Рішення № 31492618, 28.05.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/3131/13 Головуючий 1 інст. - Муленко Л.М.

Справа № 610/66/13-ц Доповідач - Шаповал Н.М.

Категорія: трудові

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Шаповал Н.М.,

суддів: Котелевець А.В.,

Кіпенка І.С.,

при секретарі - Макаренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою дочірнього підприємства „Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба „ЛІКВО" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" на рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до дочірнього підприємства „Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба „ЛІКВО" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" про зобов'язання нарахувати та сплатити грошову допомогу, -

ВСТАНОВИЛА:

10 січня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ДП „Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба „ЛІКВО" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України", який надалі уточнив, та просив зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити йому грошову допомогу в розмірі 3716,30 грн.

Свій позов обґрунтовував тим, що 26.07.2010 року він був прийнятий до ДП «ЛІКВО» нафтогазової промисловості» НАК «Нафтогаз України» на посаду помічника командиру взводу Шебелинського загону.

02.07.2012 року його було звільнено з роботи згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

На час звільнення його стаж роботи становив понад 1 рік.

При звільненні йому було нараховано та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України і компенсація за 26 днів невикористаної щорічної відпустки відповідно ст.24 Закону України «Про відпустки».

Галузевою Угодою між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки - п.2.6 та Колективним договором між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки - п. 2.10, обумовлено, що працівникам, вивільненим у зв'язку із скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємстві, але не менше ніж місячного середнього заробітку.

Оскільки його стаж роботи в ДП «ЛІКВО» на момент звільнення становив понад один рік, то йому до виплати належить допомога у розмірі одного місячного середнього заробітку, а саме: 3716 грн. 30 коп.

Однак, адміністрацією ДП «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України» позивачу було відмовлено у нарахуванні та виплаті зазначеної додаткової допомоги.

Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2013 року вказаний позов задоволено.

Зобов'язано ДП «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України», розташованого за адресою: м.Харків, вул. Сінна, 32, інд.61109, код ЄДРПОУ 32869691, нарахувати та сплатити ОСОБА_2додаткову допомогу, залежну від загального стажу роботи на підприємстві, передбачену при скороченні чисельності чи штату працівників п. 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом ДП «ЛІКВО» на 2012-2014 роки та п. 2. 6 Галузевої угоди на 2012-2014 роки у розмірі 3716 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі ДП „Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО» НАК «Нафтогаз України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі, зокрема з підстав пропуску ним строку звернення до суду. Вважає рішення таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ст. 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації (ст. ст. 13, 18 КЗпП України).

Згідно ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

Судовим розглядом встановлено, що 26. 07. 2010 року ОСОБА_2 був прийнятий на роботу до Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на посаду помічника командира взводу Шебелінського загону.

Наказом в. о. директора Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»№76-П від 02 липня 2012 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 7).

На день звільнення позивач мав загальний стаж роботи на підприємстві понад один рік.

При звільненні ОСОБА_2 виплачено підприємством гарантовану та обов'язкову вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до вимог ст. 44 КЗпП України.

Пунктом 2.6 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства, скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів підприємства виплачується допомога, що встановлюється колективним договором, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі, але не менше чоловікам зі стажем роботи від 10 до 15 років - двомісячного середнього заробітку. ( а.с. 78)

Пунктом 2.36 вказаної угоди визначено, що у разі труднощів на підприємствах, норми колективних договорів, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово, терміном не більше як шість місяців за погодженням з відповідними профспілковими органами з подальшим інформуванням трудового колективу. При цьому зберігаються міжрозрядні (міжпосадові) коефіцієнти, встановлені угодою. У випадках непогодження або перевищення максимальних строків дії занижених норм розмір оплати праці підлягає перерахунку, виходячи з мінімальних гарантій в оплаті праці, встановлених угодою, на вимогу працівника або профоргану, який виявив порушення. (а. с.80 зворот).

Пунктом 2.10 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України на 2012-2014 роки передбачено, що працівникам, вивільненим у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією ДП «ЛІКВО», скороченням чисельності чи штату працівників, крім вихідної допомоги, передбаченої чинним законодавством, за рахунок коштів ДП «ЛІКВО»виплачується допомога, залежно від загального стажу роботи на підприємствах галузі, але не менше - чоловікам зі стажем роботи від 10 до 15 років - двомісячного середнього заробітку (а. с. 39 - 45).

Вказана допомога не була виплачена позивачу при звільненні.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача посилався на те, що дію пункту 2.10 Колективного договору було призупинено спільним рішенням профспілкового комітету та адміністрації ДП «ЛІКВО», а також наказами-постановами директора ДП «ЛІКВО»№32 від 29 лютого 2012 року та №78/1 від 29 травня 2012 року через скрутне фінансове становище підприємства.

Однак, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 17 КЗпП України колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у ньому. Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Аналогічні положення містяться в ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди».

Наведене свідчить, що законодавством України в сфері регулювання трудових відносин не передбачено правового механізму зупинення дії колективного договору чи його окремих положень, однак передбачено можливість внесення змін та доповнень до нього.

Згідно ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди»зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ст. 16 КЗпП України, п. 1.6 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»і Профспілкою працівників нафтової і газової промисловості України на 2012-2014 роки умови колективних договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством і Галузевої угодою становище працівників, є недійсними.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача не спростовувала, що будь-яких змін та доповнень до Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на 2012-2014 роки ним не ініціювалося та не вносилося.

За таких обставин, колегія суддів визнає, що положення вказаного колективного договору діють з моменту його укладання та є обов'язковими для всіх працівників ДП «ЛІКВО».

Пунктом 4.3.14 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Дочірнього підприємства «Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба «ЛІКВО»нафтогазової промисловості»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»на 2012-2014 роки визначено, що у разі фінансових труднощів в ДП «ЛІКВО»норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Галузевою угодою, але не нижче державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово, терміном не більше як шість місяців за погодженням з профкомом профспілкової організації та подальшим інформуванням трудового колективу (ст. 14 Законом України «Про оплату праці»)

Частиною 2 ст. 14 Законом України «Про оплату праці»передбачено, що норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою (міжгалузевою) або територіальною угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Матеріали справи свідчать, що 7 лютого 2012 року та 30 травня 2012 року відбулося спільне засідання профкому та адміністрації ДП «ЛІКВО», на якому вирішено призупинити нарахування та виплату деяких видів грошових виплат, передбачених колективним договором на 2012-2014 роки.

29 травня 2012 року директором ДП «ЛІКВО»видано наказ-постанову №78/1, згідно з яким з 1 лютого 2012 року по 30 червня 2012 року призупинено нарахування та виплату усіх видів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, всіх видів вихідних та соціальних допомог, передбачених колективним договором ДП «ЛІКВО»на 2012-2014 роки .

Проте, чинним законодавством України в сфері праці не допускається видача правових актів локального характеру із зворотною дією в часі. До того ж, вказані обмеження стосуються лише питання оплати праці, а не виплати допомоги працівникам, вивільненим у зв'язку зі скороченням штату працівників.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 є обґрунтованим.

Між тим, ним не був дотриманий тримісячний строк, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпПУ для звернення до суду, а тому, при обґрунтованості позову слід відмовити у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпПУ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпПУ у разі порушення законодавства про оплату праці робітник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належних йому сум заробітної плати без обмеження будь - яких строків.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з роботи 02. 07. 2012 року, до суду звернувся 10. 01. 2013 року, тобто з пропуском тримісячного строку. ( а.с. 1, 7)

Судова колегія вважає, що на вказані правовідносини не розповсюджуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпПу , оскільки додаткова допомога, яку просить стягнути позивач на свою користь з відповідача не входить до структури заробітної плати.

Згідно ст. 234 КЗпПУ у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Проте, позивач з заявою про поновлення пропущеного строку не звертався.

Згідно зі ст. 94 КЗпПУ та ст. 1 Закону України « Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, до останніх належать додаткові виплати, на які посилається позивач, які не передбачені актами чинного законодавства і провадяться понад встановленими зазначеними актами.

За таких підстав районний суд безпідставно зазначив, що з вказаним позовом до суду можна звернутися без обмеження будь - яким строком.

За змістом ст. ст. 233, 234 ЦК України, роз'яснень, які містяться у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд встановить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що позов є обґрунтованим, однак позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпПУ, а тому відмовляє у задоволенні позову за пропуском строку звернення до суду

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства „Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба „ЛІКВО" нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" задовольнити.

Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 12 березня 2013 року скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до Дочірнього підприємства « Воєнізована аварійно - рятувальна ( газорятувальна) служба « ЛІКВО» НАК « Нафтогаз України» про зобов'язання нарахувати та сплатити грошову допомогу.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: