Постанова № 31508354, 29.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 року № 810/1677/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Бражнікова Т.О., Павличенко С.Л.,

від відповідача: Норець В.М.,

від третьої особи: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Дніпро»до третя особа:Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області відділення державного казначейства у Кагарлицькому районі Київської областіпроскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

17 березня 2008 року приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Дніпро» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з адміністративним позовом до Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач) за участю третьої особи - відділення державного казначейства у Кагарлицькому районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень та стягнення коштів.

У ході судового розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги. Так, остаточні позовні вимоги викладені позивачем у заяві від 10.06.2008, згідно якої позивач поросив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2007 № 0006721500/00, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 39782,00 грн.

Постановою Господарського суду Київської області від 15.08.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2009, позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.03.2013 скасовано постанову Господарського суду Київської області від 15.08.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2009, справу скеровано до суду першої інстанції на новий розгляд. Одночасно касаційною інстанцією замінено первісного відповідача - Кагарлицьку об'єднану державну податкову інспекцію у Київській області на правонаступника - Миронівську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області.

Як то вбачається з мотивувальної частини ухвали Вищого адміністративного суду України від 26.03.2013, підставою для направлення справи на новий розгляд є неповне встановлення обставин справи, зокрема, з'ясування питання щодо розподілу сум податкового кредиту та сум фактично сплаченого податку на додану вартість в податковій звітності залежно від режиму оподаткування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.04.2012 адміністративну справу № 810/1677/13-а прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. Проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 39782,00 грн., оскільки Законом України «Про податок на додану вартість» надано право сільськогосподарським товаровиробникам відносити до податкового кредиту, за операціями з поставки молока та м'яса у живій вазі переробним підприємствам, які оподатковуються за нульовою ставкою, до загальної податкової декларації платника ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом та у подальшому спрямовувати такі суми до бюджетного відшкодування за такими операціями. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що позивач як сільськогосподарське підприємство не має правових підстав для заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування у загальній декларації з ПДВ за операціями з продажу переробним підприємствам м'яса живою вагою, які оподатковуються за нульовою ставкою, оскільки законодавством встановлено спеціальний режим оподаткування для таких видів операцій, а тому операції з продажу переробним підприємствам м'яса живою вагою включаються лише до спеціальної декларації з ПДВ. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Представник третьої особи у судові засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності не надсилав.

Відповідно до приписів частини другої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за існуючої явки та на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, у грудні 2007 року посадовими особами Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку позивача щодо достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за жовтень 2007 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 18.12.2007 № 517/15-00/03754863 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень вимог пунктів 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та прийнятої відповідно до цих пунктів Постанови Кабінету міністрів України «Про порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій с/г товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» від 12.05.1999 № 805 (зі змінами від 28.03.2007), у результаті чого позивачем завищено суму заявленого бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 39782,00 грн. у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2007 року.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що у ході перевірки було виявлено факт включення позивачем до загальної декларації з ПДВ (за якою позивачем здійснюються розрахунки з бюджетом) суми податку за операціями з продажу переробним підприємствам м'яса живою вагою, які оподатковуються за нульовою ставкою. На підставі висновку про належність цих операцій до операцій спеціального режиму, який передбачено пунктом 11.21 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", перевіряючі дійшли висновку про необхідність відображення цих сум ПДВ у скороченій декларації з ПДВ та відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2007 № 0006721500/00, за яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 39782,00 грн.

В той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо порядку формування податкового кредиту сільськогосподарським товаровиробником за наслідками виконання господарських операцій, які оподатковуються за нульовою ставкою.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то підтверджено матеріалами справи, позивачем одночасно з податковою декларацією з ПДВ за жовтень 2007 року подано до податкового органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунок бюджетного відшкодування на суму 39782,00 грн.

За поясненнями представника позивача, ним дотримано всі процедурні вимоги Закону України «Про податок на додану вартість» щодо порядку та строків заявлення суми податку на додану вартість до бюджетного відшкодування та надання податковому органу відповідних документів, а вказаний позивачем в податкових деклараціях спосіб відшкодування ПДВ є реалізацією права платника податку на зарахування суми бюджетного відшкодування шляхом перерахування його в установу банку.

Водночас позивачем зауважено, що Закон України «Про податок на додану вартість» не містить жодних обмежень щодо визначення окремого порядку відображення в податкових деклараціях з податку на додану вартість сум, що підлягають бюджетному відшкодуванню сільськогосподарським підприємствам.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), визначався Законом України «Про податок на додану вартість».

Між тим судом встановлено та не заперечується сторонами, що приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Дніпро» є сільгосподарським виробником, основним видом діяльності якого є вирощування сільськогосподарських культур у поєднанні з тваринництвом (змішане сільське господарство).

Абзацом другим пункту 11.21 статті 11 "Прикінцеві положення" Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок застосування спеціального режиму оподаткування, передбаченого пунктом 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» визначався Постановою Кабінету Міністрів України «Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» від 12.05.1999 № 805.

Водночас, пунктом 11.29 статті 11 "Прикінцеві положення" Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), до 01.01.2008 зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відтак, постанова Кабінету Міністрів України «Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» від 12.05.1999 № 805 (надалі-порядок), яка прийнята з метою підтримки сільськогосподарських виробників тваринницької продукції та у відповідності до приписів пункту 11.21 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", є обов'язковою до виконання.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку сільськогосподарські товаровиробники поставляють переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі відповідно до укладених договорів з нарахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою.,

Пунктом 12 Порядку передбачено, що на підставі даних бухгалтерського обліку сільськогосподарські товаровиробники щомісяця складають окрему податкову декларацію з податку на додану вартість поставлених ними молока, худоби, птиці, вовни, а також молочної продукції та м'ясопродуктів, вироблених у власних переробних цехах. Разом з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням з Мінагрополітики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до податкової декларації з податку на додану вартість з поставленої зазначеної продукції, тобто різниця між податком на додану вартість, що надходить від покупців, та податком на додану вартість, сплаченим постачальникам, перераховується підприємством з поточного на окремий рахунок. Залишок податкового кредиту покривається податковими зобов'язаннями наступних податкових періодів. Кошти, перераховані сільськогосподарськими підприємствами на окремий рахунок, використовуються ними для підтримки власного виробництва продукції тваринництва та птахівництва. У разі нецільового використання зазначені кошти стягуються до державного бюджету відповідно до законодавства. Відтак, для сільськогосподарських товаровиробників по операціях поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, щодо яких пунктами 11.21 та 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено спеціальний режим використання сум ПДВ, виключень щодо формування податкового кредиту не передбачено.

З аналізу вищевказаних норм права випливає, що за спеціальною декларацією при визначенні об'єкта оподаткування платник податку, який підпадає під дію пункту 11.21 або пункту 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість", декларує як податкове зобов'язання, так і податковий кредит. Оскільки позивач, реалізовуючи продукцію, на підставі наведеної вище норми цей податок до бюджету не сплачує, а декларує податкові зобов'язання за спеціальною податковою декларацією, використовуючи кошти відповідно до Порядку, то і податковий кредит з ПДВ, сформований за операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей, що використовуються і будуть використовуватися для виробництва власної продукції має відноситися до тієї самої спеціальної декларації та відповідно зменшувати суму, що залишається у розпорядженні сільського господарського товаровиробника.

На час виникнення спірних правовідносин порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість було затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.07.1997 за №250/2054.

Так, відповідно до абзацу четвертого пункту 1.2 розділу 1 "Загальні положення" Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 166 (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), платники податку, в яких згідно із чинним законодавством (пункти 11.21, 11.29 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість") суми ПДВ повністю залишаються в розпорядженні для цільового використання, подають податкову декларацію з ПДВ (скорочену). До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціальних режимів, установлених зазначеними пунктами.

Відтак, формування податкового кредиту згідно операцій ПОСП «Дніпро» проводиться відповідно до тієї діяльності в якій використовуються, чи будуть використовуватися такі операції, а податкове зобов'язання і податковий кредит декларує за спеціальною (скороченою) податковою декларацією.

Така ж правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постанові від 24.02.2009 № 09/81.

Частиною першою статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту загальної податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2007 року, по якій здійснюються розрахунки з бюджетом, та неправомірно заявлено до відшкодування з бюджету суму ПДВ у розмірі 39782,00 грн., оскільки від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 39782,00 грн., що виникло згідно декларації за результатами перевірки підлягає зарахуванню позивачеві на зменшення податкових зобов'язань наступних звітних періодів по спеціальній декларації.

З огляду на вищевикладене оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно та не підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність свого рішення.

Водночас, докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єктів владних повноважень, звільнених від сплати судового збору, а також за відсутності їх витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 травня 2013 р.