Ухвала суду № 31461207, 20.05.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

20.05.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/732/2013р. Головуючий в першій

інстанції Гаврилова О.В.

Категорія 57 Доповідач в апеляційній

інстанції Саліхов В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2013 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Саліхова В.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Моцного М.В.,

за участю секретаря - Лашкевич Н.О.,

представника позивача - ОСОБА_4 ,

відповідача - ОСОБА_5,

представника відповідачів - ОСОБА_6,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційні скарги представника ОСОБА_7 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 09 січня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про витребування майна шляхом стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач в липні 2012 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів в розмірі 399981,00 грн. з врахуванням інфляції та 3% річних. Вимоги мотивує тим, що 21.10.2010 р. нею на ім'я відповідача була видана довіреність на ім'я ОСОБА_5, якою вона уповноважила останнього бути її представником в органах державної влади та місцевого самоврядування з усіх без винятку питань, що стосуватимуться її інтересів, а також з питань, пов'язаних з користуванням та розпорядженням належної їй квартирою АДРЕСА_1. В червні 2012 року позивачу стало відомо, що 23.08.2011 року відповідач як довірена особа розпорядився квартирою, яка належить їй на праві власності, та отримав суму в розмірі 399981,00 грн. Вказані кошти ним позивачу не передані до теперішнього часу та передати їх в добровільному порядку він відмовляється. Вважає, що відповідач безпідставно користується ними, у зв'язку з чим повинен повернути їх з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, що взагалі складає суму в розмірі 415197,00 грн.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 09 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі. Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсності.

ОСОБА_5 також подав апеляційну скаргу на судове рішення та ставить питання про зміну редакції резолютивної частини рішення та скасування засобів забезпечення позову.

Заслухавши головуючого, учасників процесу,перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що продаж спірної квартири відбулася за довіреністю, яку надала позивачка - колишня дружина відповідача, своєму колишньому чоловіку - ОСОБА_5 з правом розпорядження квартирою в тому числі і продажу.

З такими висновками місцевого суду погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.

Згідно ст.ст.237,244,245 ЦК України довіреність - письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідносини, в яких одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчиняти правочини від імені другої сторони, яку вона представляє.

У відповідності до ст.240 ЦК України представник зобов'язаний вчинити правочин за надання йому повноваження особисто. Він може передати свої повноваження частково або у повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

З матеріалів справи та встановлено судом, що з 12.09.2009 сторони по справі знаходились у зареєстрованому шлюбі (ар.с.72). 21.10.2010 позивачем ОСОБА_7 була видана довіреність на ім'я ОСОБА_5, відповідно до якою останній був наділений повноваженнями по розпорядженню квартирою АДРЕСА_1, яка належала на праві приватної власності позивачці по справі. На підставі договору купівлі-продажу від 23.08.2011 спірна квартира була продана відповідачем (ар.с.13), а кошти від продажу останньої були витрачені на потреби родини.

Відповідно до вимог ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст.55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Матеріали справи, а саме зміст вищевказаної довіреності, в якій обов'язку щодо зберігання та повернення коштів не визначалося, юридична обізнаність позивачки (має юридичну освіту), її звернення до суду з вищезгаданим позовом після розірвання шлюбу, на думку колегії суддів, свідчать про те, що ОСОБА_7 після видачі останньої не цікавилася спірною квартирою та на час її продажу була згодна, що кошти отримані від її продажу підуть на потреби родини.

Крім того, при розгляді справи в суді першої і апеляційної інстанції відповідач надав суду докази на підтвердження того, що на час відчуження квартири ні він, ні позивачка фактично не працювали, в зв'язку з чим не отримували будь-якого доходу.

Разом з тим докази, які були надані відповідачем у суді апеляційної інстанції вказують на те, що в цей період їх спільна доньки неодноразово проходила лікування, а їх родина повертала грошові кошти, які раніше надавалися їм у борг іншими особами.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову правильними.

Доводи апелянта про те, що довіреність в даному випадку за усною домовленістю сторін була договором доручення не підтверджується матеріалами справи, а тому не може бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання апелянта, що сторони по справі сумісно не проживають з 31.08.2011, у зв'язку з чим кошти, отримані від продажу спірної квартири, не могли бути витрачені на потреби родини, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

Не спростовують висновків місцевого суду і доводи апеляційної скарги ОСОБА_5, оскільки вони ґрунтуються на неправильному розумінні відповідачем процесуального законодавства України.

Таким чином, виходячи із визначених ст.303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають дійсним обставинам справи, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307,313,315 ЦПК України, колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_4 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду міста Севастополя від 09 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ В.В. Саліхов

Судді: /підпис/ Н.Г. Алєєва

/підпис/ М.В. Моцний

Згідно оригіналу:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя В.В. Саліхов