Рішення № 31473784, 27.05.2013, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 116/1202/13-ц

Провадження № 2/116/892/13

27.05.2013 рокум. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кулішова А.С., при секретарі судового засідання Синельщікові О.А., за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним у звязку із його фіктивністю, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим із позовом до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості. Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобовязання за договором позики, внаслідок чого утворилась заборгованість. Позов заявлено про стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних.

ОСОБА_3 також звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним у звязку із його фіктивністю. Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що гроші, про стягнення яких заявлено позов, ОСОБА_3 фактично не отримував, розписку про зобовязання повернути 7000 доларів США написав у звязку із тим, що на таких умовах ОСОБА_1 погодилась укласти мирову угоду у справі про поділ спільного майна подружжя. У звязку із тим, що мирову угоду так і не було укладено, ОСОБА_3 вважає видану розписку такою, що не породжує цивільно-правових наслідків, а відповідний договір займу фіктивним.

Сторони та їх представники під час судового розгляду підтримали заявлені вимоги, надали пояснення по суті спірних відносин.

В судовому засіданні також було допитано свідка ОСОБА_5 (син сторін), який пояснив, що борг, стосовно якого ОСОБА_3 видав розписку 18.08.2009 року, насправді виник наприкінці 2007 року початку 2008 року, коли його мати, ОСОБА_1 передала його батькові в борг суму, про яку йдеться в розписці. Свідок повідомив, що особисто чув від батька про зобовязання повернути вказаний борг.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 (донька сторін у справі) пояснила, що протягом 2007-2009 років проживала в м. Києві, в 2009 році знаходилась в Ізраїлі. Зі слів сторін свідку відомо, що розписку про зобовязання повернути 7000 доларів США надано батьком у звязку із укладанням мирової угоди у справі про поділ спільного майна батьків. Кошти, які мати отримала наприкінці 2007 року початку 2008 року від продажу акцій витрачено в інтересах подружжя, на будівництво магазину.

Заслухавши сторін та їх представників, допитавши свідків, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

З 30.11.1974 року по 30.09.2009 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

18.08.2009 року ОСОБА_3 видав ОСОБА_1 розписку, за змістом якої він зобовязався повернути до грудня 2010 року сім тисяч доларів США.

Відповідно до статей 1046, 1048, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

ОСОБА_3 визнав факт отримання від ОСОБА_1 коштів, отриманих останньою від продажу акцій, однак не в тому розмірі, про який вказано у позові. Заперечення ОСОБА_3 також ґрунтуються на тому, що кошти отримані в період спільного проживання подружжя, витрачені в інтересах родини.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

У відповідності до статей 205, 207, 1047 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах. Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Водночас, відповідно до положень частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Справжність письмової розписки ОСОБА_3 від 18.08.2009 року не заперечується останнім.

Належних доказів витрачання отриманих ОСОБА_3 коштів в інтересах родини сторонами не надано і судом не встановлено.

До того ж суд враховує приписи статті 64 СК України, відповідно до якої дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми боргу, суд виходить з того, що згідно із статтями 526, 546 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором, тобто надав відповідачеві обумовлену розпискою суму позики, а відповідач в свою чергу умови договору належним чином не виконав.

Відповідач не надав суду доказів відсутності своєї вини у порушені зобов'язання, а також того, що ним були вжиті всі залежні від нього заходи щодо виконання зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Визначення позивачем суми позову у національній валюті за курсом 1 долар США = 7,938 грн. не суперечить приписам статті 99 Конституції України та статті 533 ЦК України.

Позивач, розраховуючи загальний розмір суми позову, застосовує положення частини другої статті 625 ЦК України, згідно із якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується із проведеним позивачем розрахунком, доказів його помилковості сторонами не надано і судом не встановлено.

Вирішуючи спір в частині вимог за зустрічним позовом суд керувався таким.

Відповідно до частини першої статті 234 ЦПК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до розяснень, наведених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Відповідач посилається на те, що грошей за розпискою від 18.08.2009 року він насправді не отримував, надання цієї розписки обумовлено наміром укласти мирову угоду у справі про поділ спільного майна подружжя. Суд критично ставиться до таких пояснень відповідача, оскільки, по-перше, вони не підтверджені жодними іншими доказами у справі; по-друге, ОСОБА_3 не був обмежений у праві запропоновувати свої умови мирової угоди, зокрема стосовно сплати ним відповідної грошової суми. Разом із тим, текст наданого ОСОБА_3 проекту мирової угоди такого застереження не містить.

Обставини на які посилається позивач, у будь-якому разі не тягнуть правових наслідків, передбачених статтею 234 ЦК України.

Відповідно до статті 88 ЦПК України на користь позивача належить стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог.

Витраті по сплаті судового збору при зверненні позивача до суду у розмірі 621,78 грн. підтверджені документально і підлягають стягненню з відповідача відповідно до положень статті 88 ЦПК України.

Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає, що згідно із статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу позивачем та його представником не проведено розрахунку відповідного часу. Суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу з розрахунку 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, приймаючи до уваги необхідність пропорційного стягнення судових витрат.

Всього представником позивача, адвокатом ОСОБА_2, витрачено на участь в судових засіданнях 2 години 35 хвилин (час судового засідання 28.03.2013 року, 23.04.2013 року, 14.05.2013 року, 24.05.2013 року та 27.05.2013 року до виходу суду до нарадчої кімнати); таким чином розмір компенсації витрат на правову допомогу становить 1185,26 грн. (1147,00 грн. х 40% х 2,583).

На підставі викладеного, керуючись статтями 88, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором займу у сумі 55566,00 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 3611,79 грн. і заборгованість за інфляційними витратами у розмірі 3000,56 грн., а всього 62178,35 грн. (шістдесят дві тисячі сто сімдесят вісім грн. 35 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір у розмірі 621,78 грн.: компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 1185,26 грн., всього 1807,04 грн. (тисяча вісімсот сім грн. 04 коп.).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору займу недійсним у звязку із його фіктивністю відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення Апеляційному суду Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим.

В судовому засіданні 27.05.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини рішення, повний текст рішення складено 29.05.2013 року.

Суддя