Ухвала суду № 31504430, 23.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 р. Справа № 34854/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача - Богаченка С.І.,

суддів - Затолочного В.С., Качмара В.Я.,

при секретарі судового засідання - Баран П.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитіському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтова Група - ЛП» до Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

17 березня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західна Нафтова Група- ЛП» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0003781750/0 від 23 липня 2009 року та №0000632350/0 від 23 липня 2009 року.

Позовні вимоги обгрунтувало тим, що висновок відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість в сумі 117952,39 грн є неправомірним, а податкові повідомлення - рішення № 0003781750/0, №000063235/0 від 23 липня 2009 року прийняті на підставі такого висновку підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення №0003781750/0, №000063235/0 від 23 липня 2009 року Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівській області.

Не погодившись із постановою її оскаржила Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області, яка вважає, що судом першої інстанції при винесенні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт по справі просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що згідно ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. А також зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97, а саме ст..4 відповідно до якої при продажу товарів(послуг) на митній території України база оподаткування операції з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією України у Пустомитівському районі Львівської області 24 квітня 2009 року проведено планову виїзну комплексну документальну перевірку ТзОВ «Західна нафтова група - ЛП» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року.

За результатами перевірки складено акт № 438/232/32060207 від 24 квітня 2009 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003781750/0 від 12 травня 2009 року, якимм визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 2034 грн.39 коп, податкове повідомлення-рішення № 000063250/0 від 12 травня 2009 року, яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 178315,50 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не зазначено на підставі яких норм Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» податковий орган операцію з купівлі-продажу автомобіля із проведеними розрахунками грошовими коштами прирівнює до операції із надання подарунків. А також, що відповідно до підпункту 1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган, встановлений законом.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Щодо висновку податкового органу про порушення ст.14 та пп.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено поняття доходу, зокрема, дохід це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість.

В п.п. 4.2.9 ст. 4 цього Закону зазначено, що до складу загального місячного оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо. Якщо додаткові блага надаються особою, що не є працедавцем платнику податку, то такі доходи прирівнюються з метою оподаткування до подарунків з їх відповідним оподаткуванням. Оподаткування доходу, отриманого як подарунок, визначає ст. 14 цього Закону, якою передбачено, що у випадку, коли дарувальник юридична особа, зокрема, у разі надання подарунка платнику податку підприємством податковим агентом, вартість такого подарунка згідно п. 1.2 ст. 1 цього Закону є доходом, одержаним із джерел України, який з 1 січня 2007 року підлягає оподаткуванню за ставкою 15% від обєкта оподаткування.

Однак колегія суддів також зазначає, що ст.14 вищезазначеного Закону регулює оподаткування доходу, отриманого платником податку, як подарунок, а не операції з оплатного придбання чи реалізації основних фондів.

Щодо висновку податкового органу що до суми продажу АЗС-3,АЗС-4, АЗС-6 не включено вартість земельних ділянок, на яких розміщені АЗС, що призвело до заниження податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, п.6.1 договорів від 28 липня 2008 року про купівлю-продаж АЗС зазначено: «Право власності на земельну ділянку, на якій розміщене вищезазначене приміщення, переходить до Покупця, у відповідності до вимог ст.120 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України, визначено, що при переході прав власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди.

Оскільки податковим органом не обґрунтовано підстав включення вартості земельних ділянок в реалізацію при продажу АЗС та не наведено способу визначення вартості цих земельних ділянок колегія суддів приходить до переконання, що вищезазначене посилання податкового органу на заниження податку на додану вартість є необґрунтований.

Щодо висновку податкового органу про порушення п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Згідно п. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

На час спірних правовідносин питання застосування звичайних цін було врегульовано нормами Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість". Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", дохід, отриманий иком податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно п.п. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

Приписами п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачалося визначення бази оподаткування операції з поставки товарів (послуг), виходячи з їх договірної (контрактної") вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За правилом п.1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь- якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст.1 цього ж Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії"), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації"); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже колегія суддів приходить до переконання, що відповідно до приписів п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином колегія суддів, провівши системний аналіз законодавства, приходить до висновку, що порушення вищенаведених норм зазначених у податковому повідомленні-рішенні № 0003781750/1 від 23 липня 2009 року та в податковому повідомленні-рішенні № 000632350/1 від 23 липня 2009 року є необґрунтованими, а самі податкові повідомлення-рішення є неправомірними та такими, що винесені з порушенням законодавства.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.160, ст.ст. 195, ст. 196, ч.1 п.1 ст. 199, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2010 року у справі № 2а-2413/10/1370 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.І. Богаченко

Суддя В.Я. Качмар

Суддя В.С. Затолочний

Повний текст ухвали виготовлений 27.05.2013 року.