Постанова № 31497230, 31.10.2011, Севастопольський апеляційний господарський суд

< Список >

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2011 року Справа № 5002-24/6001-2010

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Фенько Т.П.,

суддів Євдокімова І.В.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

представника відповідача, державного підприємства "Таврида" - Бакуліна В.В.,

прокурор - не з'явився,

представник позивача, Міністерства аграрної політики України - не з'явився,

представник відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Арабона"- не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу прокурора міста Алушти на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Колосова Г.Г.) від 25 серпня 2011 року у справі № 5002-24/6001-2010

за позовом прокурора міста Алушти (вул. Леніна, 44, місто Алушта, 98500)

в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України (вул. Хрещатик, 24, місто Київ 1, 01001)

до державного підприємства "Таврида" (с. Кипарисне, місто Алушта, 98540),

товариства з обмеженою відповідальністю "Арабона" (вул. Віскозна, б.5, місто Київ 94, 02094)

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Алушти в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до державного підприємства "Таврида" (далі по тексту - ДП "Таврида"), товариства з обмеженою відповідальністю "Арабона" (далі по тексту - ТОВ "Арабона"), в якому просить суд визнати недійсними договір про пайове інвестування будівництва від 11 березня 2005 року з додатками та додатковою угодою від 24 травня 2007 року № 1.

Прокурор з посиланням на правові положення статей 92, 116, 120 та пункту 15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, статей 4, 5, 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" обґрунтовує свої вимоги тим, що договір про пайове інвестування будівництва та додаткова угода, укладені між відповідачами, є незаконними, оскільки порушують інтереси держави, так як відповідно до умов договору будівництво здійснюється на земельній ділянці, яка належить ДП "Таврида" на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 13 вересня 2000 року І-КМ № 001993 із визначенням режиму цільового призначення - товарне сільгоспвиробництво.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року у справі № 5002-24/6001-2010 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка, на якій розташовані два спальних корпуси котеджного типу, виділена ДП "Таврида" з земель Маломаякської сільської ради, які не надані у власність або постійне користування, з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення; на момент укладення договору про пайове інвестування будівництва від 11 березня 2005 року не існувало обмежень на його укладення відповідачем без згоди органу управління; ДП "Таврида" не передавало майно ТОВ "Арабона", а надавало його як внесок згідно із вищевказаним договором про пайове інвестування.

Не погодившись з рішенням суду, прокурор звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов у справі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2011 року апеляційна скарга прокурора міста Алушти прийнята до провадження.

Розгляд справи відкладався.

У судовому засіданні, призначеному на 31 жовтня 2011 року, представник відповідача ДП "Таврида" заперечував проти задоволення апеляційної скарги; інші учасники не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні їх представників, про дату, час та місце засідання були повідомлені належним чином.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які не з'явились, за наявними документами в матеріалах справи.

Переглянувши матеріали справи відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.

11 березня 2005 між ДП "Таврида" та ТОВ "Арабона" укладений договір б/н про пайове інвестування будівництва, згідно з умовами якого сторони домовились взяти пайову участь у будівництві об'єкту незавершеного будівництва котеджів в с. Утьос, який належить ДП "Таврида" та розміщений на земельній ділянці площею 0,25 га, яка належить ДП "Таврида" на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею І-КМ №001993, відповідно рішення Маломаяцького виконкому сільської ради від 24 лютого 2000 № 76 (пункт 2.1. Договору).

Пунктом 1.1.4. Договору передбачалось, що будівництво включає в себе пайове будівництво - будівництво котеджів площею забудови 329,6 кв. м. згідно з проектом. В межах цього Договору функції замовника по проектуванню, будівництву й введенню в експлуатацію об'єкту, а також інші зобов'зання замовника, передбачені чинним законодавством України та Автономної Республіки Крим виконує ДП "Таврида".

Згідно пункту 2.4.1. Договору ДП "Таврида" та ТОВ "Арабона" отримують у власність частину збудованих будівель і споруд пропорційно обсягам пайової участі сторін з виділенням натуральних часток (часток в натурі), оформлення яких здійснюється відповідно до чинного законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі цього Договору.

Додатком № 2 та № 3 до Договору від 11 березня 2005 року сторони узгодили графік виконання робіт та графік фінансування робіт.

Додатковою угодою від 24 травня 2007 року № 1 про зміну Договору про пайове інвестування будівництва сторони змінили розмір фінансування, узгодивши, що обсяг пайової участі ТОВ "Арабона" по факту виконаних робіт складає 589669,00 грн.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27 вересня 2010 року у справі № 5002-28/3736.1-2010, яке набрало законної сили, визнано за ТОВ "Арабона" право власності на частку у спільній частковій власності на об'єкт будівництва 2-х спальних корпусів котеджного типу, розташованих за адресою: АР Крим, м. Алушта, с. Утьос, вул. Гагаріна, будинок 21 а, у процентному відношенні - 97,21 %, що складає 482005,27 грн.

Вважаючи договір про пайове інвестування будівництва від 11 березня 2005 року з додатками та додатковою угодою від 24 травня 2007 року № 1 такими, що не відповідають нормам діючого на час укладення правочину законодавства та порушують права держави, прокурор міста Алушти звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання їх недійсними.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності наявні докази, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Предметом доказування у даній справі є встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними договір про пайове інвестування будівництва від 11 березня 2005 року з додатками та додатковою угодою від 24 травня 2007 року № 1.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно з частиною першої статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, як на підставу для задоволення позову прокурор вказує на те, що відповідно до умов договору будівництво здійснювалося на земельній ділянці, яка належить ДП "Таврида" на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 13 вересня 2000 року І-КМ № 001993 відповідно до рішення Маломаяцького виконкому сільської ради від 24 лютого 2000 року № 76, із визначенням режиму цільового призначення - товарне сільгоспвиробництво.

Відповідно до статті 24 Земельного кодексу України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно частини третьої статті 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частинами першою та другою статті 20 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У порушення вимог статті 20 Земельного кодексу України при укладенні спірного договору не було вирішено питання про зміну цільового призначення (віднесення земель сільськогосподарського призначення до категорії земель рекреаційного призначення) земельної ділянки, яка надана у постійне користування ДП "Таврида".

Посилання представника відповідача ДП "Таврида", як на підставу для відмови у задоволенні позову, на рішення Маломаякської сільської ради від 30 травня 2008 року № 18 -185, яким було затверджено проект землеустрою по відводу земельної ділянки для будівництва двох спальних корпусів котеджного типу ДП "Таврида", яка розташована в м. Алушта, с. Утьос; надано ДП "Таврида" у постійне користування земельну ділянку (кадастровий номер 01 103 918 00 : 09 : 001 : 0120) площею 0,0482 га., за рахунок земель Маломаякської сільської ради, ненаданих у власність або постійне користування -0,0482 га. для будівництва двох спальних корпусів котеджного типу, адреса: м. Алушта, с. Утьос.; віднесено вказану земельну ділянку до категорії земель рекреаційного призначення, та на державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №001283, який виданий 24 жовтня 2008 року із визначенням цільового призначення земельної ділянки для будівництва двох спальних корпусів котеджного типу, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки ці обставини виникли вже після укладення спірного договору.

Також, прокурор вказує на те, що відповідно до пункту 2.4.1. спірного договору сторони отримують у власність частину збудованих будівель і споруд пропорційно обсягам пайової участі сторін з виділенням натуральних часток (часток у натурі), оформлення яких здійснюється відповідно до чинного законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно на підставі цього договору.

Статутом Державного підприємства радгосп-заводу "Таврида", затвердженим головою державного департаменту продовольства 17 травня 2001 року, передбачено, що підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Державному департаменту продовольства (а.с. 4-8).

Відповідно до пункту 4.2. Статуту Державного підприємства радгосп-заводу "Таврида" майно останнього є державною власністю та закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, здійснюючи з ним які-небудь дії, що не суперечать діючому законодавству та цьому Статуту.

Згідно пункту 4.4. Статуту Державного підприємства радгосп-заводу "Таврида" відчуження засобів виробництва, які є державною власністю та закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням органу управління майном в порядку, встановленому законодавством. Отримані у результаті відчуження зазначеного майна засоби направляються виключно на інвестиції підприємства державної власності.

Відповідно до Статуту ДП "Таврида", затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 20 лютого 2006 року № 17, останнє виступає правонаступником майнових прав та обов'язків Державного підприємства радгосп-заводу "Таврида" (а.с. 14-17).

Пунктами 1.1. та 3.2. вказаного Статуту передбачено, що ДП "Таврида" на добровільних засадах входить до складу Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра". Підприємство засноване на державній власності та підпорядковане Міністерству аграрної політики України. Підприємство здійснює свою діяльність, керуючись чинним законодавством України, статутом Національного виробничо-аграрного об'єднання "Масандра" та положеннями статуту ДП "Таврида".

Відповідно до пункту 4.5. Статуту ДП "Таврида" підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законодавством. Відчужувати, віддавати у заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів підприємство має права лише за попередньою згодою органу управління майном в порядку визначеному законодавством.

Згідно Статутів, як від 25 травня 2001 року, так і від 22 лютого 2006 року, підприємство здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства України (пункти 4.6. та 4.8.).

Відповідно до статей 179, 181, 190, 191 Цивільного кодексу України земельна ділянка є майном.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Судова колегія зазначає, що право постійного користування земельними ділянками є специфічним речовим правом. Воно характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені частиною другою статті 92 Земельного кодексу України.

Разом з тим, судовою колегією встановлено, що фактично спірна земельна ділянка є державною власністю, а два спальних корпуса котеджного типу, які побудовані на вказаній земельній ділянці знаходяться у приватній власності ТОВ "Арабона", що складає у процентному відношенні 97,21 %, що порушує інтереси держави на належне їй майно.

Отже, враховуючи вищевикладене, ДП "Таврида" не мало повноважень для укладення спірного договору про пайове інвестування будівництва без згоди органу управління майном.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що той факт, чи відповідає спірний договір вимогам чинного законодавства України вже був раніш предметом дослідження в судових інстанціях, оскільки, по-перше, спірний договір не був предметом розгляду у рамках справи № 5002-28/3736.1-2010, а, по-друге, встановлення судом обставин справи в описовій та мотивувальній частинах рішення (постанови) не є преюдиціальним фактом та не підпадає під розуміння статті 35 Господарського процесуального кодексу України, тому що такі факти мають бути встановлені у резолютивній частині.

Невстановлення зазначених обставин судом першої інстанції призвело до неправильного вирішення спору у даній справі та прийняття незаконного рішення.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу прокурора міста Алушти задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року у справі № 5002-24/6001-2010 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними договір про пайове інвестування будівництва від 11 березня 2005 року з додатками та додатковою угодою від 24 травня 2007 року № 1, укладені між державним підприємством "Таврида" та товариством з обмеженою відповідальністю "Арабона".

Стягнути з державного підприємства "Таврида" (с. Кипарисне, місто Алушта, 98540) до Державного бюджету України (бюджет Ленінського району міста Севастополя (код ЕДРПОУ 24035598; банк ГУ ГКУ в місті Севастополі; МФО 824509; р/р 31113095700007; код платежу 22090200) державне мито у сумі 42,50 грн.

Стягнути з державного підприємства "Таврида" (с. Кипарисне, місто Алушта, 98540) до Державного бюджету України (бюджет Ленінського району міста Севастополя (код ЕДРПОУ 24035598; банк ГУ ГКУ в місті Севастополі; МФО 824509; р/р 31216259700007; код платежу 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Арабона" (вул. Віскозна, б.5, місто Київ 94, 02094) до Державного бюджету України (бюджет Ленінського району міста Севастополя (код ЕДРПОУ 24035598; банк ГУ ГКУ в місті Севастополі; МФО 824509; р/р 31113095700007; код платежу 22090200) державне мито в сумі 42,50 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Арабона" (вул. Віскозна, б.5, місто Київ 94, 02094) до Державного бюджету України (бюджет Ленінського району міста Севастополя (код ЕДРПОУ 24035598; банк ГУ ГКУ в місті Севастополі; МФО 824509; р/р 31216259700007; код платежу 22050000) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.".

Головуючий суддя < Підпис > Т.П. Фенько

Судді < Підпис > І.В. Євдокімов

< Підпис > О.І. Проценко

< Список >

< Список > < Довідник >

Розсилка:

1. Прокурор міста Алушти (вул. Леніна, 44, місто Алушта, 98500);

2. Міністерство аграрної політики України (вул. Хрещатик, 24, місто Київ 1, 01001);

3. Державне підприємство "Таврида" (с. Кипарисне,місто Алушта, 98540);

4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Арабона" (вул. Віскозна, б.5, місто Київ 94, 02094).