Рішення № 31457779, 22.05.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 429/11080/12

22 травня 2013 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М. М.,

при секретарі судового засідання Оладенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 , третя особа Колективне підприємство "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентарізації"

про усунення перешкод у користування жилим приміщенням та скасування реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила усунути перешкоди у праві користування квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2 шляхом прийняття рішення про примусове виселення її з вказаної квартири, винести рішення про скасування реєстрації ОСОБА_2 у зазначеній квартирі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач подарувала їй квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування від 14 липня 2003 року. На теперішній час позивач має намір переїхати мешкати до квартири, яка належить їй на підставі договору дарування. Проте відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, змінила замки на вхідні двері, не пускає її в квартиру, тому позивач просить задовольнити її позов.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 є людиною похилого віку, часто хворіє, не має іншого житла, тому її не може бути виселено. У спірній квартирі відповідача було зареєстровано на законних підставах, тому підстави для скасування реєстрації відсутні.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, виходячи з принципу верховенства права, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову з огляду на наступні обставини.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири, посвідченого 14 липня 2003 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ОСОБА_2, як даруватель з одного боку, та ОСОБА_1, іменована надалі як обдарована, з другого боку, уклали договір про таке: даруватель подарувала, а обдарована прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира належить дарувателю на підставі свідоцтва про право власності, виданого 12 вересня 2002 року Павлоградським житвідділом та зареєстровано в Павлоградському МБТІ 20 вересня 2002 року в книзі 60, номер запису 274, реєстраційний №1487057 /а.с.5/.

У січні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання зазначеного договору недійсним, який було задоволено рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2012 року та визнано недійсним договір дарування квартири від 14 липня 2003 року. Рішення суду першої інстанції було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2012 року, ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, відмовлено /а.с.6-9/.

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення сервітуту на право проживання у квартирі АДРЕСА_1. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2013 року, яке не оскаржувалось, у задоволенні зазначеного позову відмовлено /а.с.76/.

З повідомлення відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 28 серпня 1978 року /а.с.14/.

Відповідач вселилась у спірну квартиру на підставі ордеру, виданого її чоловіку ОСОБА_4 та його сім'ї 07 липня 1978 року Виконавчим комітетом Павлоградської міської ради /а.с.35/. Після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 приватизувала квартиру на своє ім'я та мешкала у ній як власник, тобто на законних підставах.

У судовому засідання ОСОБА_1 суду пояснила, що після укладення договору дарування, тобто після того, як вона стала власником квартири, вона дала згоду на проживання ОСОБА_2 у квартирі і не заперечувала проти її проживання до тих пір, доки їй не знадобиться квартира.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що між сторонами склались правовідносини, які регламентуються положеннями цивільного законодавства про договір найму жилого приміщення.

Відповідно до ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. За положеннями ст. 815 ЦК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 824 ЦК України, договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі - понад два рази.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 825 ЦК України договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім'ї. Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

Аналогічне положення закріплено в ч. 3 ст. 168 ЖК України, за яким договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім'ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

Судом встановлено та не заперечувалось позивачем, що усі витрати по утриманню квартири, у тому числі й оплата житлово-комунальних послуг, здійснюється відповідачем, про що свідчать надані відповідачем копії квитанцій /а.с. 28-29/. Суд також приймає до уваги те, що у судовому засіданні позивач пояснила, що вона не платить за житлово-комунальні послуги та послуги з утримання квартири незважаючи на те, що вона є власником квартири та повинна її утримувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 763 ЦК України, якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Враховуючи, що сторонами не було узгоджено точного строку дії договору найму, тобто до певної дати, суд вважає, що договір найму було укладено на невизначений термін.

При вирішенні справи суд також приймає до уваги, що договір дарування квартири не містив жодних положень про необхідність відповідача знятися з реєстрації та виселитись з даної квартири.

Позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що договір найму було розірвано. За таких обставин, суд вважає, що відповідач проживає у квартирі на законних підставах.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, зокрема шляхом усунення перешкод у здійсненні користування майном особами, в яких відпали законні підстави для такого користування.

Згідно ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснили, що часто бувають вдома у відповідача. Позивач ОСОБА_1 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 не проживала жодного дня, її особистих речей у квартирі немає, за період часу з 2003 року приїжджала лише декілька разів.

З копії паспорту позивача, вбачається, що остання зареєстрована у спірній квартирі з 28 листопада 2011 року /а.с.11/.

Під час судового розгляду відповідач не однократно змінювала свої показання щодо того, що вона не пускає позивача до квартири. Проте, у судовому засіданні від 22.05.2013р. було встановлено, що позивач заходила до квартири та отримала ключ від квартири. Також відповідач зазначила, що не перешкоджає і не буде перешкоджати позивачу користувалась квартирою.

Судом було роз'яснено позивачу право на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою та визнання особи такою що втратила право на користування, а також право уточнити свої позовні вимоги.

Твердження позивача стосовно того, що ОСОБА_2 вигнала її з квартири та те, що відповідач перешкоджала позивачу потрапити до квартири не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Судом встановлено, що сторони не вважають себе членами сім'ї. Даний факт визнаний сторонами і не підлягає доказування в силу ст. 61 ЦПК України та узгоджуються з положеннями ЖК УРСР.

Доводи позивача про те, що у неї немає іншого житла є безпідставними, оскільки позивач у судовому засіданні пояснила суду, що має у своїй власності не тільки спірну квартиру, а й інше житло. З позовної заяви також вбачається, що позивач проживає у АДРЕСА_2. Надані позивачем докази в обґрунтування неможливості проживання за зазначеною адресою є безпідставними та зводяться до визначення стану здоров'я інших осіб.

Доводи позивача про те, що у ОСОБА_2 є інше житло є необґрунтованими та безпідставними, оскільки з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.05.2013 р. вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про права власності за ОСОБА_2, яка має паспорт громадянина України НОМЕР_2, - відсутні.

Твердження позивача про те, що відповідачу належить однокімнатна квартира, розташована за адресою АДРЕСА_3, є безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22.05.2013р. вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про належність зазначеної квартири іншій особі з такими самими прізвищем, ім'ям та по батькові як і у відповідача - ОСОБА_2, але з реєстраційним номером облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_1, в той час, як відповідач є особою, яка має право здійснювати платежі без ідентифікаційного податкового номеру, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті відповідача /а.с.64/.

При вирішенні вимог про скасування реєстрації суд виходить з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

При цьому, законом не передбачено такий спосіб захисту прав власника, як скасування реєстрації. Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач не надав жодного доказу тому, відповідача було зареєстровано у спірній квартирі з порушенням вимог закону.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Позовна вимога про зняття відповідача з реєстрації місця проживання є передчасною, оскільки рішення суду про виселення відповідно до положень ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні " є підставою для зняття особи з такої реєстрації. Отже, дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Згідно ст.9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користуватися ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

У відповідності до ст.109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

При вирішенні питання про виселення відповідача зі спірної квартири суд виходить з того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, є людиною похилого віку, іншого житла, або родичів які б могли надати їй житло, не має.

Правові позиції Європейського Суду з прав людини, пункт 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла, що охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Відповідно до Принципів ООН стосовно літніх людей, прийнятих резолюцією 46/91 Генеральної Асамблеї від 16.12.1991 року, літні люди повинні проживати вдома до тих пір, доки це можливо. Літні люди повинні мати можливість жити в умовах, які є безпечними та можуть бути адаптовані з урахуванням особистих нахилів та можливостей, що змінюються.

Відповідно до ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Конституція України гарантує громадянам як захист права власності так і права на житло, і не визначає їх пріоритетності.

Також суд приймає до уваги клопотання від колективу Публічного акціонерного товариства Павлоградський завод автоматичних ліній і машин про не виселення відповідача без надання іншого житла /а.с. 59/. Крім зазначеного, до суду надійшло клопотання від настоятеля Свято-Сретенського храму протоієрею ОСОБА_7 /а.с. 58/ згідно якого останній просить не виселяти відповідача.

Суд приймає до уваги, що позивач у судовому засіданні пояснила, що їй відомо про розписки її дочки ОСОБА_8 та онуки ОСОБА_9 про те, що останні у будь-якому разі будуть доглядати за відповідачем та не виселяти останню до її смерті /а.с. 27/.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Керуючись ст.ст.10,11,57,60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Колективне підприємство "Павлоградське міжміське бюро технічної інвентарізації", про усунення перешкод у користування жилим приміщенням та скасування реєстрації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: М. М. Перекопський

Згідно з оригіналом. Суддя М.М. Перекопський