Постанова № 31490993, 28.05.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.05.2013 року Справа № 904/2523/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Бахмат Р.М., Павловського П.П.

при секретарі: Погорєловій Ю.А.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1- предст., дов.№1963 від 10.04.2013 року

відповідача: Герасимчук С.С.- предст., дов.№4/8-18 від 04.01.2013 року

третьої особи: не явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2013р. у справі №904/2523/13

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ)

до: Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 (м. Дніпропетровськ)

про: розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:04:244:0001) (ухвала про припинення провадження у справі)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року у справі №904/2523/13 (суддя Коваль Л.А.) припинено провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) до Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ) за участю третьої особи - ОСОБА_4 (м. Дніпропетровськ) про розірвання договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:04:244:0001) від 28.11.2006р. на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ), не погоджуючись з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2013р. у даній справі, просить її скасувати та направити справу для розгляду до господарського суду Дніпропетровської області. Підставою для скасування позивач вважає порушення господарським судом норм матеріального права. Скаржник наполягає на тому, що він зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 13.08.2001р. та щорічно подавав податкові декларації та сплачував орендну плату за договором оренди земельної ділянки саме як підприємець, а не громадянин.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, а в судовому засіданні зазначив, що погоджується із доводами місцевого господарського суду і вважає, що суд обґрунтовано припинив провадження у справі, оскільки оспорюваний договір оренди землі був укладений не з суб'єктом підприємницької діяльності, а з фізичною особою, тому даний позов повинен розглядатися у суді загальної юрисдикції.

Третя особа - ОСОБА_4 (м. Дніпропетровськ) - відзив на апеляційну скаргу не надала і у судове засідання не явилася. Беручи до уваги, що строк розгляду справи є обмеженим (15 днів), матеріали справи є достатніми для її розгляду, явка третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась і її неявка не перешкоджає перегляду справи по суті, справа переглядалася без участі представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням в.о. голови суду Паруснікова Ю.Б. від 27.05.2013р. №556 у зв'язку з виходом з відпустки судді постійної колегії Бахмат Р.М. та на підставі наказів голови суду №7 від 17.01.2011 року і №13 від 03.07.2012р., справа була передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Євстигнеєв О.С. (доповідач), судді: Бахмат Р.М., Павловський П.П.

Переглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що між Дніпропетровською міською радою - орендодавцем і громадянином ОСОБА_3 - орендарем 28.11.206р. на підставі рішення міської ради від 12.10.2006р. №154/5 був укладений договір оренди землі, державна реєстрація якого відбулася 11.01.2007р. за №040710400015.

Укладений договір був посвідчений 28.11.2006р. ОСОБА_7, нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу і зареєстрований в реєстрі за №9374.

Відповідно до пп. 1.1 і 1.2 договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Березинська, 58 (Індустріальний район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:04:244:0001. Цільове використання земельної ділянки за цим договором (УКЦВЗ)1.10.4 (виробництво будівельних матеріалів).

Відповідно до п. 2.1 договору, в оренду передана земельна ділянка загальною площею 1,7155 га, площа частки за яку справляється орендна плата становить 50% або 0,85775 га.

Договір укладено на п'ятнадцять років (п.3.1.).

Суб'єкт підприємницької діяльності (фізична особа-підприємець) ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з позовною заявою про розірвання вищенаведеного договору оренди землі.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_3 був зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця 13.08.2001 року.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2013 року провадження у справі було припинено на підставі п.1 ч. 1 ст.80 ГПК України - у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Висновок суду обґрунтований посиланням на ст. 1, ч. 1, ст. 2, ч.4-7 ст. 3 Господарського кодексу України, якими визначено учасників відносин у сфері господарювання та сферу господарських відносин. Суд вказав, що відносини, з яких виник спір, не є правовідносинами господарського характеру, оскільки громадянин ОСОБА_3 не суб'єкт господарювання. На думку суду, даний спір виник з цивільно-правових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком з огляду на наступне:

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» (із змінами і доповненнями) наведено визначення підвідомчості справ господарським судам. Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

За пунктом 2 цієї постанови з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 3.1. Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 встановлено, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно ст. 14 Конституції України, право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, до підвідомчості господарських судів належать справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Суб'єкти господарської діяльності - підприємства, установи, організації (їх філії, представництва, відділення), незалежно від форми власності, іноземні юридичні особи (їх філії, представництва, відділення), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють господарську діяльність на території України.

З приписів п.1. ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що у порядку цивільного судочинства розглядаються справи, зокрема і щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів (п. 2 Постанови Пленум Верховного Суду України, від 16.04.2004, № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

З метою реалізації конституційних гарантій права на судовий захист, унеможливлення випадків безпідставної відмови у прийнятті заяв, забезпечення правильного й однакового застосування судами законодавства при вирішенні питання юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ, керуючись статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив: «Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Як вже було вказано вище договір оренди землі відбув укладений з ОСОБА_3 як з фізичною особою, а не як з фізичною особою-підприємцем, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, за п.1.2 договору цільове використання земельної ділянки (УКЦВЗ) 1.10.4 (виробництво будівельних матеріалів).

Отже, земельна ділянка підлягала використанню фізичною особою для здійснення нею підприємницької діяльності з виробництва будівельних матеріалів, тобто надання цієї ділянки було здійснено саме для господарської діяльності. При цьому, слід зазначити, що фізична особа має право використовувати належне їй майно (у тому числі і на умова оренди) для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, стороною у даній справі є фізична особа-підприємець, а земельна ділянка надана саме для здійснення підприємницької діяльності, тобто спір підлягає розгляду у господарському суді.

За таких обставин, ухвала місцевого господарського суду про припинення провадження у дані справі підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.106 ГПК України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49; 103-106 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (м. Дніпропетровськ) задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2013 року у справі №904/2523/13 про припинення провадження у справі скасувати.

Справу №904/2523/13 направити для розгляду по суті до господарського суду Дніпропетровської області.

Стягнути з Дніпропетровської міської ради (49000 м. Дніпропетровськ, пр. Карла Маркса, 75, код ЄДРПОУ 23928791) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (49000 АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 573 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Дніпропетровської області видати наказ на підставі ст.ст.116, 117 ГПК України

(постанова виготовлена у повному обсязі 30.05.2013 року)

Головуючий суддя: О.С.Євстигнеєв

Судді: П.П.Павловський

Р.М.Бахмат