Рішення № 31486775, 28.05.2013, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1219/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

при секретарі Матолінець З.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу ОСОБА_1 до ДП "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, вказавши, що у 1985р. він прийнятий учнем підземним гірничим робітником 1-го розряду з повним робочим днем у шахті та направлений на дільницю №1 по добуванні вугілля, 29.12.1985р. переведений прохідником 5-го розряду підземним з повним робочим днем в шахті. 19.12.1997р. він звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України внаслідок невідповідності виконуваній роботі за станом здоров'я. Згідно акту «Про розслідування професійного захворювання» шахти №7 «ВМ» від 21.04.1997р.йому встановлено діагноз: антракосилікоз Іст.,емфізема легень ДН І-ІІст. Згідно повідомлення міжрайонної спеціалізованої профпатологічної МСЕК акт №566/11 від 06.05.1997р. йому встановлено ІІІ групу інвалідності та 50% втрати працездатності, внаслідок професійного захворювання. Відповідно до Акту №585/4 від 13.05.2013р. йому встановлено 10% втрати професійної працездатності безтерміново внаслідок трудового каліцтва. В наступного актами міжрайонної профпатологічної МСЕК позивачу підтверджено його інвалідність та 50% втрати працездатності. Вже 07.02.2008р. при повторному переогляді позивачу безтерміново встановлено ІІ групу інвалідності та 80% втрати працездатності. Внаслідок отримання професійного захворювання, йому було завдано великої моральної шкоди, що полягає у значному фізичному болю та стражданнях, які він зазнає і на даний час. Опис хвороби, що він набув в результаті трудової діяльності та підтвердження лікування наявні в документах при справі. Моральні страждання, які отримав позивач в результаті професійного захворювання полягають у фізичному болю та стражданнях, достроковій втраті працездатності, що призвело до погіршення матеріального становища, втраті соціальних зв'язків, неспроможності ведення домашнього господарства та виконання домашніх обов'язків. Все це змушує його докладати додаткових зусиль для організації життя. За таких обставин, ОСОБА_1, просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн.

Представник відповідача, Мисак І.М., надав суду письмові заперечення, в яких вказав, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними в дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясувати характер взаємовідносин сторін,встановити якими правовими нормами слід керуватися,чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді відносин.

Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача 06.05.1997р. в момент встановлення йому МСЕК ІІІ групи інвалідності та 50% втрати працездатності, тому до цих відносин слід застосовувати діюче на момент завдання шкоди законодавство.

Відповідно до п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993р. - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психологічного впливу небезпечних або шкідливих факторів.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. спори про відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я працівника, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків з його роботою в небезпечних або шкідливих умовах праці, попередньо мають вирішуватися комісіями по трудових спорах підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності. Суд розглядає такі спори за заявою потерпілого працівника чи власника або уповноваженого ним органу, коли вони не згодні з рішенням комісії по трудових спорах.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач не вказав на обставини, що підтверджували б факт звернення до роботодавця та в подальшому до комісії по трудових спорах з вимогою про відшкодування завданої моральної шкоди та не надав суду доказів про наявність таких обставин.

Згідно вищезазначеної постанови до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених контрактом, укладеним між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівником або в разі заподіяння працівникові моральної шкоди, внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці застосовується тримісячний строк позовної давності.

Отриману моральну шкоду позивач обґрунтовує фізичним болем та стражданнями, достроковою втратою працездатності, що призвело до погіршення матеріального становища, втратою соціальних зв'язків, неспроможністю ведення домашнього господарства та виконання домашніх обов'язків, однак втрата 50% працездатності не позбавляла позивача щодо можливого працевлаштування на іншій роботі, інші обставини не доведені.

В судовому засіданні позивач, ОСОБА_1, підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просив задоволити позов у повному обсязі. Додатково пояснив, що умови праці були важкими, весь час у вимушених позах після чого болить спина та руки, ліва нога майже непрацездатна, він постійно потребує медичної допомоги, періодично з 1997р. стаціонарно проходив лікування, не може працювати вдома. Після 1997р. коли він втратив працездатність так більше ніде і не працював, бо здоров'я не позволяло.

Представник позивача, ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення вказані в позовній заяві. Просив позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача, Мисак І.М., проти задоволення позову заперечив. Надав пояснення, які зазначені в письмовому запереченні.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Як встановлено із дослідженої в судовому засіданні трудової книжки серія НОМЕР_1 від 04.03.1977р. ОСОБА_1 з 1985р. працював прохідником п'ятого розряду підземним з повним робочим днем в шахті «Великомостівській» і був звільнений 19.05.1997р. за п.2 ст.40 КЗпП України.

Із дослідженої в судовому засіданні довідки №73 від 11.04.2013р. виданої головою міжрайонною спеціалізованою профпатологічною МСЕК Николишин З.М. встановлено, що ОСОБА_1 обласною МСЕК Акт №566/11 від 06.05.1997р. вперше встановлено ІІІ група інвалідності та 50% профзахворювання. В наступному Актами №1038 від 1998р., №801 від 11.04.2000р., № 806 від 23.04.2005р., №715 від 16.08.2005р. йому також підтверджували встановлену ІІІ групу та 50% втрати працездатності, актом №1053 від 23.08.2007р. встановлено вже 60% втрати працездатності.

В свою чергу, згідно довідок серія ЛВА-1 №366152 та ЛВА-2 № 022512 від 07.02.2008р. виданих МСЕК позивачу безтерміново встановлено ІІгрупу інвалідності та 80 відсотків втрати працездатності протипоказано важку фізичну працю, роботу в умовах дії пилу, переохолодження.

У зв'язку зі наявністю вказаного вище захворювання позивач ОСОБА_1 неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, що вбачається з наданих позивачем виписок історій хвороби та з дослідженого оригіналу медичної карти хворого, дослідженої в судовому засіданні.

Як встановлено в ході розгляду справи, вперше позивачу ОСОБА_1 МСЕК встановлено 50% втрати працездатності 06.05.1997р.

Із дослідженого акту розслідування хронічного професійного захворювання від 21.04.1997р. встановлено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло за таких обставин: підземний пилевий стаж у вугільних шахтах становить 11р. 5 міс.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, у позивача ОСОБА_1 виникло 06.05.1997р. , коли висновком МСЕК йому встановлено 50% втрати професійної працездатності.

На цей час спірні правовідносини були врегульовані ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про охорону праці" та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затвердженими постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963р., який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється три роки.

Разом з тим, згідно із ст. 83 ЦК УРСР 1963р. позовна давність не поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Згідно із п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995р., до вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності і порочать честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, згідно з ч.3 ст.7 ЦК застосовується строк позовної давності в один рік. До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, - тримісячний строк (ст. 233 КЗпП). До інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК не застосовуються.

Оскільки вимоги позивача випливають з порушення особистих немайнових прав тому, відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не розповсюджується на такі вимоги позивача.

Суд критично ставиться до заперечень представника відповідача, що згідно Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995р. суд має розглядати такий спір за заявою потерпілого працівника чи власника, лише після звернення до комісії по трудових спорах в разі незгоди з її рішенням, так як Постанова Пленуму Верховного суду України в даному випадку є лише роз'ясненнями з питань застосування процесуального законодавства на основі узагальнення судової практики, а не нормативно правовим актом, окрім того, дана постанова в чинній редакції зазначає, що суддя не вправі відмовити особі у прийнятті заяви з такими вимогами лише з тієї підстави, що вона не розглядалася комісією по трудових спорах.

Відповідно до ст. 440-1 ЦК УРСР 1963р. моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. У п. 9 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995р. звернуто увагу на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та ін. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

В ході розгляду справи встановлено, що виконуючи трудові обов'язки позивач ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров'я, з приводу чого тривалий час перебував на стаціонарному лікуванні та продовжує лікуватися. Даний факт стверджується дослідженими медичними документами, а також актом розслідування професійного хронічного захворювання від 21.04.1997р.

Згідно із п. 1 "Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" затверджених постановою КМУ №472 від 23.06.1993р. (які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин), власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому власником фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці.

Таким чином, суд покладає обов'язок відшкодувати моральну шкоду позивачу - ОСОБА_1 на відповідача державне підприємство "Львіввугілля", так як в судовому засіданні було з'ясовано, що шахта №7 "Великомостівська" в/о "Укрзахідвугілля" була реорганізована у ВП шахта "Зарічна" ДП "Львіввугілля". В свою чергу, що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує те, що даний розмір згідно із п. 11 Правил (в ред. від 23.06.1993р., яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Враховуючи роз'яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995р., до розрахунку суми відшкодування заподіяної моральної шкоди суд застосовує розмір мінімальної заробітної плати 1147 грн., який діє на час розгляду справи.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер заподіяної позивачу шкоди, глибину фізичних та душевних страждань позивача, а також вважає необхідним врахувати ті обставини, що ОСОБА_1 не має можливості повноцінно працювати та для організації свого життя йому доводиться докладати додаткові зусилля, ступінь втрати його працездатності у зв'язку з професійним захворюванням на даний час 80 відсотків та ІІ група інвалідності, що встановлені йому безтерміново, він втратив працездатність у працездатному віці, що вплинуло на можливість на належне матеріальне забезпечення сімї, тому при визначенні розміру відшкодування, керуючись встановленими законом принципами виваженості та розумності, суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є 15 000 (пятнадцять тисяч) гривень.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача, тому з Відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 114,7грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Керуючись ст.ст. 10,60, 212-215 ЦПК України, на підставі Цивільного Кодексу УРСР 1963 року, Закону України "Про охорону праці", суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ДП "Львіввугілля" про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.

Стягнути з Державного Підприємства "Львіввугілля" в користь ОСОБА_1 15 000( п'ятнадцяти тисяч)грн моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання.

Стягнути з Державного Підприємства "Львіввугілля" в користь держави судовий збір в сумі 114 (сто чотирнадцять)70коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: Л. Ю. Фарина