Постанова № 31466844, 20.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20 травня 2013 року 17 год. 54 хв. № 826/4374/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Редкар" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про часткове скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 20 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 29 березня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Редкар" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (також далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28 грудня 2012 року № 0015362203 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість (також далі - ПДВ) у розмірі 138617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34654,43 грн. (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення у вказаній частині відповідачем складено протиправно, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 01 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представники відповідача позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 12 квітня 2013 року. Пояснили, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складене відповідачем у зв'язку із встановленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Згідно зі ст. 55 КАС України, судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, на підставі наказу від 22 листопада 2012 року № 1930, у період із 03 по 21 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 28 грудня 2012 року складено акт № 1270/22-3/36925005 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 13 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 13 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем, зокрема, занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, у загальному розмірі 443383,00 грн., у тому числі за: грудень 2011 року - 50319,00 грн.; лютий 2012 року - 46416,00 грн.; березень 2012 року - 1856,00 грн.; липень 2012 року - 40027,00 грн.; вересень 2012 року - 304765,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

На підставі акту перевірки, 28 грудня 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 443383,00 грн. за основним платежем та у розмірі 110845,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 138617,71 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 34654,43 грн., виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

В акті перевірки зазначено, що перевіркою повноти формування позивачем податкового кредиту за перевіряємий період виявлено його завищення у розмірі 443383,00 грн.

Зокрема, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, позивачем до складу податкового кредиту, на підставі податкової накладної, виписаної товариством з обмеженою відповідальністю "Тенгіз Карго Трейд" (також далі - ТОВ "Тенгіз Карго Трейд"), включено суму ПДВ у розмірі 137062,69 грн., а на підставі податкових накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю "Автопротек Україна" (також далі - ТОВ Автопротек Україна") - у розмірі 1554,02 грн.

За переконанням відповідача, вказані суми ПДВ позивачем до складу податкового кредиту включено безпідставно, оскільки між ним та його контрагентами не здійснено реальних господарських операцій, у зв'язку з чим у позивача відсутні первинні документи, які б могли підтвердити зворотне.

До того ж, як зазначено в акті перевірки, у ТОВ "Тенгіз Карго Трейд" та ТОВ Автопротек Україна" відсутні об'єкти оподаткування, оскільки господарські відносини вказаних суб'єктів господарювання з їх контрагентами (продавцями та покупцями) не мали реального характеру.

Сума ПДВ у розмірі 304764,67 грн. позивачем до складу податкового кредиту віднесена також безпідставно, оскільки включена на підставі факсокопії податкової накладної, виписаної на ім'я позивача товариством з обмеженою відповідальністю "Віпкар" (також далі - ТОВ "Віпкар"), що не відповідає ст. 201 ПК України.

Наявні у матеріалах справи копії документів, а саме укладеного між позивачем та ТОВ "Тенгіз Карго Трейд" договору поставки від 29 жовтня 2010 року № 44 (також далі - договір поставки), видаткових накладних, виписаних ТОВ "Тенгіз Карго Трейд", рахунку-фактури та податкової накладної за договором поставки, податкових накладних, виписаних ТОВ Автопротек Україна", та банківських виписок, за переконанням суду, не є доказами, які б підтверджували реальність господарських відносин позивача із ТОВ "Тенгіз Карго Трейд", ТОВ Автопротек Україна" та ТОВ "Віпкар".

Копія договору оренди нерухомого майна від 05 вересня 2012 року підтверджує тільки те, що починаючи із вересня 2012 року позивач отримав у тимчасове користування відповідну площу, на території якої міг зберігати придбаний товар для подальшої його реалізації або використання у господарській діяльності.

Інших доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами представниками позивача до суду не надано.

Згідно з п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що наявність укладеного між учасниками господарської операції договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

З викладених положень вбачається, що платник податків має право сформувати податковий кредит тільки на підставі тих первинних документів, які виписано у разі фактичного здійснення господарської операції.

Однак, як з'ясовано у ході судового розгляду справи, податковий кредит позивачем сформовано безпідставно.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України (Секретар судової палати Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло: "Кількість податкових спорів у адміністративних судах стрімко зростає", 19 квітня 2012 року, http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.html?_m=publications&_t=rec&id=2256&fp=31), право на податковий кредит з ПДВ виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто здійснюватись не тільки на папері, а насправді, повинна мати місце об'єктива зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту, а не виключно за рахунок економії на сплаті податків.

Саме в цьому контексті при розгляді судових спорів повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит з ПДВ. Перш за все, такі документи повинні бути достовірними, тобто відображати реальні події. У зв'язку із цим, навіть бездоганно оформлений документ (наприклад, податкова накладна) не може підтверджувати право на податковий кредит у тому випадку, якщо в процесі судового розгляду буде встановлено невідповідність фактичного й задокументованого платником податків руху активів.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Редкар" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішення відповідача в частині є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Редкар" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про часткове скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 грудня 2012 року № 0015362203.

2. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 27 травня 2013 року