Рішення № 31507181, 30.05.2013, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 2-1713/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 травня 2013 р.

Шевченківський районний суд міста Львова

в складі: головуючого - судді Єзерського Р. Б.

при секретарі Матейко Ю. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львова цивільну справу за позовом Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України інтересах Міністерства оборони України до ОСОБА_1, державного підприємства Міністерства оборони України «Львівське будівельне управління» про визнання недійсними договорів, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги.

Позов мотивує тим, що є ОСОБА_1 будучи фізичною особою не мав права виступати позикодавцем щодо юридичної особи ДП МО «ЛБУ», оскільки не мав належного обсягу цивільної дієздатності. Договори укладались на одному бланку, заповнювались однією і тією ж особою, однаковим почерком, з окремою нумерацією. Сторонами приховувався дійсний намір їх укладення. В обґрунтування позовних вимог посилається на порушення сторонами публічного порядку визначеного ч.3 ст.228 ЦК України, оскільки всі договори не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як підставу задоволення вимог вказує на положення статей 203, 215, 216, 228, 257, 267, 1046 ЦК України. Просить поновити строк позовної давності, визнати оспорювані договори недійсними, залишити за ДП МО «ЛБУ» отримані за договорами коштів.

В судовому засіданні представник Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України позов підтримав повністю, з мотивів викладених в позовній заяві, просить його задоволити.

Представник ДП МО «ЛБУ», що діє на підставі довіреності Корчинський Богдан Петрович проти позову заперечив. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, який дії на підставі довіреності позов заперечив. Зазначив, що у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом про захист чужого права. Права, свободи та інтереси позивача відповідачами не порушені, оскільки МО України не є стороною оскаржуваних договорів, його суб'єктивне матеріальне право відповідачами не порушено. МО України не відповідає за зобов'язаннями відповідачів та держави і навпаки. Частина 3 ст. 228 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки набрала чинності після укладення сторонами всіх оспорюваних договорів, а закон зворотної сили не має. Діючим законодавством не заборонено фізичним особам надавати позики юридичним особам. Позивачем пропущені строки позовної давності. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник МО України в судове засідання з'явився, позов підтримав повністю, з мотивів викладених в позовній заяві, просить його задоволити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, сторонами не оспорювались та визнаються такі обставини.

Пунктами 4.2, 4.3, 4.3.3., 6.2-6.4 статуту ДП МОУ «ЛБУ» зареєстрованого Департаментом економічної політики та ресурсів Львівського міськвиконкому 25 червня 1997року № 12475 передбачено, що підприємство засновано на державній власності і підпорядковане міністерству оборони України, є юридичною особою та здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та цього статуту і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством. Підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями держави та міністерства оборони України, що повністю узгоджується з ч. 3 ст. 96 Цивільного Кодексу України відповідно до якої учасник ( засновник ) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника ( засновника). Управління підприємством здійснює керівник, який має право діяти від імені підприємства в межах, встановлених цим Статутом. Має право без довіреності укладати договори, розпоряджатися коштами та майном підприємства, виконувати всі передбачені законодавством дії для виконання статутних цілей підприємства. Джерелами формування майна підприємства є кредити інших кредиторів, безоплатні внески громадян та інші джерела не заборонені законодавчими актами України.

З 05 грудня 2006року до 09 жовтня 2009років між ОСОБА_1 та ДП МО України «ЛБУ» були укладені договори безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, які по своїй суті є договорами безвідсоткової позики тобто без нарахування відсотків.

Зворотна фінансова допомога є безвідсотковим договором позики, права і обов'язки за яким повною мірою визначені та регулюються положеннями глави 71 ЦК України. Сторони оспорюваних договорів визнають та не заперечують того, що на виконання зазначених договорів, відповідач ДП МО України «ЛБУ» отримав на свій рахунок в банку кошти в розмірі 455504грн за прибутковими касовими ордерами від ОСОБА_1, з 05.12.2006року по 09.10.2009року. ДП МОУ «ЛБУ» до цього часу кошти ОСОБА_1 не повернуло.

Особи, які вчинили правочин мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину будо вільним і відповідало їх внутрішній волі. Правочин вчинений у формі передбаченій законом та спрямований на реальне настанні правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання позивача на відсутність передбачених законом підстав для фізичних осіб надавати позики будь - яким юридичним особам свого підтвердження не знайшли свого підтвердження та не узгоджується з діючим законодавством України.

Позичальником за договором позики може бути будь - яка дієздатна фізична особа, фізична особа - підприємець, юридична особа приватного права та нерезиденти. У випадках, визначених законом, позичальником за договором позики можуть бути суб'єкти публічного права. В оспорюваних договорах, факт надання фінансової послуги відсутній. Це виплаває з того, що надання безвідсоткової зворотної позики не має на меті отримання позикодавцем прибутку або збереження ним реальної вартості фінансових активів, передбачено вимогами статей 11, 15, 16, 23, 30, 626-632, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.

З приводу порядку укладення договорів, правомірності прийняття коштів від фізичної особи та зарахування їх на рахунок відповідача, їх оподаткування неодноразово були предметом перевірок фіскальних, контролюючих та правоохоронних органів Львівської області.

Такі перевірки неодноразово проводились ДП МОУ «ЛБУ» органами контрольно - ревізійного управління у Львівській області (Довідка від 08.06.2010р.), Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова (акт перевірки №1444/255/23-121/24298352 від 08.10.2010р.) та прокуратурою Львівського гарнізону, Західного регіону України (Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за наслідками проведення прокурорської перевірки з приводу порядку укладення договорів безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 26.10.2010року).

За наслідками проведених перевірок в діях ДП МОУ «ЛБУ» порушень діючого законодавства України не виявлено. Дії та рішення контролюючих, фіскальних та правоохоронних органів є чинними, не оскаржувалась не скасовувались, недійсними не визнані.

26 жовтня 2010року помічником військового прокурора Львівського гарнізону винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за наслідками проведення прокурорської перевірки з приводу порядку укладення договорів безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, правомірності прийняття коштів від фізичної особи та зарахування їх на рахунок відповідача, їх оподаткування, яка є чинною, не оскаржена, не скасована, встановлено, що в діях посадових осіб ДП МОУ «ЛБУ» відсутні ознаки злочину передбаченого статтею 219 КК України.

В постанові про відмову в порушенні кримінальної справи за наслідками проведення прокурорської перевірки з приводу порядку укладення договорів безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 26.10.2010року, зазначено, що згадані вище договори безвідсоткової зворотної фінансової допомоги, укладені з 05 грудня 2006року до 09 жовтня 2009років між відповідачами укладені без порушень діючого законодавства та не суперечать Статуту підприємства, а також вони укладались з метою покращення фінансового становища підприємства.

Судом встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки правовідносин щодо надання фінансових послуг в інтересах третіх осіб з метою отримання прибутку при укладенні оспорюваних договорів.

Статтями 1, 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансова послуга, це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг. Операції з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом,- інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Діючим законодавством України не передбачено заборони фізичній особі надати грошові кошти у позику юридичній особі. Законодавство не встановлює будь-яких обмежень щодо осіб за договором позики. Тому позикодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Чинним цивільним законодавством не передбачено обмеження суми позики.

При визнанні недійсними оспорюваних договорів позивач посилається на положення передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України. Згаданою статтею визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

В разі недодержання вимоги про відповідність правочину інтересам держави і суспільства його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Частина 3 статті 228 ЦК України прийнята 02 грудня 2010року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового Кодексу України» та набрала чинності з 01 січня 2011року, а тому ця норма не може бути застосована, оскільки не поширюється на спірні договори, що були укладені між відповідачами за період з 05 грудня 2006року по 09 жовтня 2009року, відповідно до вимог статей 6, 7, 19, 32, 55, 68 Конституції України, статті 5 ЦК України не має зворотної сили та застосовується лише до тих правовідносин, які виникли після 01 січня 2011року.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зазначені положення повністю узгоджуються з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами ст. 14 Конституції України, правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Протягом всього часу розгляду справи в суді позивачем не доведено, а матеріалами справи не встановлено, що оспорювані договори порушують публічний порядок, конституційні права і свободи людини і громадянина, знищують, пошкоджують майн фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, або передбачають незаконне заволодіння ним.

Зі змісту статті 202 ЦК України виходить, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін. Оспорюванні договори є двосторонніми правочинами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного Кодексу України. Зокрема зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, або одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин).

З позовних матеріалів та поданих суду доказів не вбачається, що зміст оспорюваних правочинів суперечить Цивільному Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З вищенаведеного можна дійти висновку про те, що недійсність всіх оспорюваних договорів, прямо не встановлена законом, а жодна зі сторін цих договорів не заперечує їх дійсність. Позивач не є стороною договору оспорюваних договорів, а тому позбавлений права для пред'явлення позову про визнання їх недійсними.

Позивачем не доведено фактів того, що оспорювані договори не відповідають вимогам діючого законодавства та повністю спростовується вимогами Цивільного Кодексу України та зібраними по справі доказами. Жодних інших порушень відповідачами вимог діючого законодавства України позивач не зазначає та доказами не доводить. Позивачем не доведено та не надано суду жодних належних та допустимих доказів для визнання недійсними оспорюваних правочинів та застосування двосторонньої реституції. Таким чином наявність підстав передбачених статтею 203 ЦК України для визнання оспорюваний договорів недійсним, свого підтвердження не знайшли.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсність, правомірність договорів про надання безвідсоткової фінансової допомоги ОСОБА_1 Державному підприємству Міністерства оборони України «Львівське будівельне управлення» вже неодноразово розглядалось в судових інстанціях всіх рівнів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2011року по справі № 6-17952св11 залишено в силі рішення апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2011року, яким позов ОСОБА_1 задоволено повністю та стягнуто з ДП МОУ ЛБУ кошти за 24 договорами про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги укладених між ДП МОУ ЛБУ та ОСОБА_1 протягом 05 грудня 2006року - 09 жовтня 2009року на користь ОСОБА_1

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 29 березня 2011року по справі № 22-ц-1689/11 скасовано повністю рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 25 листопада 2010року по справі № 2-1033/2010. яким було відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні його позову до ДП МОУ ЛБУ в зв'язку з недійсністю оскаржуваних договорів та ухвалено нове рішення, якім позов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Статтею 3 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є сторони правочину. Сторонами оспорюваних договорів є відповідачі. Міністерство оборони України та прокуратура не є та ніколи не були сторонами правочинів з вимогами про визнання недійсними яких вони звернулись до суду.

Положеннями статті 215 ЦК України встановлені види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена Законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Таким чином суд приходить до висновку що всі позовні вимоги прокуратури про визнання оспорюваних договорів недійсними є безпідставними та до задоволенні не підлягають, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 7, 19, 32, 55, 68 Конституції України, статтями 3. 5, 11, 15, 16, 30, 203, 215, 216, 228, 251-268, 626-628, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного Кодексу України, статтями 2, 3, 8, 10, 11, 15, 27-31, 45, 57-61, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, пунктами, 2, 18, 26 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Львівської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України до ОСОБА_1, державного підприємства Міністерства оборони України «Львівське будівельне управління» про визнання недійсними договорів про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги - відмовити повністю.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Шевченківський районний суд м. Львова шляхом подання в десятиденний термін з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: Р. Б. Єзерський