Постанова № 31482100, 22.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 5009/3336/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжя на постановувід 13.03.2013 р. Донецького апеляційного господарського суду у справі№5009/3336/12 господарського суду Запорізької областіза заявою публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат", м. Запоріжжядоприватного підприємства "Індустріал Дом", м. Запоріжжяпробанкрутстворозпорядник майнаВасильцов А.А., м. Бердянськ Запорізької областів судовому засіданні взяв участь представник

ініціюючого кредитораБотов М.Г., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.09.2012 р. порушено провадження у справі № 5009/3336/12 про банкрутство приватного підприємства "Індустріал Дом".

Постановою господарського суду Запорізької області від 21.01.2013 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Васильцова А.А., зобов'язано його вчинити певні дії.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2013 р. (судді: Богатир К.В. - головуючий, Склярук О.І., Ушенко Л.В.) постанову суду першої інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на стадію розпорядженням майном.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, публічне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат" (далі - скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. змін, внесених Законом України від 22.12.2011 р. N 4212-VI) (далі - Закон про банкрутство), ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначає про неможливість здійснення розпорядником майна аналізу фінансового стану боржника внаслідок ухилення керівництва боржника від надання відповідної первинної документації. При цьому документи, які свідчать про відсутність у боржника майна, досліджувались судом першої інстанції у судовому засіданні. Крім того, суд апеляційної інстанції помилково керувався нормами нової редакції Закону про банкрутство, яка набула чинності 19.01.2013 р.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається, висновок суду першої інстанції про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури, ґрунтувався лише на відповідному рішенні комітету кредиторів.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що при прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури в суді повинен бути доведений факт неоплатності боржника, як того вимагає ст. 205 Господарського кодексу України, відповідно до положень ч. 4 якої суб'єкт господарювання може бути оголошений банкрутом за рішенням суду, у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів.

Також, відповідно до приписів абз. 4 ст. 1 Закону про банкрутство суб'єкт господарської діяльності може бути визнаний банкрутом тільки в разі встановлення господарським судом його неспроможності відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Отже, визнаючи боржника банкрутом, суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів.

У зв'язку з чим суд в обов'язковому порядку повинен з'ясувати як актив, так і пасив боржника та співставити дані обох величин.

Розмір пасиву боржника підлягає визначенню відповідно до затвердженого судом реєстру вимог кредиторів.

Якщо встановлення пасиву боржника відбувається на попередньому засіданні суду, то остаточна правова оцінка активу і пасиву боржника та можливість відновлення платоспроможності боржника надається в підсумковому засіданні суду в процедурі розпорядження майном боржника.

Частина 8 статті 13 Закону про банкрутство покладає на розпорядника майна обов'язок здійснення аналізу фінансової та господарської діяльності боржника та надання господарському суду і комітету кредиторів звіту про свою діяльність, відомостей про фінансове становище боржника.

Отже, відомості про актив боржника на час визнання боржника банкрутом мають міститися у звіті арбітражного керуючого (розпорядника майна) про фінансово - майновий стан боржника, а також у балансі боржника.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність належним чином сформованого звіту розпорядника майна, який би містив відомості про результати здійсненого аналізу майнового стану боржника, а також документів фінансової звітності боржника.

Отже, судом першої інстанції визнано боржника банкрутом без дослідження обставин, що підтверджують факт його неоплатності, тобто недостатності майна для задоволення вимог кредиторів.

При цьому посилання розпорядника майна на неможливість здійснення аналізу фінансового стану боржника у зв'язку з ухиленням керівництва боржника від надання необхідних для цього первинних документів обґрунтовано не прийняті судом до уваги, оскільки у справі відсутні будь-які докази у підтвердження цих обставин. Більше того, у цьому випадку з метою виконання покладених на нього обов'язків розпорядник майна не був позбавлений можливості звернутися до суду з метою відсторонення керівника від посади у порядку ст. 12 Закону про банкрутство.

Доводи касаційної скарги про дослідження документів щодо боржника судом першої інстанції в судовому засіданні при прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом спростовуються змістом постанови від 21.01.2013 р. та протоколу судового засідання від 21.01.2013, зауважень на який у порядку ст. 811 ГПК України скаржник не подавав.

Разом з тим, дійшовши правомірного висновку про скасування постанови про визнання боржника банкрутом, суд апеляційної інстанції при законодавчому обґрунтуванні підстав для визнання боржника банкрутом помилково керувався нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції Закону України від 22.12.2011 р. N 4212-VI, який набув чинності 19.01.2013 р.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 р. N 4212-VI положення цього Закону, якими врегульовано ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності Законом, якщо на цей момент господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону про банкрутство здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією.

Проте допущене судом неправильне застосування норм Закону про банкрутство не призвело у даному випадку до прийняття неправильного рішення.

У зв'язку з чим оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 1, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 205 Господарського кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2013 р. у справі № 5009/3336/12 залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

С.В. Куровський