Рішення № 31456263, 20.05.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 0308/16849/12 провадження № 22-ц/773/685/13 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М. Категорія: 33 Доповідач: Овсієнко А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Овсієнка А. А.,

суддів - Лівандовської-Кочури Т.В., Веремчук Л.М.,

при секретарі Масляній С.В.,

з участю: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача управління Служби безпеки України у Волинській області Вознюка В.М.,

представника відповідачів Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області Вербич М.Ю.,

представника прокуратури Ревухи І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України у Волинській області, прокуратури Волинської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства, прокуратури, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, відповідачів управління Служби безпеки України у Волинській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, покликаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 19 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04 липня 2012року, його виправдано за недоведеністю участі у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.362, ч.2 ст.422 КК України.

Зазначив, що незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, які полягали у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності та обумовленому цим безпідставному відстороненні від займаної посади, утриманні на підписці про невиїзд впродовж більш ніж одного року, йому було спричинено матеріальну шкоду, яка складається з: недоотриманого грошового забезпечення внаслідок відсторонення від посади в розмірі 25404 (двадцять п'ять тисяч чотириста чотири) грн. 91 коп., 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн. витрат на відрядження у судові засідання, 765 (сімсот шістдесят п'ять) грн. 05 коп. недоотриманої надбавки за виконання особливих завдань, 6291 (шість тисяч двісті дев'яносто одна) грн. 71 коп. недоотриманого грошового забезпечення внаслідок пониження у посаді, 1048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 62 коп. не виплаченої матеріальної допомоги, 1048 (одна тисяча сорок вісім) грн. 62 коп. не виплаченої допомоги на оздоровлення, 24750 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) грн. витрат на юридичну допомогу, а також істотну моральну шкоду, яку він оцінює в 300000 (триста тисяч) грн.

У зв'язку з цим ОСОБА_1 просив стягнути на його користь 59894 (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто чотири) грн. 91 коп. матеріальної та 300000 (триста тисяч) грн. моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 43170 (сорок три тисячі сто сімдесят) грн. 91 коп. матеріальної та 20000 (двадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

Не погоджуючись із даним рішенням суду сторони у справі подали на нього апеляційні скарги.

У своїй апеляційній скарзі позивач, покликаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив вищевказане рішення скасувати в частині стягнення витрат на правову допомогу та моральної шкоди та ухвалити нове про задоволення таких його позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачі управління Служби безпеки України у Волинській області, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області у своїх апеляційних скаргах, до яких приєдналася прокуратура Волинської області, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, а також на порушення норм матеріального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги відповідачів управління Служби безпеки України у Волинській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області слід відхилити, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого частково погоджується і колегія суддів, виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, у зв'язку з чим також незаконно застосовано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд та відсторонено постановою слідчого від займаної посади, то він має право на відшкодування втраченого заробітку, витрат на надання юридичної допомоги та моральної шкоди.

Так, згідно з вимогами ч.1 ст.1176 ЦК України, ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до п.п.1, 4, 5 ст.3 вищезгаданого Закону, відшкодуванню зокрема підлягають: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода.

Згідно з п.1 ч.1 ст.2 даного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Встановлено, що 08 червня 2011 року слідчим УСБУ у Волинській області було порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.362, ч.2 ст.422 КК України.

09 червня 2011 року ОСОБА_1 пред'явлене обвинувачення у вчиненні вищевказаних злочинів та обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.

Постановою слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБУ у Волинській області капітана юстиції Черняка І.Р. від 04 серпня 2011 року ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади начальника штабу - заступника начальника 202 авіаційного полігону (військова частина А1547, с. Поворськ Ковельського району Волинської області).

Вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 19 квітня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04 липня 2012 року, ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю участі у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.362, ч.2 ст.422 КК України та скасовано обраний щодо нього запобіжний захід.

За таких обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у зв'язку з постановленням судом вищевказаного виправдувального вироку у ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом.

З довідки № 9 від 27.03.12, виданої командуванням в/ч А1547, вбачається, що за період відсторонення від займаної посади ОСОБА_1 недоотримав 25404 грн. 91 коп. грошового утримання (а.с.32-33).

Оскільки вищевказані кошти недоотримані позивачем саме внаслідок незаконно застосованого щодо нього слідчим процесуального обмеження у вигляді відсторонення від посади в рамках розслідування кримінальної справи, то судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно стягнуто з державного бюджету на користь ОСОБА_1 25404 грн. 91 коп. втраченого ним заробітку.

При цьому, колегія суддів повністю погоджується і з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування йому 586 грн. витрат на відрядження у судові засідання, 765 грн. 05 коп. недоотриманої надбавки за виконання особливих завдань, 6291 грн. 71 коп. недоотриманого грошового забезпечення внаслідок пониження у посаді, 1048 грн. 62 коп. не виплаченої матеріальної допомоги, 1048 грн. 62 коп. не виплаченої допомоги на оздоровлення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с.148), авансових звітів про відрядження у судові засідання позивач за місцем роботи не подавав, а решта вказаних вище виплат недоотримані ОСОБА_1 внаслідок вжитих щодо нього військовим командуванням адміністративних та дисциплінарних заходів, а не в результаті незаконних дій органів досудового слідства чи прокуратури, а відтак позивач не набув право на відшкодування за рахунок державного бюджету зазначених сум саме у порядку та на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Крім того, рішення суду в частині відмови у стягненні вищевказаних коштів позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалось.

Погоджується колегія суддів також і з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди.

Так, відповідно до ст.4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.13 вищевказаного Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством, однак відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи із наведених вище норм закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного відсторонення від займаної посади, перебуваючи впродовж більш ніж одного року на підписці про невиїзд, ОСОБА_1 вимушено впродовж тривалого часу зазнавав істотних змін у звичному укладі свого життя, був значною мірою обмежений у реалізації власних звичок і бажань, позбавлений можливості належним чином утримувати свою сім'ю внаслідок того, що в період відсторонення від посади він отримував мінімальне грошове забезпечення в розмірі лише 165 грн. на місяць, а отже - переніс глибокі та тривалі душевні страждання.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, суд першої інстанції належним чином врахував всі наведені вище передбачені законом обставини, які мають істотне значення, й обґрунтовано стягнув на користь позивача 20000 (двадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з тим, що така сума відшкодування відповідає вимогам розумності і справедливості та є достатньою сатисфакцією спричинених ОСОБА_1 моральних страждань, а не засобом його збагачення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо підставності та обґрунтованості розміру присуджених до стягнення сум втраченого позивачем заробітку та моральної шкоди ґрунтуються на належних та допустимих доказах, об'єктивно, повно та всебічно досліджених судом, відповідають фактичним обставинам справи, яким дана належна правова оцінка, і доводи апеляційних скарг таких висновків не спростовують.

Разом з тим, на думку колегії суддів, частково підставним є посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права при визначенні розміру відшкодування понесених ним витрат на юридичну допомогу у кримінальній справі.

Так, згідно з абз.3 п.10 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" до сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням юридичної допомоги відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про адвокатуру», оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та адвокатом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Розмір гонорару і порядок його внесення згідно з ч.5 ст.33 даних Правил визначаються угодою про надання правової допомоги.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи угоди № 07/09-2010 від 07 вересня 2010 року (а.с.45) та додатку до неї від 01.08.12 (а.с.195) розмір гонорару адвоката ОСОБА_2 за надану ним ОСОБА_1 юридичну допомогу в рамках вищевказаної кримінальної справи становить 24750 (двадцять чотири тисячі сімсот п'ятдесят) грн. з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката на досудовому слідстві та в суді першої інстанції - 40 % мінімальної заробітної плати, вартості однієї години участі адвоката в суді апеляційної інстанції - 100 % мінімальної заробітної плати.

Дана угода за формою та змістом відповідає вимогам чинного законодавства і її не було визнано судом недійсною.

Факт отримання адвокатом ОСОБА_2 від ОСОБА_1 гонорару в сумі 24750 грн. за вищевказаною угодою об'єктивно підтверджується відповідною квитанцією до прибуткового касового ордеру № 07/09 та актом приймання-передачі виконаних робіт від 01.08.12 (а.с.46).

Водночас, як вбачається з наданого суду розрахунку суми гонорару (а.с.194), що узгоджується з матеріалами кримінальної справи, з моменту пред'явлення обвинувачення (09 червня 2011 року) і до закінчення апеляційного провадження у кримінальній справі (04 липня 2012 року) адвокатом ОСОБА_2 було затрачено 44 робочих години на надання юридичних послуг, в тому числі: 39 годин під час досудового слідства та в суді першої інстанції, 5 годин - при апеляційному розгляді справи.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно не було взято до уваги та не включено до суми відшкодування оплату за час надання юридичної допомоги ОСОБА_1 на досудовому слідстві як свідку у порушеній за фактом вчинення злочину кримінальній справі до моменту порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_1 та пред'явлення йому обвинувачення.

Наряду з цим суд першої інстанції припустився помилки, обмеживши суму відшкодування витрат на юридичну допомогу під час розгляду кримінальної справи апеляційним судом до 40 % мінімальної заробітної плати за одну годину роботи адвоката, безпідставно пославшись при цьому на постанову Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Так, вищевказана постанова встановлює граничні розміри компенсації витрат виключно у цивільних та адміністративних справах і не підлягає застосуванню до вищевказаних спірних правовідносин, тоді як чинне законодавство не містить жодних обмежень щодо розміру компенсації витрат на юридичну допомогу, надану у кримінальній справі.

Таким чином, виходячи із умов вищевказаної угоди про надання юридичних послуг щодо погодинного розміру оплати роботи адвоката, періоду часу, затраченого адвокатом на надання юридичної допомоги на різних стадіях процесу (44 години), законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати у відповідний період, колегія суддів вважає, що до відшкодування ОСОБА_1 належить частина сплаченого ним гонорару в сумі 21057 (двадцять одна тисяча п'ятдесят сім) грн. 60 коп.

І оскільки рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди, зокрема - витрат на юридичну допомогу, ухвалене з порушенням норм матеріального права, то в цій частині його слід змінити та стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 46462 (сорок шість тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 51 коп. матеріальної шкоди, в тому числі: 25404 (двадцять п'ять тисяч чотириста чотири) грн. 91 коп. втраченого заробітку та 21057 (двадцять одну тисячу п'ятдесят сім) грн. 60 коп. на відшкодування понесених ним витрат на юридичну допомогу.

В частині стягнення моральної шкоди рішення суду підлягає залишенню без змін, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не спростовують правильності наведених вище висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги відповідачів управління Служби безпеки України у Волинській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області відхилити.

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2013 року в даній справі в частині стягнення матеріальної шкоди змінити.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку в користь ОСОБА_1 46462 (сорок шість тисяч чотириста шістдесят дві) грн. 51 коп. матеріальної шкоди.

В решті рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді

,