Рішення № 31500370, 28.05.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.13 Справа № 914/1277/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стен ЛТД», м. Київ

до: Приватного підприємства «Агросоюз-Захід», м. Львів

про: стягнення 9 420,52 грн. за Договором поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року

Суддя Кидисюк Р.А.

Секретар Емха Л.М.

Представники сторін: не з’явилися

Суть спору: Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стен ЛТД», м. Київ до Приватного підприємства «Агросоюз-Захід», м. Львів про стягнення 9 420,52 грн. за Договором поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року.

Ухвалою суду від 05.04.2013 року розгляд заяви призначено на 23.04.2013 року. Ухвалою суду від 23.04.2013 року розгляд справи відкладено на 28.05.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 9 420,52 грн., з яких: 2442,00 грн. основна заборгованість та 6998,52 грн. штрафу.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимоги ухвали суду від 23.04.2013 року виконав частково, 27.05.2013 року представник позивача подав через канцелярію суду письмове пояснення за вх. № 19053/13 з документами по справі, в якому заявив про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвали суду від 23.04.2013 року не виконав, 27.05.2013 року представник відповідача подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву за вх. № 19074/13, в якому зазначив, що відповідачем оплачено заборгованість перед позивачем, тому просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Згідно приписів ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

11 грудня 2012 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладено Договір поставки № 11/12-прод (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов’язаний в порядку та строки, встановлені Договором, передати м'ясо яловичини 1 категорії заморожене у пів-тушах ДСТУ 6030:2008, надалі товар, у власність Покупцю, в певній кількості та відповідної якості, та відповідно до узгодженої ціни зазначеної у п. 5 Договору, а останній прийняти товар та сплатити за товар відповідно до вимог, передбачених чинним Договором.

Пунктом 2.1. Договору, визначено загальну кількість товару: 20, 101 тонн. Загальна сума Договору складає 442 222,00 грн. (п. 5.1. Договору).

Оплата товару, відповідно до п. 6.1. Договору, здійснюється Покупцем виключно у національній валюті України – гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 50% оплати від суми, зазначеної п. 5.1. Договору по факту завантаження Покупцем товару. Решта грошових коштів у розмірі 50%, що підлягають перерахуванню на банківський рахунок Продавця, Покупець перераховує протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту виконання Продавцем зобов’язання з поставки всієї кількості товару, визначеної у п. 2.1. Договору.

На виконання умов Договору поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року позивач 11.12.2012 року здійснив поставку товару в повному обсязі, що підтверджується рахунком-фактурою № Лт-00000042 від 11.12.2012 року, довіреністю № 182 від 11.12.2012 року та видатковою накладною № Лт-0000002 від 11.12.2012 року суму 442 222,00 грн.

Проте відповідач свої договірні зобов’язання щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі. Станом на 26.12.2012 року (строк розрахунків за договором) заборгованість відповідача за отриманий товар становила 182 222,00 грн., тож має місце прострочення оплати товару. Позивач 21.01.2013 року направив на адресу відповідача письмову вимогу № 1 про погашення боргу у тому числі за Договором поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року. Всього за отриманий за Договором товар відповідач сплатив 439 800,00 грн. і станом на дату пред’явлення позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 2 422,00 грн.

Відповідно до п. 7.2. Договору, за порушення строку оплати товару або його частини, Покупець за вимогою Постачальника, зобов’язаний сплатити останньому штраф у розмірі 0,1% за кожен день прострочення оплати вартості поставленого та не сплаченого товару. Згідно із зазначеним, позивач здійснив нарахування відповідачу штрафу у сумі 6998,52 грн.

27.05.2013 року відповідач подав через канцелярію суду відзив на позовну заяву за вх. № 19074/13 в якому повідомив суд про оплату ним заборгованості в сумі 2 422,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1766 від 27.05.2013 року, і на підставі чого відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно ст. 175 Господарського Кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов’язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до п. 6.1. Договору, оплата товару здійснюється Покупцем виключно у національній валюті України – гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника у розмірі 50% оплати від суми, зазначеної п. 5.1. Договору по факту завантаження Покупцем товару. Решта грошових коштів у розмірі 50%, що підлягають перерахуванню на банківський рахунок Продавця, Покупець перераховує протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту виконання Продавцем зобов’язання з поставки всієї кількості товару, визначеної у п. 2.1. Договору.

Таким чином, відповідач повинен був оплатити товар до 22.12.2012 року.

Відповідно до п. 7.2. Договору, за порушення строку оплати товару або його частини, Покупець за вимогою Постачальника, зобов’язаний сплатити останньому штраф у розмірі 0,1% за кожен день прострочення оплати вартості поставленого та не сплаченого товару.

Статтею 549 ЦК України визначено неустойку (штраф, пеню), як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на дані норми, суд дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою неустойка, встановлена в п. 7.2. Договору, є пенею, а не штрафом, оскільки передбачено її нарахування за кожний день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнено лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

На підставі зазначеного суд здійснив перерахунок неустойки, відповідно до якого сума пені становить 3309,03 грн. (за заборгованістю 182222 грн. за період з 22.12.2012 року по 27.12.2012 року пеня становить 448,09 грн.; за заборгованістю 152422 грн. за період з 28.12.2012 року по 31.12.2012 року пеня становить 249,87 грн.; за заборгованістю 152422 грн. за період з 01.01.2013 року по 04.02.2013 року пеня становить 2192,37 грн.; за заборгованістю 132422 грн. за період з 05.02.2013 року по 07.02.2013 року пеня становить 163,26 грн.; за заборгованістю 122422 грн. за період з 08.02.2013 року по 10.02.2013 року пеня становить 150,93 грн.; за заборгованістю 2422 грн. за період з 11.02.2013 року по 26.05..2013 року пеня становить 104,51 грн.).

З урахуванням зазначеного, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 309,03 грн. заборгованості як штрафної санкції у вигляді пені за невчасне погашення заборгованості за поставку товару. Враховуючи факт проплати відповідачем основної суми боргу, то у цій частині слід припинити провадження.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 49 ГПК України судові витрати в сумі 1720,50 грн. слід покласти на відповідача.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 526, 530, 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 175, 193, 232 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Припинити провадження щодо позовної вимоги про стягнення основного боргу в сумі 2 422 грн. за Договором поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Агросоюз-Захід», 79015, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 (ідентифікаційний код юридичної особи 33252578, р/р 26004341000213 в ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стен ЛТД», 02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 5 (ідентифікаційний код юридичної особи 25388844, р/р260063208801 в ПАТ «Енергобанк», МФО 300272) неустойку в розмірі 3309,03 грн. за Договором поставки № 11/12-прод від 11.12.2012 року та 1720,50 грн. судового збору.

4. У решті позовної вимоги щодо стягнення заявленої суми неустойки – відмовити.

5. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.05.2013 р.

Суддя Кидисюк Р.А