Постанова № 31493234, 24.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 травня 2013 року № 2а-983/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу у письмовому провадженні

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОЗ"

до

Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби

про

визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва, яким просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва форми “Р” від 03.08.2009 року № 0009271530/0, від 03.08.2009 року № 0009271530/1, від 16.11.2009 року № 0009271530/2, від 16.11.2009 року № 0009271530/3 про сплату 41 412,42 грн., із них: за основним платежем 39440,40 грн. податку на землю та штрафних (фінансових) санкцій 1972,02 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийшов до помилкового висновку в Акті перевірки, а податкове повідомлення-рішення прийнято без врахування норм Податкового кодексу України та всіх обставин справи.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що висновки в акті перевірки ґрунтуються на положеннях податкового законодавства, є законними та обґрунтованими, у зв’язку з чим підстав для скасування спірних рішень не має.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками Подільської державної податкової інспекції у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) щодо земельного податку за квітень, травень 2009 рік.

За наслідками проведеної перевірки складено акт про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) №827/1530/25387193 від 24.07.2009 року (далі по тексту – Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки Податковим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 03.08.2009 року № 0009271530/0, від 03.08.2009 року № 0009271530/1, від 16.11.2009 року № 0009271530/2, від 16.11.2009 року № 0009271530/3 про сплату 41 412,42 грн., із них: за основним платежем 39440,40 грн. податку на землю та штрафних (фінансових) санкцій 1972,02 грн., яким визначено податкове зобов’язання по земельному податку.

Позивач не погоджується з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, виходячи з наступного: пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про питання користування земельними ділянками в місті Києві” не застосовується до обов’язків позивача зі сплати земельного податку, оскільки щодо земельної ділянки, якою користується товариство, проведено грошову оцінку та законодавчо встановлено ставку земельного податку.

Виходячи з аналізу заявлених позовних вимог, положень чинного законодавства, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи Суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 2 Рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об’єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб’єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України “Про оренду землі”.

Відповідно до пунктів 34, 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

З аналізу пункту 35 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вбачається, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулювали суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку станом на момент виникнення спірних правовідносин були Закон України “Про систему оподаткування”, який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників, а також Закон України “Про плату за землю”, преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а частиною другою статті 14 цього ж Закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Стаття 4 Закону України “Про плату за землю” встановлює, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України “Про плату за землю” ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п’ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов’язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України “Про плату за землю”, суд приходить до висновку, що пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві”, яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає положенням Законів України “Про плату за землю” та “Про систему оподаткування”, а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб’єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає частина перша статті 7 Закону України “Про плату за землю”.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою частиною першою статті 7 Закону України “Про плату за землю”, у повному обсязі.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що визначення Позивачу суми податкового зобов’язання з податку на землю на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року №944/944 “Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві” та накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом від 03.08.2009 року № 0009271530/0, від 03.08.2009 року № 0009271530/1, від 16.11.2009 року № 0009271530/2, від 16.11.2009 року № 0009271530/3 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Виходячи з аналізу матеріалів справи, повно та всебічно дослідивши наявні докази, заслухавши обґрунтування сторін Суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 71, 94 , 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби форми “Р” від 03.08.2009 року №0009271530/0, від 03.08.2009 року № 0009271530/1, від 16.11.2009 року № 0009271530/2, від 16.11.2009 року № 0009271530/3 про сплату 41 412,42 грн., із них: за основним платежем 39440,40 грн. податку на землю та штрафних (фінансових) санкцій 1972,02 грн.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук