Ухвала суду № 3147769, 17.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№  К- 6544/06

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“17” липня 2008 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                             Конюшка К.В.

суддів:                                                         Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі:  Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача: Межгірський А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на рішення Господарського суду Харківської області від 23.03.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2005р. 

у справі  № А-04/67-05

за позовом               Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Фінесс» 

до                               Державної податкової інспекції у м. Московському районі    

м. Харкова

про                             визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Фінесс»   звернулось до господарського суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Московському районі м. Харкова про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 1559/23-З12/14092514/0001702330/0 від 30.09.2004р.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на невідповідність винесеного податковим органом повідомлення-рішення фактичним обставинам та законодавству України.

Відповідач проти позови заперечував, посилаючись на правомірність прийнятого податковим органом акта у зв’язку зі встановленням факту порушення позивачем п.1, п. 2 ст.3, п.1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». 

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2005р., залишеним  без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2005р.,  позов задоволено: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 1559/23-З12/14092514/0001702330/0 від 30.09.2004р.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої та другої інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Московському районі м. Харкова оскаржила їх в касаційному порядку, посилаючись в касаційній скарзі на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, та просила скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просив відхилити її як необґрунтовану та безпідставну, а ухвалені в справі судові рішення - залишити без змін.

Представники позивача в судове засідання не з’явились. Клопотання ТОВ фірми «Фінесс» від 15.07.2008р. вих. № 67 про відкладення розгляду справи у зв’язку з хворобою представника позивача – Лемешко Л.К. задоволенню не підлягає, оскільки не явка цього представника сторони не перешкоджає розгляду касаційної скарги з урахуванням приписів ч.7 ст.56, ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена планова перевірка позивача з питань правильності проведення розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу за період з 01.07.2003р. по 01.07.2004р.

За результатами перевірки було складено Акт № 203407540233 від 29.09.2004р. (далі – Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», оскільки в перевіряємому періоді позивач здійснював відпуск паливно-мастильних матеріалів на АЗС по талонах на суму 2200654,58 грн., в тому числі було проведено через РРО відпуск пального на суму 551665,78 грн. Як також зазначено в Акті перевірки, позивачем були проведені розрахункові операції в безготівковій формі із використанням талонів на загальну суму 1648988, 75 грн. без застосування реєстраторів розрахункових операцій, чим порушено п.1,п.2 ст.3 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадского харчування та послуг» в редакції від 01.06.2000р. № 1776-111 (із змінами та доповненнями).

За результатами перевірки відповідачем було прийняте спірне повідомлення-рішення, яким відповідно до п.1, п.2 ст.3, п. 1 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» позивачу були нараховані штрафні санкції на зазначену суму відхилення (1648988, 75 грн.)у розмірі 8244943,75 грн.

            Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та другої інстанцій виходили переважно з того, що відпуск пального покупцям на АЗС здійснювався позивачемв межах дії відповідних договорів шляхом безготівкової оплати паливно-мастильних матеріалів з подальшим їх забиранням за талонами з АЗС продавця, де вони після оплати знаходилися на відповідальному зберіганні і є власністю покупця. За посиланням названих судів, це відповідає вимогам Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991р. та ст. 655 ЦК України, якої передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товари) у власність другої сторони (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього повну грошову суму.

Також, за висновками судів попередніх інстанцій, у названих випадках талони, по яких покупець забирає пальне на АЗС виконують функцію боргового документу і підтверджують отримання покупцем свого товару, а саме - паливно-мастильних матеріалів (ч.2,3 ст.545 ЦК України). Ці талони безпосередньо виконують функції видаткової накладної, що не суперечить вимогам «Про затвердження інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України».

Крім того, суди першої та другої інстанцій вважали, що при видачі ТОВ фірмою «Фінесс» пального на АЗС по талонах була відсутня розрахункова операція, так як згідно з п.1 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу)..., але в даному випадку розрахунки здійснювались у безготівковій формі через банк. А, крім цього,  зазначений талон не є засобом платежу.

Між тим, з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися неможливо, оскільки їх зроблено з порушенням приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, за правилами якого здійснювався розгляд справи місцевим та апеляційним господарськими судами, і з порушенням норм матеріального права.

Так, на думку суду касаційної інстанції, відповідно до приписів ст.2, пунктів 1,2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в редакції від 01.06.2000р. № 1776-III (із змінами та доповненнями) придбання покупцями у ТОВ фірми «Фінесс» пально-мастильних матеріалів (ПММ) з попередньою оплатою їх вартості в готівковій та безготівковій формі та отриманням покупцями відповідних талонів, які надають право на отримання ПММ, не звільняло позивача від обов‘язку проведення через реєстратори розрахункових операцій (РРО) за місцем реалізації (АЗС) операцій по відпуску придбаних ПММ із застосуванням вказаних талонів. І в даному випадку контролюючим органом правомірно застосовано п.1 ст.3, ст.17 Закону України № 1776-III (із змінами та доповненнями).

Разом з тим, судам першої та апеляційної інстанцій слід було з’ясувати, чи правомірно визначені позивачу в спірному повідомленні-рішенні штрафні (фінансові) санкції. Адже, вони не відносяться до податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених в ст.ст. 14,15 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991р. (із змінами і доповненнями), не пов’язані з їх сплатою. І, відповідно, в разі їх не сплати до позивача податковим органом не могли бути застосовані наслідки, передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (із змінами і доповненнями). Отже, судам необхідно було чітко визначити, чи правомірно контролюючим органом в даному випадку було прийняте спірне повідомлення-рішення в частині визначення фінансової санкції як податкового зобов’язання.

Крім того, ст.239 Господарського кодексу України передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб’єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення № 1559/23-З12/14092514/0001702330/0 від 30.09.2004р. прийняте на підставі Акта перевірки № 203407540233 від 29.09.2004р. Тобто, факт порушення норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було встановлено податковим органом 29 вересня 2004 року.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Проте, суди попередніх інстанцій не встановили, чи були дотримані строки, протягом яких до господарюючого суб’єкта може бути застосована адміністративно-господарська санкція. Адже, як зазначено податковим органом в Акті перевірки, ТОВ фірмою «Фінесс» проводилися розрахункові операції в безготівковій формі із використанням талонів на загальну суму 1648988,75 грн. без застосування РРО за період з 01.07.2003р. по 01.07.2004р.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не були застосовані до спірних правовідносин положення ст. 250 Господарського кодексу України (з огляду на приписи п.5 Прикінцевих положень розділу IXцього Кодексу).

Відповідно до  роз’яснень,  які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р.  № 11  «Про  судове  рішення»  (зі  змінами  та  доповненнями)  рішення є законним тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального законодавства  і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності  з  нормами  матеріального  права, що  підлягають застосуванню  до  даних  правовідносин.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

З урахуванням того, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Під  час  нового  розгляду  справи суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  та вирішення  спору  по  суті, і  в  залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.  

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2005р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 07.07.2005р. у цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий             (підпис)Конюшко К.В.Судді

             (підпис)Ланченко Л.В.                

             (підпис)

Нечитайло О.М.

             (підпис)

Пилипчук Н.Г.

              (підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                              Ф.А. Каліушко