Постанова № 31482052, 22.05.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2013 року Справа № 7/43/5022-565/2012(15/38-522)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Куровського С.В.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арман", смт. Гусятин Тернопільської областіна постановувід 06.03.2013 р. Львівського апеляційного господарського суду у справі№7/43/5022-565/2012(15/38-522) господарського суду Тернопільської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Агропарк", смт. Гусятин Тернопільської областідотовариства з обмеженою відповідальністю "Арман"про визнання договору недійсним

в судовому засіданні взяв участь представник

відповідачаМасюра В.К., директор

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропарк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Арман" (далі - відповідач) про визнання недійсним, як фіктивного, договору позики від 27.07.2007 р.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 р. у справі № 7/43/5022-565/2012(15/38-522) в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 р. (судді: Скрипчук О.С. - головуючий, Дубник О.П., Матущак О.І.) вказане рішення скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним укладений між сторонами договір від 27.07.2007 р., стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме, ст. 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Скаржник зазначає, що спірний договір не має ознак фіктивного, оскільки сторонами було вчинено дії, направлені на виконання договору.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами, 27.07.2007 р. між відповідачем (позикодавець) та позивачем (позичальник) укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати, а позивач - прийняти у тимчасове безоплатне користування грошові кошти в сумі 215 000 грн. та повернути ці кошти на першу вимогу відповідача.

На виконання умов вказаного договору відповідач згідно платіжних доручень № 213 від 27.03.2008 р., № 217 від 01.04.2008 р., № 219 від 07.04.2008 р. перерахував позивачу грошові кошти в загальній сумі 215 000 грн. Відповідний рух коштів по особовому рахунку позивача також підтверджується випискою банку (а.с. 69-73, 89-91, том 1).

У подальшому у зв'язку з неналежним виконання позивачем умов договору щодо повернення коштів відповідач звернувся за захистом свого права до суду і рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.09.2009 р. у справі № 17/71-1384, яке набрало законної сили, стягнуто з ТОВ "Агропарк" на користь ТОВ "Арман" 215 000 грн. заборгованості за договором позики від 27.07.2007 р.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції зазначив, що договір від 27.07.2007 р. є укладеним в силу ст. 1046 ЦК України, підписаний від сторін повноважними представниками та повність виконаний з боку відповідача. Отже, даний договір не містить визначених у ст. 234 ЦК України ознак фіктивного правочину.

У свою чергу визнаючи оспорюваний договір недійсним, як фіктивний, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а єдиною метою його укладення було створення штучної заборгованості позивача перед відповідачем з метою ініціювання останнім справи про банкрутство ТОВ "Агропарк", яка була порушена згідно з ухвалою господарського суду Тернопільської області від 22.02.2010 р. (справа №17/71-1384). При цьому передача коштів за договором не була відображена у фінансовій звітності сторін. Крім того, договір від обох сторін був підписаний однією особою - Масюрою В.К., який одночасно перебував на посадах директора позивача та відповідача і при укладенні спірного договору діяв всупереч інтересам позивача.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна з огляду на таке.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоб створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

Проте у даному випадку судами встановлено перерахування відповідачем коштів позивачу на виконання умов спірного договору (тобто, у якості позики), що підтверджується первинними документами - платіжними дорученнями № 213 від 27.03.2008 р., № 217 від 01.04.2008 р., № 219 від 07.04.2008 р. з призначенням платежу "оплата згідно договору від 27.07.2007 р.", які містять відповідні відмітки банку про перерахування коштів.

Більше того, факти перерахування відповідачем коштів за договором від 27.07.2007 р. та їх отримання позивачем встановлені рішенням господарського суду Тернопільської області від 15.09.2009 р. у справі № 17/71-1384, у якій брали участь ті самі сторони. За приписами ст. 35 ГПК України вказані факти не потребують повторного доведення.

Відтак, однією зі сторін було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання укладеного правочину. Це свідчить про наявність волі сторін на виконання спірного договору, яка співпадає з їх волевиявленням. Тобто, учасники правочину дійсно мали намір створити правові наслідки на момент його вчинення.

У зв'язку з чим такий договір не може розцінюватися як фіктивний у розумінні ст. 234 ЦК України.

З огляду на вищезазначене посилання суду апеляційної інстанції на відсутність відомостей про передачу коштів за спірним договором у документах фінансової звітності сторін є безпідставним. За умови вчинення сторонами фактичних дій, спрямованих на реальне виконання правочину, подальше неналежне оформлення ними документів фінансової звітності не може свідчити про фіктивність укладеного правочину.

Стосовно ініціювання відповідачем справи про банкрутство позивача слід зазначити, що порушення справи про банкрутство ТОВ "Агропарк" відбулося 22.02.2010 р., тобто більше ніж через два роки після укладення договору від 27.07.2007 р. Такий значний проміжок часу не дає підстав для висновку про те, що спірний правочин вчинений відповідачем саме з метою ініціювання справи про банкрутство позивача. Тобто, відсутній прямий зв'язок між укладенням правочину та порушенням справи про банкрутство позивача.

Посилання апеляційного господарського суду на підписання договору від імені обох сторін однією особою також є необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не визначає цю обставину в якості підстави для визнання договору недійсним, як фіктивного.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду апеляційної інстанції про фіктивність спірного правочину не відповідає встановленим обставинам справи та зроблений з неправильним застосуванням вимог ст. 234 ЦК України.

За таких обставин оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст. ст. 1115 - 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арман" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2013 р. у справі №7/43/5022-565/2012(15/38-522) скасувати.

3. Рішення господарського суду Тернопільської області від 03.12.2012 р. у справі №7/43/5022-565/2012(15/38-522) залишити в силі.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агропарк" (Тернопільська область, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 11; код ЄДРПОУ 25346107) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арман" (Тернопільська область, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 11; код ЄДРПОУ 32715251) 802 (вісімсот дві) грн. 90 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

5. Доручити господарському суду Тернопільської області видати наказ.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

С.В. Куровський