Ухвала суду № 31496193, 23.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/385/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Шаповалова Т.М.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ножарови-Вінниця" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ножарови-Вінниця» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. Обґрунтовуючи скаргу апелянт зазначив, що з деякими контрагентами позивача неможливо було провести зустрічну звірку, оскільки дані підприємства не знаходилися за їх юридичною адресою, також звертається увага на відсутність первинних документів (товарно-транспортних накладних, актів-приймання передачі тощо), які є обов'язковими при передачі товару, відповідач вважає, що перехід права власності не відбувся, тобто не має підтвердження фактичного отримання товару. Крім того, відповідач вказує, що проведеним судово-почеркознавчим дослідженням встановлено, що підписи на первинних документах вчинені від імені ОСОБА_2 (ТОВ «Асторія Груп») виконані ймовірно не ним, а іншою особою, а також, що податковим органом встановлено, що директор ТОВ «Едветайзинг-Експерт» ОСОБА_3 фактично не виконує свої трудові функції та не підписує документи підприємства.

Сторони в судове засідання не з'явились про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.

За таких обставин, враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "Ножарови-Вінниця" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ "Бері. Мор" ("Асторія Груп") за червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, ТОВ "Агро-Трейд Інвест" за квітень 2011 року, ТОВ "Сорента" за квітень 2011 року, травень 2011 року, ТОВ "Едвентайзинг-Експерт" за вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, ПП "Крауз і Ко" за грудень 2011 року, ПП "ІТ-Сервіс" за липень 2012 року, ТОВ "Ажур і Ко" за лютий 2012 року, Інвестком-Капітал" за лютий 2012 року.

За наслідками перевірки складено акт № 3530/22-01/36604016 від 29 грудня 2012 року. Висновками вказаного акту встановлено порушення п.198.6 ст.198 та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого ТОВ "Ножарови-Вінниця" завищено суму податкового кредиту в сумі 354432 грн. т.ч. за квітень 2011р. - лютий 2012р. та п.198.1, п.198.2, п.198.6, ст.198, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "Ножарови-Вінниця" занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на загальну суму 354432 грн., у податкових деклараціях з ПДВ за квітень 2011р. - грудень 2011р. та лютий 2012р.

На підставі акту перевірки № 3530/22-01/36604016 від 29 грудня 2012 року Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення від 16 січня 2013 року № 0000022330, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 354432 грн. та за штрафними санкціями на 56600 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що податковий орган не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, тому суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Асторія Груп" (ТОВ "Бері. Мор"), ТОВ "Едвентайзинг-Експерт", ТОВ "Сорента", ПП "ІТ-Сервіс", ТОВ "Ажур і Ко" відповідають нормам чинного законодавства, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених договірних відносин.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

16.01.2013 року податковим органом, на підставі акта перевірки №3530/22-01/36604016 від 29.12.2012 року, яким встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, винесено податкове повідомлення-рішення №0000022330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 411032 грн., з яких 354432 грн. за основним платежем та 56600 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, між позивачем та його контрагентами було укладено ряд договорів поставки та купівлі-продажу, зокрема з: ПП «ІТ-Сервіс», ТОВ «Едвентайзинг-Експерт», ТОВ «Асторія Груп» (ТОВ «Бері. Мор»), ТОВ «Агро-Трейд Інвест», ТОВ «Сорента», ПП «Крауз і Ко»

Здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Сорента», ТОВ «Асторія Груп» (ТОВ «Бері. Мор»), ПП «ІТ-Сервіс», ТОВ «Едвентайзинг-Експерт», ТОВ «Агро-Трейд Інвест», ТОВ «Ажур і Ко», ПП «Крауз і Ко» підтверджується податковим накладним, видатковими накладними, накладними, договорами доручення на отримання та доставку товарно-матеріальних цінностей за вказаними вище договорами, подорожні листи службового легкового автомобіля.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги твердження апелянта, що позивачем не було надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували перехід права власності на товар, оскільки відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

У п. 11.3. Правил зазначено, що дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

З вказаних норм слідує, що товарно-транспортна накладна та дорожній лист є взаємозамінними документами на перевезення. Як встановлено з матеріалів справи позивач надав подорожні листи вантажного автомобіля, які так само як і товарно-транспортні накладні підтверджують переміщення товару від контрагентів до позивача.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, суд апеляційної інстанції не бере до уваги твердження відповідача, що проведеним судово-почеркознавчим дослідженням встановлено, що підписи на первинних документах вчинені від імені ОСОБА_2 (ТОВ «Асторія Груп») виконані ймовірно не ним, а іншою особою, а також, що податковим органом встановлено, що директор ТОВ «Едветайзинг-Експерт» ОСОБА_3 фактично не виконує свої трудові функції та не підписує документи підприємства, враховуючи наступне.

Норми податкового законодавства не містять такі підстави для відмови у включенні до податкового кредиту, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів тощо.

Отже, за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій та при наявності належним чином оформлених первинних документів по господарським операціям, які передбачені правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Лише сам факт наявності господарських відносин з контрагентами, які порушують податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Крім того, відповідач на вище наведені факти посилається лише в акті перевірки, та не підтверджує вказані доводи ніякими доказами.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкові повідомлення-рішення, оскільки правомірність їх прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.