Рішення № 31488887, 27.05.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27.05.2013 року 2/425/34/13

1224/301/12

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Кулішовій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рубіжне Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПАТ УСК «Гарант-Авто», третя особа ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, -

встановив:

29 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2, ПАТ УСК «Гарант-Авто», третя особа ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 10.07.2008 року ОСОБА_2, керуючи автомобілем «ДЕУ Сенс», реєстраційний номер НОМЕР_1, на перехресті вулиці Мєндєлєєва та проспекту Кірова в місті Рубіжне Луганської області, порушуючи п. 12.1, 12.3 Правила дорожнього руху, допустив зіткнення з автомобілем АЗЛК-2140, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1, внаслідок чого належний позивачу автомобіль зазнав механічних ушкоджень, та позивачу було спричинено матеріальну та моральну шкоду. Також, в позові ОСОБА_1 зазначає, що автомобіль ОСОБА_2 «ДЕУ Сенс» було застраховано у ВАТ «УСК Дженералі Гарант», а тому позивач просить суд стягнути з ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» матеріальну шкоду у сумі 3268,75 гривень, яка складається з: 274,00 гривень витрат на відновлення здоров'я та 2994,75 гривень вартості матеріальної шкоди спричиненої власнику транспортного засобу, а також моральну шкоду в розмірі 3000,00 гривень. Також позивач просить стягнути з ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 1381,00 гривні та 7000,00 гривень заподіяної моральної шкоди.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, позивач надав до суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (том 2 а.с. 59).

ПАТ УСК «Гарант-Авто» (правонаступник ВАТ «УСК «Дженералі Гарант») надав суду заперечення, відповідно до яких страхова компанія просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволені позовних вимог, в зв'язку з тим, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2, який керував автомобілем «ЗАЗ DAEWOO Т 131110», реєстраційний номер НОМЕР_1, не була застрахована ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», а тому у страхової компанії не виникає обов'язку відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, спричинену ОСОБА_1 в результаті ДТП, що трапилася 10.07.2008 року за участю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1, а.с. 71-84).

Представник відповідача ПАТ УСК «Гарант-Авто» (правонаступник ВАТ «УСК «Дженералі Гарант»), в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача ВАТ

«УСК «Дженералі Гарант», відповідно до якої страхова компанія просить слухати справу за відсутності представника (том 1, а.с. 90).

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, причин неявки в судове засідання відповідач суду не повідомив, заяви про розгляд справи в його відсутність суду не надав, заперечень на позов не надав.

Виклики відповідача ОСОБА_2 в судові засідання були направлені судом за відомою суду адресою: АДРЕСА_1, повернулися до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (том 2, а.с. 35-38). Виклик відповідача ОСОБА_2 в судове засідання на 27.05.2013 року було опубліковано у засобах масової інформації «Наша газета», випуск № 69 (3732) від 18.05.2013 року (том 2, а.с.56).

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив. Виклик третьої особи в судове засідання повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 9 ст. 74 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглядати цивільну справу у відсутності відповідачів та ухвалити заочне рішення по даній справі в порядку ст.ст. 224, 225 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 липня 2008 року на проїжджій частині АДРЕСА_2 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки АЗЛК 2140, реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_1 та автомобіля марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110, реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_2 (том 1, а.с. 40).

Автомобіль марки АЗЛК 2140, реєстраційний номер НОМЕР_2, належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ВВС013713, автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO Т13110, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3, ОСОБА_2 керував автомобілем ЗАЗ-DAEWOO Т13110 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом РМНО ОСОБА_6 29.01.2008 року за реєстром № 450 (том 1, а.с. 58, 85, 86).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що автомобіль ЗАЗ-DAEWOO Т13110 перебував у володінні ОСОБА_2 на законних підставах.

Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 09.09.2008 року, затвердженою керівником Рубіжанського МВ УМВСУ в Луганській області 10.09.2008 року, відмовлено в порушені кримінальної справи за ст. 286 КК України відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за відсутністю в їх діях складу злочину (том 1, а.с. 40).

Згідно з цією постановою в ході перевірки було встановлено, що 10.07.2008 року приблизно о 13:00 годині водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем АЗЛК-2140 та знаходячись напроти будинку АДРЕСА_2 в порушення пунктів 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, при виконанні розвороту заднім ходом, не поступився дорогою автомобілю ЗАЗ-DAEWOO, що рухався по вулиці Мєндєлєєва з боку вулиці Визволителів у напрямку по проспекту Кірова, яким керував ОСОБА_2 та припустив з ним зіткнення.

З відповіді начальника ВДАІ з обслуговування м. Рубіжне вбачається, що адміністративна справа відносно ОСОБА_1 від 18.08.2008 року за ст. 124 КУпАП після доопрацювання до Рубіжанського міського суду Луганської області не надсилалася в зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення, адміністративна справа направлена до УДАІ м. Луганська для зняття з обліку (том 1, а.с. 91).

Відповідно до висновку № 1857/18 судової автотехнічної експертизи від 17.12.2009 року Луганського відділення Донецького НДІ судових експертиз, у даній дорожній обстановці водій автомобіля АЗЛК-2140 ОСОБА_1 перед початком руху заднім ходом повинен був пересвідчитися, що це буде безпечним та не створювати перешкоди іншим учасникам руху, тобто він повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України та в даній дорожній обстановці ОСОБА_1 мав

технічну можливість запобігти пригоді шляхом виконання вимог п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, для виконання яких у нього були відсутні перешкоди технічного характеру, оскільки відмовившись від руху заднім ходом, він тим самим виключав подію даної дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, експерт прийшов висновку, що в даній дорожньо-транспортній ситуації дії водія АЗЛК-2140 ОСОБА_1, які не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, з технічної точки зору були умовою створення аварійної ситуації та перебували в причинному зв'язку з настанням подій даної пригоди. Також, експерт прийшов висновку, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля ЗАЗ-DAEWOO Т13110 ОСОБА_2 в момент виникнення небезпеки повинен був вжити заходів до зниження швидкості аж до зупинки автомобіля, тобто повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху. Виконати іншій аналіз та надати оцінку діям водія ЗАЗ-DAEWOO Т13110 ОСОБА_2 не є можливим за відсутності певних даних (том 1, а.с. 109-111).

В матеріалах справи відсутні докази про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за порушення Правил дорожнього руху України, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду.

У заяві від 27.05.2013 року (том 1 а.с.204-207) позивач посилається на висновок спеціаліста № 17/6 від 14.07.2010 року, відповідно до якого водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України.

Зазначений висновок спеціаліста не приймається судом до уваги виходячи з наступного. Дане автотехнічне дослідження було проведено спеціалістом за заявою представника позивача - адвоката ОСОБА_4, питання спеціалісту були поставлені адвокатом, при проведені дослідження були використані тільки копії документів, без надання оригіналів, а саме: копія схеми місця ДТП, копії пояснень ОСОБА_2 та ОСОБА_7, при цьому відповідач ОСОБА_2, відносно дій якого й було проведено дослідження, участі при його проведені не приймав, питання спеціалісту не подавав. Тобто, дане дослідження, яке було проведено спеціалістом, містить власну думку експерта на вузьки питання адвоката без врахування усіх обставин ДТП, за своєю суттю не є судовою експертизою, спеціаліста не було попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Суд, зазначає, що факт відсутності складу злочину в діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та факт не притягнення вказаних осіб до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, що спричинило дорожньо-транспортну пригоду, не означає відсутності їх вини як підстави для цивільно-правової відповідальності.

Враховуючі невиконання ОСОБА_1 п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України та невиконання ОСОБА_2 п. 12.3 Правил дорожнього руху України, відповідно до висновку № 1857/18 судової автотехнічної експертизи від 17.12.2009 року, суд приходить до висновку, що водії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є винними у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулася 10.07.2008 року. Порушення п.п. 10.1, 10.9 ПДР ОСОБА_1 та порушення п. 12.3 ПДР ОСОБА_2, тобто Правила дорожнього руху порушені обома водіями, перебувають в прямому причинному зв'язку із заподіянням шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно висновку № 158/08 автотоварознавчого дослідження з оцінки матеріальної шкоди, спричиненої власнику транспортного засобу від 17.09.2008 року, вартість матеріальної шкоди, спричиненої

власнику автомобіля АЗЛК-2140 ОСОБА_1, складає 2994,75 гривень (том 1, а.с. 7-12).

В позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», правонаступником якої є ПАТ УСК «Гарант-Авто» матеріальну шкоду в сумі 3268,75 гривень, яка складається з: 274,00 гривень витрат на відновлення здоров'я позивача та 2994,75 гривень вартості матеріальної шкоди, спричиненої власнику транспортного засобу.

Відповідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, що була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життя, здоров'ю, майну третьої особи.

З матеріалів справи вбачається, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 не була застрахована ПАТ УСК «Гарант-Авто» (правонаступник ВАТ «УСК «Дженералі Гарант»), також в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують, що відповідач ОСОБА_2 застрахував свою цивільно-правову відповідальність у іншій страховій компанії (том 1, а.с. 71, 72).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ПАТ УСК «Гарант-Авто» (правонаступник ВАТ «УСК «Дженералі Гарант») заподіяної матеріальної шкоди в сумі 3268,75 гривень є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ПАТ УСК «Гарант-Авто» (правонаступник ВАТ «УСК «Дженералі Гарант») моральної шкоди на користь позивача в розмірі 3000,00 гривень, оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не була застрахована у вказаній страховій компанії.

Під час розгляду справи позивач не заявляв позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_8, відповідно до позовної заяви позивач просив стягнути матеріальну шкоду виключно з страхової компанії.

Також, й відповідач ОСОБА_2 під час розгляду справи не скористався правом на звернення до суду з позовом про стягнення шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

На розгляді Рубіжанського міського суду Луганської області перебувала цивільна справа № 2-11/10 за позовом ОСОБА_3 (власника автомобіля ЗАЗ-DAEWOO) до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, спричиненої в результаті ДТП, проте позовна заява ОСОБА_3 була залишена без розгляду, про що постановлено ухвалу 10.12.2010 року. Судом було оглянуто матеріали цивільної справи № 2-11/10 та встановлено, що ОСОБА_3 отримав страхове відшкодування у сумі 15020,00 гривень від ВАТ «УСК «Дженералі Гарант», в зв'язку з пошкодження належного йому автомобіля ЗАЗ-DAEWOO в результаті ДТП, яка відбулася 10.07.2008 року.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, викладеного у ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяної останньому моральної шкоди у сумі 7000,00 гривень суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Судом було встановлено, що ПДР були порушені обома водіями, також було встановлено винність дій позивача та відповідача, які перебувають у прямому причинному зв'язку з заподіянням шкоди.

Тому, суд приходить до висновку, що майно позивача ОСОБА_1 - автомобіль АЗЛК-2140, було пошкоджено й внаслідок дій відповідача ОСОБА_2

Крім того, в обґрунтування наявності спричинення позивачу моральної шкоди він в позовній заяві посилається на те, що йому було заподіяно тілесні ушкодження та з 12.07.2008 року по 04.08.2008 року, з 03.09.2008 року по 15.09.2008 року він перебував на лікування у кардіологічному відділенні Рубіжанської міської лікарні, що підтверджується епікризами № 5147 та № 6395 (том 1, а.с. 32, 33).

Також, в результаті дорожньо-транспортної пригоди в тому числі й з вини відповідача ОСОБА_2, позивачу ОСОБА_1 спричинено моральну шкоду, яка полягає в фізичному болі, моральних

переживаннях та стражданнях, були порушені його життєві плани та наміри.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимущених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, суд, враховуючи факт наявності вини обох водіїв, глибину душевних страждань позивача, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути відшкодування моральної шкоди у сумі 2000,00 гривень, в іншій частині слід відмовити.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 1381,00 гривні, які складаються з 551,00 гривень державного мита, 30,00 витрат ІТЗ судового процесу, 300,00 гривень плати за проведення автотехнічного дослідження, 500,00 оплати за надання правової допомоги приватним підприємцем (том 1 а.с. 1-3, 35).

Крім того, позивач в заяві поданої до суду 27.05.2013 року просить суд стягнути відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені по справі, а саме 844,56 гривень як оплата за проведення судової експертизи, 120,00 гривень як оплата витрат на ІТЗ судового процесу за подання касаційної скарги та 275,50 гривень держмита за подання касаційної скарги та витрат на правову допомогу у сумі 3050,00 гривень (том 2 а.с.59, 60, том 1 а.с. 104, 218, 219).

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на правову допомогу, витрати, пов'язані з залученням спеціалістів та проведенням судових експертиз тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Загальна сума позовних вимог позивача складає 13268,75 гривень (3268,75 грн. + 3000,00 грн. + 7000,00 грн.), судом частково задоволені позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 2000,00 гривень, тобто позовні вимоги задоволені на 27,86% (2000,00 грн. х 100% / 13268,75 грн. = 27,86%).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи.

Мінімальна заробітна плата за період розгляду справи у суді, із зазначенням дат судових засідань, у яких представник позивача ОСОБА_4, який надавав правову допомогу, брав участь, складала станом на:

- 17.12.2008 року, 14.01.2009 року, 04.02.2009 року, 25.02.2009 року, 31.03.2009 року - 605,00 грн.;

- 14.04.2009 року - 605,00 грн.;

- 26.03.2010 року - 869,00 грн.;

- 02.04.2010 року, 10.06.2010 року - 884,00 грн.;

- 02.09.2010 року - 888,00 грн.;

- 14.02.2013 року, 15.05.2013 року - 1147,00 грн.

В підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу позивачем до матеріалів справи надана квитанція № 15/2008 року від 25.09.2008 року, відповідно до якої позивач сплатив своєму представникові 500,00 гривень, інші докази на підтвердження понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги матеріали справи не містять (том 1, а.с. 35).

Таким чином, судом пораховані судові витрати на правову допомогу, з врахуванням часу тривалості

судових засідань, в яких брав участь позивач та його представник (том 1 а.с. 63, 64, 67, 94-96, 121, 130, 164, 179), зокрема:

- 17.12.2008 року - 15 хвилин: 650 грн. х 40% / 60 хвил. х 15 хвил. = 60,50 грн.;

- 14.01.2009 року - 25 хвилин: 650 грн. х 40% / 60 хвил. х 25 хвил. = 100,83 грн.;

- 04.02.2009 року - 55 хвилин: 650 грн. х 40% / 60 хвил. х 55 хвил. = 221,83 грн.;

- 25.02.2009 року - 30 хвилин: 605 грн. х 40% / 60 хвил. х 30 хвил. = 121,00 грн.

Всього за чотири вищезазначених судових засідання граничний розмір витрат на правову допомогу складає 504,16 гривень. За інші шість судових засідань, в яких брав участь представник позивача, що надавав правову допомогу, граничний розмір витрат складає - 1669,81 грн., які не були понесені позивачем, доказів оплати за правову допомогу, окрім сплати 500,00 гривень матеріали справи не містять.

Тобто за правову допомогу позивачем було сплачено особі, яка надавала правову допомогу 500,00 гривень, що є в межах граничних розмірів витрат на правову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27.04.2006 року. Суд вважає, що ця сума підлягає зменшенню пропорційно задоволеним позовним вимогам до 139,30 гривень (500,00 грн. х 27,86% = 139,30 грн.), яку й належить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості судових витрат, що складаються з витрат на правову допомогу.

Також, підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1, понесені останнім та документально підтверджені інші судові витрати, які складаються з суми державного мита в розмірі 153,51 гривень, витрат на ІТЗ судового розгляду у сумі 8,36 гривень, витрати за проведення автотехнічного дослідження спеціалістом 83,58 гривень та витрати за проведення судової експертизи 235,29 гривень.

Отже, вищезазначені документально підтверджені та понесені позивачем судові витрати у загальній сумі 620,04 гривень (139,30 + 153,51 + 8,36 + 83,58 + 235,29 = 620,04) підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1

Суд відмовляє в стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судових витрат у сумі 120,00 гривень як оплата витрат на ІТЗ судового процесу за подання касаційної скарги та 275,50 гривень держмита за подання касаційної скарги, оскільки питання розподілу зазначених судових витрат, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 345 ЦПК України, відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Також суд відмовляє в частині стягнення судових витрат в сумі 114,70 грн. за подання заяви про забезпечення доказів, оскільки ця заява була розглянута судом, задоволена та по справі було призначено судову автотехнічну експертизу за клопотанням позивача (том 2 а.с. 30), проте судова експертиза проведена не була в зв'язку з її неоплатою та неможливістю надати експерту додаткових матеріалів.

Керуючись ст.ст. 23, 1166, 1167, 1188, 1194 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: 93100, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою: 93100, АДРЕСА_3, в рахунок відшкодування моральної шкоди 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою: 93100, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, зареєстрованого за адресою: 93100, АДРЕСА_3, судові витрати в загальній сумі 620,04 (шістсот двадцять гривень 04 коп.) гривень, які складаються з судового забору 153,51 гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 8,36 гривень, оплата за проведення судової експертизи 235,29 гривень, витрати за проведення авто технічного дослідження спеціалістом 83,58 гривень, витрати на правову допомогу 139,30 гривень.

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який постановив рішення за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду першої інстанції протягом десяти днів з моменту отримання копії заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Строк, протягом якого розглядатиметься заява відповідача про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження.

Суддя О.Ш. Мирошникова