11 коп. - 3% річних.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

Суть справи: Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1 звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м. Тернопіль, 46006 про стягнення заборгованості в сумі 7 236 грн. 35 коп., з яких: 6 127 грн. 62 коп. - боргу, 802 грн. 62 коп. - індекс інфляції та 306 грн. 11 коп. - 3% річних.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: договору на поставку товару №21 від 01.12.2009р.; специфікації №1 до договору №21 від 01.12.2009р., видаткової накладної №РС-0000450 від 11.06.2010р., видаткової накладної №РС-0000725 від 05.08.2010р., претензії №20 від 07.11.2012р. з доказами направлення її відповідачу, Акту звірки взаємних розрахунків станом на 01.09.2010р., Акту звірки по рахунку 631 за період з січня 2012р. по липень 2012р., та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 04.03.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 26.03.2013 р. о 15 год. 00 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 16.04.2013р. на 14 год. 20 хв., на 29.04.2013р. на 14 год. 30 хв. та в останнє на 13.05.2013р. на 15 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподанням сторонами витребуваних судом доказів.

У судовому засіданні 26.03.2013р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Строк вирішення спору у справі №921/223/13-г/9 встановлено по 28.04.2013р. За клопотанням представника позивача від 16.04.2013р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 16.04.2013р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів по 13.05.2013р.

Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, проте до судового засідання надійшла заява №27 від 08.05.2013р. (вх.№9272 від 14.05.2013р.), в якій позивач просить розглядати справу в його відсутності в зв'язку з тим, що 13.05.2013р. представник буде знаходитись у невідкладних службових справах в м.Житомирі.

Разом з тим, згідно супровідного листа №11 від 26.04.2013р. (вх.8857 від 30.04.2013р.) подав заяву про уточнення позовних вимог (№22 від 26.04.2013р.), в якій згідно зробленого перерахунку, просить стягнути з відповідача 707,09 грн. інфляційних втрат та 287,39 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством (п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши зазначену заяву позивача, суд розцінює її як заяву, якою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог, в частині заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, а тому, суд приймає її до розгляду, як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України.

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є: стягнення : 6 127 грн. 62 коп. - сума заборгованості; 707 грн. 09 коп. інфляційних втрат, 287 грн. 39 коп. - 3% річних.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, витребуваних судом матеріалів не подав, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштових відправлень - ухвал суду про порушення та відкладення розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представників сторін за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи доводи позивача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1,2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом, 01 грудня 2009р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту також - Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий світ" (далі по тексту також - Покупець, відповідач у справі) укладено договір на поставку товарів №21 (далі по тексту - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, постачати товар згідно заявки Покупця, а Покупець бере на себе зобов'язання його прийняти та оплатити.

Асортимент, кількість, ціна та терміни поставок товару визначаються сторонами на кожну партію окремо. Документом, що підтверджує виникнення замовлення на кожну партію товару є погоджена Постачальником заявка Покупця, що надсилається Постачальнику факсовим повідомленням або будь-яким іншим зручним для сторін способом. (п.1.2. Договору).

При цьому, загальна кількість товарів по даному Договору сторонами не обмежується і визначається після закінчення терміну дії Договору, як остаточна величина для проведення звірок по взаєморозрахункам. (п.1.3. Договору).

Невід'ємною частиною Договору є Специфікація (Додаток №1). Всі умови щодо ціни Товару, включно з наступними змінами ціни, встановлюються тільки шляхом підписання уповноваженими представниками Сторін Специфікації. (п.2.2. Договору).

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад Покупця, за умовами викладеними у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року.

Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару у кількості, асортименті та в термін вказані в заявці Покупця.(п.п.4.1., 4.2. Договору).

Згідно п. 4.3. Договору Покупець зобов'язаний прийняти товар у відповідності до вимог Інструкцій П-6 та П-7 згідно з супровідними документами Постачальника та провести оплату його вартості у строки вказані в п.2.4. Договору.

У відповідності до п.4.6. Договору право власності на товар, що постачається, переходить до Покупця з моменту його отримання.

Сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року. Однак остаточне припинення Договору можливе тільки після повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п.9.1. Договору).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки товару.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України з договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує позивач та, зазначене ним підтверджується матеріалами справи, він свої зобов'язання за договором виконав належним чином шляхом здійснення поставки Товару згідно видаткових накладних №РС-0000450 від 11.06.2010р. на суму 3385 грн. 14 коп. (в т.ч. 564,19 грн. ПДВ), №РС-0000725 від 05.08.2010р. на суму 2742 грн.48 коп. (в т.ч. 457,08 грн. ПДВ).

При цьому, факт отримання товару підтверджується підписами представника відповідача в графі накладної про отримання товару від позивача. Зазначені накладні, також, завірені печаткою ТОВ "Торговий світ".

У кожній з накладних як на підставу укладення міститься посилання на рахунки-фактури №РС-0000449 від 11.06.2010р. та №РС-0000725 від 05.08.2010р.

Всього Позивачем передано товар Відповідачу у власність на загальну суму 6127 грн. 62 коп.

Згідно п.1.1. Договору Покупець взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити товар.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.п.2.4.,2.5. Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або шляхом внесення готівки в касу Постачальника. Оплата товару проводиться на умовах : відтермінування платежу строком на 60 днів з дати отримання товару. Зобов'язання Покупця по оплаті вартості отриманого товару вважаються виконаними : при безготівкових розрахунках - з моменту зарахування коштів перерахованих Покупцем, на поточному рахунку Постачальника в банківській установі; при розрахунках готівкою - з моменту внесення готівки в касу Постачальника.

Проте, як стверджує позивач та зазначене підтверджується матеріалами справи всупереч згаданих приписів закону та умов Договору, відповідач свої зобов'язання не виконав, оплату за отриманий товар не провів.

Зазначена в позові сума боргу, підтверджується, також, і наданим суду актом звіряння взаємних розрахунків проведеним сторонами станом на 01.09.2010р. Зазначений акт підписаний та завірений печатками як позивача так і відповідача. Вказане свідчить про те, що відповідачем визнано наявність основної заборгованості за Договором в тому обсязі, яка заявлена позивачем до стягнення.

Також, в підтвердження наявної заборгованості надано суду Акт звірки по рахунку 631 розрахунки з вітчизняними постачальниками за період з січня 2012 по липень 2012, якого вбачається, що станом на 01.07.2012р. заборгованість в розмірі 6127,62 грн. відповідачем не погашено.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу боржника - відповідача претензія №20 від 07.11.2012р. про перерахування суми заборгованості в передбачений чинним законодавством строк, яка отримана відповідачем 09.11.2012р., проте зазначена претензія останнім була залишена без задоволення.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 691, 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

В матеріалах справи знаходять свої підтвердження доводи позивача щодо непогашення боржником заборгованості за отриманий товар, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши докази подані позивачем, які підтверджують той факт, що на час розгляду справи взяте на себе зобов'язання відповідач не виконав, при цьому наявність заборгованості перед відповідачем поставленого йому товару визнає в повному обсязі шляхом підписання Акту звіряння взаєморозрахунків, суд вважає, заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу у розмірі 6127,62 грн. правомірною, документально обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Також, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних за період прострочення з серпня 2010р. по січень 2013р. суд вважає, що нараховані 287 грн. 39 коп. - 3% річних підлягають до задоволення, як такі, що заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості.

Стосовно нарахування інфляційних втрат за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо сплати за отриману продукцію, то суд має за необхідне зазначити наступне.

Виходячи із положень ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-06/950/2012 від 20.07.2012) сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

Проте, розглянувши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат на суму 707,09 грн. судом встановлено, що позивач обраховуючи суму боргу разом з інфляцією за період з 12.08.2010р. по 31.01.2013р. на суму 3385,14грн. та за період з 06.10.2010р. по 31.01.2013р. на суму 2742,48 грн. не враховував місяці у яких індекс інфляції був менше одиниці.

Враховуючи зазначене здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат суд вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення 528,85 грн. інфляційних втрат як такі, що обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості.

У свою чергу у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення 178,24 грн. інфляційних втрат у позові слід відмовити як помилково нарахованих.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України ст. ст. 32, 33 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок невиконання ним умов Договору з оплати позивачу за отриманий ним товар та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ" 6 127 грн. 62 коп. - заборгованості; 528 грн. 85 коп. інфляційних втрат, 287 грн. 39 коп. - 3% річних. У свою чергу, у задоволенні позовних вимог, щодо стягнення 178 грн. 24 коп. інфляційних втрат суд у позові відмовляє як безпідставно нарахованих.

Відповідно до ч. 1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн. (станом на час подання позовної заяви).

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону) (п.п. 2.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Також і згідно п.п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом відмічено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

А тому, зважаючи на те, що позивачем первинно було заявлено 7236 грн. 35 коп. а в подальшому зменшено вимоги до 7122 грн. 10 коп., беручи до уваги часткове задоволення позову по стягненню 528 грн. 85 коп. інфляційних втрат та відмову у задоволенні у стягненні 178 грн. 24коп. інфляційних втрат, суд, згідно ст. 49 ГПК України покладає судовий збір у розмірі 1650 грн. 82 коп. на відповідача, та він підлягає стягненню в користь позивача. В свою чергу судовий збір у розмірі 42 грн. 50 коп. покладається на позивача у справі. Одночасно поверненню позивачу з Державного бюджету підлягає судовий збір в розмірі 27 грн. 18 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м. Тернопіль, 46006 (код ЄДРПОУ 30249693) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1): 6127 (шість тисяч сто двадцять сім) грн. 62 коп. - основного боргу, 528 (п'ятсот двадцять вісім) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 287 (двісті вісімдесят сім) грн. 39 коп. - 3% річних, 1650 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) грн. 82 коп. судового збору.

3.В стягненні 178 (сто сімдесят вісім) грн. 24 коп. інфляційних втрат у позові відмовити.

4.Повернути з Державного бюджету Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) - 27 (двадцять сім) грн. 18 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 22.05.2013р.

Суддя В.Л. Гевко