Постанова № 31460371, 21.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21 травня 2013 року 11 год. 45 хв. № 826/3685/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-лізінгове підприємство "Украгропостач" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 19 березня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-лізінгове підприємство "Украгропостач" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 21 листопада 2012 року № 0012772206 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято безпідставно, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 20 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судових засіданнях представники позивача позов підтримали та просили задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю.

У судове засідання 15 квітня 2013 року представник відповідача не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надійшло.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 15 квітня 2013 року, відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження, про що відповідача повідомлено письмово.

До суду 15 квітня 2013 року надійшли письмові заперечення представника відповідача проти позову, які судом долучено до матеріалів справи для розгляду та врахування при постановленні судового рішення по суті.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 23 жовтня по 05 листопада 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 09 листопада 2012 року складено акт № 985/22-6/25407333 про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог валютного та податкового законодавства України при розрахунках за зовнішньоекономічними контрактами: від 26 січня 2012 року № 17-12/т/п із РУП "Бобруйский завод тракторных деталей и агрегатов" (Республіка Білорусь) згідно з листом ПАТ "Промінвестбанк" від 03 вересня 2012 року № 20-9/216; договорами міжнародного лізингу, укладеними із відкритим акціонерним товариством "Промагролизинг" (також далі - ВАТ "Промагролизинг") (Республіка Білорусь), а саме: від 27 квітня 2010 року № UA-003/10, від 16 вересня 2010 року № UA-008/10, від 18 жовтня 2010 року № UA-009/10, від 08 листопада 2010 року № UA-010/10, від 17 листопада 2010 року № UA-011/10, від 09 грудня 2010 року № UA-012/10, від 18 березня 2011 року № UA-001/11, № UA-002/11, від 30 червня 2011 року № UA-004/11, від 30 січня 2012 року № UA-001/12, № 002/12, від 17 квітня 2012 року № UA-003/12 (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем, зокрема, занижено суму податку з доходу нерезидента у загальному розмірі 143910,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2010 року - 71,00 грн., ІІІ квартал 2010 року - 10986,00 грн., IV квартал 2010 року - 13339,00 грн., І квартал 2011 року - 16377,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 27133,00 грн., ІІІ квартал 2011 року - 24710,00 грн., IV квартал 2011 року - 19907,00 грн., І квартал 2012 року - 14110,00 грн., ІІ квартал 2012 року - 17277,00 грн., чим порушено п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (також далі - Закон) та п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

На підставі акту перевірки, 21 листопада 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 143910,00 грн. за основним платежем та у розмірі 13947,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду заперечень та скарг в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки та оскаржуване рішення залишено без змін.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, між позивачем та ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) укладено ряд договорів міжнародного лізингу , а саме: від 27 квітня 2010 року № UA-003/10, від 16 вересня 2010 року № UA-008/10, від 18 жовтня 2010 року № UA-009/10, від 08 листопада 2010 року № UA-010/10, від 17 листопада 2010 року № UA-011/10, від 09 грудня 2010 року № UA-012/10, від 18 березня 2011 року № UA-001/11 та № UA-002/11, від 30 червня 2011 року № UA-004/11, від 30 січня 2012 року № UA-001/12 та № UA-002/12, від 17 квітня 2012 року № UA-003/12 (також далі - договори лізингу), за умовами яких ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) зобов'язалось на підставі заявок позивача придбати у власність у продавця, якого обрав позивач, обумовлене позивачем майно (також далі - об'єкт лізингу), та передати його позивачу, а позивач - прийняти об'єкт лізингу у володіння та користування на строк лізингу.

Відповідно до п. 5.2 розділу 5 договорів лізингу, лізингові платежі складаються із сум, що повністю відшкодовують інвестиційні витрати та винагороди (доходи) ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь).

У ході проведення перевірки відповідачем виявлено, що за договорами лізингу позивачем отримано від ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) об'єкт лізингу - товар (сільськогосподарські машини та обладнання) у лізинг у розмірі 2309572,73 доларів США. За отриманий товар позивач сплатив валютні кошти у розмірі 1168391,00 доларів США. Станом на 30 червня 2012 року кредиторська заборгованість позивача за договорами лізингу складала 1141181,73 доларів США.

Згідно з умовами договорів лізингу, позивачем на користь ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) викладено дохід у вигляді процентів за користування майном у розмірі 180653,75 доларів США, з якого не сплачувався податок з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.

Факт несплати вказаного податку представники позивача у ході судового розгляд справи не заперечували. При цьому, стверджували, що позивач, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно, яка для України набрала чинності 30 січня 1995 року (також далі - Угода), не повинен сплачувати податок з доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України за ставкою 10 %.

Згідно зі ст.ст. 1, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з підпунктами 14.1.97, 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК України, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень.

Лізингові операції поділяються, зокрема, на: фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Згідно з п. 1.16 ст. 1, абзацом 1 п. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), нерезиденти - юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.

Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України.

Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у п.п. 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Аналогічне положення міститься у ст. 160 ПК України.

Зокрема, відповідно до п. 160.2 ст. 160 ПК України, резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у п. 160.3 - 160.7 цієї статті, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Крім того, згідно з п.п. 103.2, 103.4, 103.10 ст. 103 ПК України, особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 цієї статті.

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених п.п. 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

У разі неподання нерезидентом довідки відповідно до п. 103.4 цієї статті доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування.

Тобто, як чітко вбачається з викладених положень, у разі, якщо нерезидент надав резиденту, який виплачує доходи, довідку або її нотаріально засвідчену копію, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, резидент звільняється від доходів з джерелом їх походження з України.

Згідно з п.п.1-6 ст. 11 Угоди, відсотки, що виникають в одній Договірній Державі та виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Однак такі відсотки можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави; але якщо одержувач фактично має право на відсотки, податок, що справляється, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми відсотків. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

Термін "відсотки" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів та доход від облігацій або боргових зобов'язань, включаючи премії і винагороди, що виплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Штрафи за несвоєчасні виплати не розглядаються як відсотки в рамках цієї статті.

Положення п.п. 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, яка фактично має право на відсотки, виступаючи резидентом однієї Договірної Держави, провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникає доход від відсотків, через розміщене в ній постійне представництво або надає в цій другій Державі незалежні індивідуальні послуги з розміщеної там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої виплачуються відсотки, дійсно стосується такого постійного представництва або постійної бази. В такому разі застосовуються положення ст. 7 або 14, залежно від обставин.

Вважається, що відсотки виникають у Договірній Державі, якщо платником є сама ця Договірна Держава, її політико-адміністративний підрозділ, місцеві органи влади або резидент цієї Договірної Держави. Якщо, проте, особа, що виплачує відсотки, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими виникла заборгованість, щодо якої виплачуються відсотки, і витрати, пов'язані з виплатою цих відсотків несе це постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі відсотки виникають у тій Договірній Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база.

Якщо внаслідок особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на відсотки, або між ними обома і третьою особою сума відсотків, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона виплачується, перевищує суму, котра була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на ці відсотки, за відсутності таких відносин, то положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. В такому разі надмірна частина платежу, як і раніше, підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави, з урахуванням інших положень цієї Угоди.

З викладених положень вбачається, що податок на дохід нерезидента повинен утримуватись та сплачуватись нерезидентом, так як він має правові підстави на отримання процентів у зв'язку з укладеними ним договорами.

Крім того, як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23 лютого 2012 року № К-3546/08, резидент має право не утримувати податок з доходів нерезидента у вигляді процентів, як це передбачено п. 13.2 ст. 13 Закону.

До того ж, у матеріалах справи наявні копії довідок Інспекції Міністерства по податкам та зборам Республіки Білорусь по Мінському району Мінської області, якими підтверджується, що ВАТ "Промагролизинг" (Республіка Білорусь) дійсно у 2010-2012 роках був платником (юридичною особою) з постійним місцезнаходженням у Республіці Білорусь у розумінні ст. 4 Угоди.

З аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку, що діючи згідно з положеннями Угоди, позивач не порушив положення податкового законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-лізінгове підприємство "Украгропостач" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на користь позивача здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 21 листопада 2012 року № 0012772206, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-лізінгове підприємство "Украгропостач" (ідентифікаційний код 25407333) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 157857,00 грн. (Сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот п'ятдесят сім гривень 00 копійок).

3. Копії постанови направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин