Постанова № 31464829, 20.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року 810/2074/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей» до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Прометей» з позовом до Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000341600 та № 0000331600 від 04.12.2012 р.

Позов обґрунтовано безпідставністю, незаконністю прийняття податкових повідомлень-рішень з огляду на помилковість і необґрунтованість висновків податкової перевірки про недійсність, фіктивність і нікчемність угод укладених позивачем з ТОВ «Преображеніє», та порушень п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Товариство з обмеженою відповідальністю «Прометей» не погоджується з висновками перевірки Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, вважає, оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Сторони в судове засідання не з'явилися. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні. Представник відповідача в судове засідання не прибув, просив відкласти розгляд справи, проте жлдним чином не підтвердив викладені в клопотанні обставини.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ «Прометей» зареєстровано юридичною особою 14.08.1996 року Фастівською районною державною адміністрацією. Взято на податковий облік ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС 13.03.1997 року за № 1, станом на дату написання акту перебуває на обліку в ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС.

Видами діяльності товариства є: початкова загальна освіта, надання різних послуг споживачам, рекламна діяльність, оренда автомобілів, здавання в оренду власного нерухомого майна, діяльність автомобільного вантажного транспорту, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, інші види оптової торгівлі, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту.

На підставі наказу № 368 від 26.10.2012 виданого Державною податковою службою у Київській області, відповідно до п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 та пп.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.79.1 ст.79 ПК України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Прометей», з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Преображеніє» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки 09.11.2012 року складено Акт № 16/16-018/20600771, в якому зазначено, що зміст порушень законодавства полягає у тому, що правочини між позивачем і вказаним вище контрагентом з придбання товарів, робіт, послуг не направленні на реальне настання правових наслідків, є нікчемними, оскільки вони спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, у зв'язку з чим такі правочини не створюють правових наслідків, а тому всі бухгалтерські та податкові документи щодо придбання товарів, робіт, послуг є недійсними.

В акті перевірки встановлено, що Державною податковою службою у Київській області отримано інформацію щодо діяльності ТОВ «Преображеніє». Так, за розглядом Деснянського районного суду міста Києва справи № 1-619/2012г. по обвинуваченню гр. ОСОБА_1 у здійсненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, було винесено Вирок іменем України від 18 липня 2012 року, згідно якого встановлено, що підсудний ОСОБА_1, формально являючись засновником та директором ТОВ «Преображеніє» в період з 29 січня 2010 року по 09 вересня 2010 року, не здійснював у вказаний період підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Преображеніє», яка передбачена Статутом підприємства. Крім цього встановлено, що ТОВ «Преображеніє» було перереєстроване з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності без наміру здійснення господарської діяльності (фіктивне підприємство), а тому вищезазначене підприємство ТОВ «Преображеніє» не могло здійснити поставку товару.

В акті перевірки зазначено, що супроводжуючими документами оформлених операцій по взаємовідносинам ТОВ «Прометей» з ТОВ «Преображеніє» є первинні документи, які обумовлюють придбання товарів від суб'єкта підприємницької діяльності, діяльність якого, згідно з Вироком від 18 липня 2012 року Деснянського районного суду міста Києва по справі № 1-619/2012 г., визнано незаконною.

Оскільки Вироком від 18.07.2012р. Деснянського районного суду міста Києва по справі № 1-619/2012 встановлено, що діяльність підприємства ТОВ «Преображеніє», є незаконною, фінансово-господарською діяльністю підприємство не займалось, то оформлення операцій ТОВ «Прометей» з ТОВ «Преображеніє» здійснювалось без наміру фактичного отримання товарів та відповідно компенсацій їх вартості.

Позивач не погодившись з актом перевірки подав відповідачу заперечення від 15.11.2012 №107. Відповіддю від 23.11.2012 відповідач повідомив позивача, що висновки акта перевірки є обґрунтованими та правомірними.

За наслідками складеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000341600 та № 0000331600 від 04.12.2012 р.

Не погодившись з податковими повідомлення-рішення позивач звернувся зі скаргою від 12.12.2012 № 126 до ДПС у Київській області. Рішення ДПС у Київській області від 11.02.2013 №328/10/10-206/856, податкове повідомлення-рішення № 0000331600 від 04.12.2012 залишено без змін та частково скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000341600 в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1969,0 грн., а скаргу платника податків задоволено у відповідній частині.

В подальшому позивач звернувся зі скаргою від 21.02.2013 № 12 до Міністра доходів і зборів України. Рішенням від 11.03.2013 № 3953/6/10-2115 продовжено строк розгляду повторної скарги та 18.04.2013 прийнято рішення № 967/6/99-99-10-01-15, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Макарівському районі Київської області ДПС від 04.12.2012 № 0000331600 та № 0000341600 з урахуванням рішення ДПС у Київській області, прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Факт виконання господарських відносин може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 19.08.1999 року № 996-XIV бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом встановлено, що 01.03.2010 року між ТОВ «Преображеніє» (продавець) та ТОВ «Прометей» (покупець) був укладений договір поставки пиломатеріалів предметом якого є продаж і передача у власність «покупцю» пиломатеріалів, в подальшому «товар».

Факт поставки товару оформлювався податковими та видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами ТОВ «Преображеніє» та позивача. Крім податкових та видаткових накладних сторонами оформлені належним чином рахунки фактури та заявки до договору поставки.

З метою отримання продукції позивачем (замовник) було укладено договір № 01/09/09 від 01.09.2009 про надання послуг з «Брокбізнесцентр «Станіслав» (виконавець) на декларування товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів «Замовника», що переміщується через митний кордон України. Додатками до договору є доручення та мінімальні тарифи за послуги митного оформлення.

В подальшому товар був реалізований контрагентами GEDWOOD LTD (Великобританія), «Legnoform» S.p.A (Італія), UAB «Timber Pack» (Литва), що підтверджується контрактами №21/06/Р від 21.06.2010, №23/UKR/PR3 від 16.10.2009 та № TP/SRG/P1 від 01.02.2010 наявними в матеріалах справи. На виконання умов контракту сторонами належним чином оформлені рахунки-фактури, декларації та виписки по рахункам.

Оплата за послуги здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок контрагента - ТОВ «Преображеніє», що підтверджується банківськими виписками.

Суми податку на додану вартість, які зазначені в податкових накладних за період 2010 року включено до податкового кредиту відповідних періодів 2010 року, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та включені до декларацій відповідних періодів 2010 року.

Суд звертає увагу на те, що статтею 204 Цивільного кодексу України закріплена презумпція правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Окрім того суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері, відповідно до змісту якої презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатам одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його первинних бухгалтерських документах та податковій звітності є достовірними, якщо інше не доказано у встановленому законодавством порядку належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищезазначені обставини суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «Преображеніє» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується документами.

Посилання ж відповідача на відсутність мети у позивача та його контрагента щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

У Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби, немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Преображеніє» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання усних угод та суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожне повне або часткове виконання робіт.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ «Преображеніє» у судовому порядку нікчемними, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Що стосується посилання відповідача на Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 18.07.2012 відносно ОСОБА_1, директора та засновника ТОВ «Преображеніє», яким визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.205 КК України, то суд не бере його до уваги, оскільки предметом розгляду цього суду не були укладені правочини між позивачем та ТОВ «Преображеніє».

Крім того, позивачем надано постанови Окружного адміністративного суду міста Києва та Київського апеляційного адміністративного суду, які набрали законної сили, де судами встановлено факт наявності реальних господарських операцій ТОВ «Преображение» з різними контрагентами за період 2010 рік.

Судом встановлено, що відповідач при проведенні перевірки не зміг дослідити реальність угод, у зв'язку з чим не мав права роботи висновки про нікчемність укладених угод.

З урахуванням наведеного суд також відкидає і посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Преображеніє» щодо реального настання правових наслідків та заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Крім того чинним законодавством України не передбачено обов'язку сторони договору перевіряти повноваження контрагента на підписання первинних бухгалтерських та податкових документів, як і не передбачено відповідальності сторони договору за порушення її контрагентом вимог чинного законодавства при укладанні договору. У тому випадку, якщо не доказано обізнаності сторони договору про факт порушення законодавства його контрагентом на момент укладання договору, вважається, що така сторона діяла правомірно.

Згідно статті 216 Цивільного кодексу України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Згідно із статтею 3 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, у разі, якщо платник податку здійснив певні витрати на придбання товарів (робіт, послуг) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і ці витрати підтверджуються відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, він має право віднести такі витрати до складу валових витрат для зменшення свого валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.

Як було зазначено судом, під час судового розгляду представники позивача надали суду належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують здійснення підприємством витрат на придбання послуг і їх подальшого використання в господарській діяльності.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ТОВ «Преображеніє» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено вимоги до змісту податкової накладної, яка має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкові накладні, які використав позивач для формування податкового кредиту, містять усі дані стосовно змісту операції з поставки товару, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до приписів підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ТОВ «Преображеніє» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Преображеніє», які засвідчують придбання товарно-матеріальних цінностей, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в 2010 р., в результаті чого підприємством було правомірно заявлено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за 2010 р.

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у платника виникає право на податковий кредит та які, виходячи із змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Таким чином, до суду надано первинно бухгалтерські документи, які підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Преображеніє», крім того, висновки податкового органу про протиправність вказаних правочинів було спростовано наявними в матеріалах справи доказами, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.3.1 ст.3, пп.5.2.1 п.5.2 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.10.1 ст.10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість "є безпідставними.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення №0000341600 та № 0000331600 від 04.12.2012 р. підлягають скасуванню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000341600 та № 0000331600 від 04.12.2012 р., видані Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язанням Державною податковою інспекцією у Макарівському районі Київської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Прометей» понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 429 (чотириста двадцять дев'ять ) 15 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.