Рішення № 31449771, 28.05.2013, Кадіївський міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Стахановський міський суд Луганської області)

Справа № 1231/5365/2012

Провадження №2/1231/2125/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 р.

Стахановський міський суд Луганської області

у складі:

головуючого: судді ШАРГАРОВСЬКОЇ В.І.

при секретарі СКРИПНИК Г.С.

за участю:

- представника позивача Голди Д.Ю.

- відповідача ОСОБА_2

- представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стаханові цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі Янсона Євгена Валерійовича до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до Стахановського міського суду Луганської області із позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача зазначив, що відповідно до укладеного договору LGS1AN02000030 від 22.06.2006 р. відповідач отримав кредит у розмірі 54 885 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 22.06.2013 р. У порушення вимог договору відповідач зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку із чим, станом на 12.04.2011 р., мав заборгованість в сумі 65 841,17 грн. Між судовими засіданнями представник позивача подав суду уточнену позовну заяву в якій зазначає, що станом на 02.01.2013 р. за відповідачем обчислюється заборгованість в сумі 113 559,73 грн., яка складається з наступних сум: 23 519,13 грн. - заборгованість за кредитом; 36 567, 21 - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 546, 55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 45 926,84 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором. Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 113 559,73 грн. за кредитним договором та судові витрати: 1 135,59грн.- судовий збір та 120 грн.- витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги, заявлені в уточненій позовній заяві і надав суду пояснення, які повністю співпадають з доводами, викладеними у позовній заяві та уточненій позовній заяві. Просить позовні вимоги, зазначені у уточненій позовній заяві задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні пред'явлені вимоги не визнав у повному обсязі і суду повідомив, що він дійсно у 2006 р. уклав з позивачем в особі керівника департаменту споживання кредитування Луганської філії Жуковою О.В. кредитний договір за яким отримав гроші в сумі 54 885 грн. В забезпечення зазначеного договору між відповідачем та позивачем був укладений договір застави рухомого майна, а саме автомобіля DAEWOO, модель NEXIA , 2006 року випуску. З певного періоду, у зв'язку з матеріальними труднощами, відповідач не мав змоги своєчасно погашати суму кредиту і він передав позивачу заставний автомобіль для реалізації. За яку суму і яким чином був реалізований заставний автомобіль, відповідачу не відомо, оскільки з цього приводу він ніяких відомостей від представника позивача не отримував, тому вважав, що перед позивачем грошових зобов'язань не має. Він звертався до Стахановського відділення позивача і цікавився яким чином будуть розподілені гроші від реалізації автомобіля, якщо він буде проданий за більшу ціну, ніж відповідач винен позивачу, але отримав відповідь, що банк зробить таким чином, що автомобіль не буде проданий за більшу ціну. Більше наявністю чи відсутністю заборгованості по кредитному договору він не цікавився, оскільки вважав, що суми, яку позивач отримав від реалізації автомобіля було достатньо для погашення заборгованості, яка у нього утворилася. Під час укладання кредитного договору, він був ознайомлений з усіма його умовами, вони відповідачу були зрозумілі. Вважає, що позивач пропустив позовну давність і просить застосувати положення ст. 257 ЦК України, оскільки кредитний договір не містить дати його закінчення, а з часу, коли відповідач передав позивачу на реалізацію автомобіль, сплинуло 3 роки. Крім того, відповідач не отримував від позивача повідомлення з приводу того, що позивач в односторонньому порядку підвищив процентну ставку по кредитному договору, тому не згоден з вимогою позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом за збільшеною процентною ставкою. В задоволенні вимог представника позивача просить відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію відповідача і звернувся до суду із клопотанням про застосування до пені, за несвоєчасне виконання відповідачем кредитного зобов'язання, положень ст. 258 ЦК України. В задоволенні вимог представника позивача просить відмовити у повному обсязі, оскільки відповідач виконав прийняті на себе за кредитним договором зобов'язання у грудні 2007 р., коли передав позивачу на реалізацію заставне рухоме майно у вигляді автомобіля.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи … на підставі доказів, наданих сторонами. Судом досліджені всі докази, надані сторонами. Клопотання про витребування і дослідження інших доказів до суду не надійшли. Суд постановляє рішення на підставі доказів, наданих сторонами і досліджених під час судового розгляду справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши письмові докази та оцінивши усі докази по справі в їх сукупності суд приходить до наступних висновків:

відповідно до ст. 6 Конвенції "З прав людини та основоположних свобод" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...

Згідно з положеннями ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

В судовому засіданні встановлено, що між позивачем та відповідачем 22.06.2006 р. в письмовій формі був укладений кредитний договір, що підтверджено копією кредитного договору № LGS1AN02000030 (далі Договір)(а.с.8-9), яку суд оцінює як достовірну і кладе її в основу рішення в якості письмового доказу, оскільки оригінал договору оформлений у відповідності до вимог діючого законодавства і відповідач в судовому засіданні підтвердив факт укладання зазначеного договору.

Позивач свої обов'язки перед відповідачем з приводу передачі грошей виконав у повному обсязі, що підтверджено поясненнями представника позивача. Відповідач переконливих доказів з приводу спростування зазначеного факту суду не надав, тому факт отримання відповідачем від позивача грошей, передбачених кредитним договором, вважається судом встановленим і доведеним.

Підписавши кредитний договір, відповідач прийняв на себе зобов'язання погашати кредит у порядку та строки відповідно до Договору, сплатити відсотки за користування кредитом та винагороду за надання фінансового інтструменту…, що підтверджено копією зазначеного вище Договору.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання, до яких належить і кредитних договір, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, підтриманням, завдатком.

В судовому засіданні встановлено, що в забезпечення кредитного договору сторони 22.06.2006 р. уклали договір застави рухомого майна, що підтверджено копією договору застави рухомого майна № LGS1AN02000030 (а.с.140), яку суд оцінює як достовірну і кладе її в основу рішення в якості письмового доказу, оскільки оригінал зазначеного договору складено і підписано у відповідності до вимог діючого законодавства. Крім того, відповідач та його представник факт укладання зазначеного договору в судовому засіданні визнали, а відповідно до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

У відповідності до ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням забов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частина 2 статті 590 ЦК України встановлює, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що 06.12.2007 р. відповідач передав позивачу для реалізації та погашення заборгованості за кредитним договором заставлене рухоме майно у вигляді автомобіля DAEWOO, модель NEXIA, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1, що підтверджено копією Акту приймання на зберігання на стоянку ПриватБанку автомобіля (а.с. 132), копією заяви від 096.12.2007 р. відповідача (а.с. 133) та надав позивачу право користуватися та продати зазначений автомобіль, що підтверджено копією довіреності від 11.12.2007 р. (а.с.134), які суд оцінює як достовірні і кладе їх в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки оригінали зазначених документів оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства і факти, викладені в них, в судовому засіданні підтверджені відповідачем.

Частина 1 статті 591 ЦК України передбачає, що реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

В судовому засіданні встановлено, що предмет застави - автомобіль DAEWOO, модель NEXIA, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 був реалізований позивачем і кошти, виручені від продажу заставного майна зараховані на рахунок позивача з наступним розподіленням: 1436,86 грн. - пеня; 1097,68 грн. - прострочена комісія; 6087,84 грн. - прострочені проценти; 137,21 грн. - поточна комісія; 585,32 грн. - поточні проценти; 6 258,56 грн. - прострочене тіло; 21 291,73 грн. - поточне тіло, що підтверджено даними по дебетовому руху рахунку відповідача (а.с.128-131), які суд оцінює як достовірні і кладе їх в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки відповідачем та його представником переконливих доказів на спростування відомостей, зазначених у перелічених документах, суду не надано.

Частина 4 статті 591 ЦК України передбачає, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника…

В судовому засіданні встановлено, що сума, одержана позивачем після реалізації заставного майна, не покривала вимог заставодержателя, що підтверджено розрахунком заборгованості (а.с.5), що і спонукало представника позивача звернутися до суду із зазначеним позовом. При цьому, представник позивача спрямував відповідачу повідомлення з приводу того, що заставне майно не реалізоване і за відповідачем обчислюється заборгованість, яку просив погасити, що підтверджено копією повідомлення - вимоги від 10.09.2009 р. та копією реєстру відправлених листів (а.с.136-137), які суд оцінює як достовірні і кладе їх в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки вони оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства.

Доводи відповідача з приводу того, що зазначені листи ним отримані не були, оскільки бути прийняті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не встановлений обов'язковий порядок відправлення банківськими установами клієнтам листів саме з поштовим повідомленням.

Доводи відповідач з приводу того, що він звертався до установи позивача, розташованої в м. Стаханові з приводу отримання інформації по кредиту і отримав відповідь, що заборгованості не має, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в підтвердження зазначених пояснень відповідач переконливих доказів суду не навів.

Доводи представника відповідача з приводу того, що відповідач, передавши представнику позивача на реалізацію заставного рухомого майна, виконав у повному обсязі прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки, як зазначено вище, стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися до умов договору і умов цього Кодексу, а відповідно до умов кредитного договору, відповідач повинен був сплатити позивачу всю суму отриманого кредиту та відсотки по ньому, але цього не зробив, а грошей, виручених представником позивача від продажу заставного майна, не вистачало на покриття всієї заборгованості відповідача перед позивачем.

Частина 1 статті 641 ЦК України передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, як це передбачено ст. 642 ЦК України, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послугу, виконала роботу, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частина 1 статті 1056-1 ЦК України встановлює, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається договором.

Фіксована процентна ставка, як це встановлено частиною 3 статті 1056-1 ЦК України, є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемним.

У разі застосування змінюваної процентної ставки, як це визначається частиною 4 зазначеної вище статті, кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати… процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановленому кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника… про зміну процентної ставки не пізніше як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовується нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь - який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позивальника.

Частина 6 статті 1056-1 ЦК України встановлює, що у разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (далі Пленум) при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі ст. 1056-1 ЦК України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 р., яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умови договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемним, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10.01.2009 р. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно - правових актів (ч.1 ст. 58 Конституції України), всі рішення банку в будь - якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 р. (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію і часі законів та інших нормативно - правових актів).

В судовому засіданні встановлено, що під час укладання кредитного договору 22.06.2006 р. сторони обрали фіксовану кредитну ставку в розмірі 1,23 % на місяць (14,76 % річних), що підтверджено п.1.1 Договору (а.с.8).

Згідно з наданими банком розрахунками заборгованості за кредитним договором розрахунки між сторонами за період з 22.06.2006 р. по 27.01.2009 р. обчислювались виходячи з процентної ставки визначеної договором, а саме в розмірі 14, 76% річних, що підтверджено розрахунками заборгованості за договором (а.с.4-7, 167-170), які суд оцінює як достовірні і кладе їх в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки вони виконані у відповідності до вимог діючого законодавства і сторонами не надано суду переконливих доказів на спростування фактів, викладених в них. Проте з 01.02.2009р., після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12.12.2008 р., банком застосовується підвищена процентна ставка у розмірі 25,44%, що підтверджено розрахунками, оцінка яким, як письмовим доказам, надана судом вище. При цьому, право банку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом передбачено п.2.3.1. кредитного договору, де зазначено, що таке збільшення можливо при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні. Також пунктом 2.3.2 Договору визначено порядок в якому вирішується питання про збільшення процентної ставки. Зокрема, в даному випадку банк має надіслати позичальнику письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зазначеної процентної ставки, що банк і виконав, надіславши відповідачу рекомендованим листом повідомлення (а.с. 195-196), які суд оцінює як достовірні і кладе їх в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки оргінали зазначених документів складені у відповідності до вимог діючого законодавства і, як зазначено вище, діюче законодавство, яке регламиентує порядок здійснення кредитних право.відносин, не пердбачає спрямування банківської кореспонденції її клієнтам з отримання повідомлення про вручення поштового відправлення. Але, як зазначено вище, відповідно до положень ч.3 ст. 1056-1 ЦК України зазначений пункт 2.3.1 Договору є нікчемним і судом до уваги не приймається.

В абзаці 3 зазначеного вище пункту Пленуму встановлюється, що при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641-642 ЦК України або в порядку, визначеному частиною6 статті 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК України зміна розміру фінансової процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладання договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фінансова процентна ставка, та її розмір.

Як зазнгачено вище, судом встановлено, що під час укладання кредитного договору сторони обрали фіксовану процентну ставку і переконливих доказів з приводу того, що ставка, обрана сторонами, може змінюватися у відповідності до положень ч.4, 6 ст. 1056-1 ЦК України, представником позивача суду не надано. В кредитному договорі відсутні відомості, передбачені зазначеними вище частинами ст. 1056-1 ЦК України, встановлені законом для обрання сторонами змінюваної процентної ставки. Крім того, відповідач жодною своєю дією відповідно до пропозиції банку з приводу підвищення фіксованої процентної ставки з 01.02.2009 р. з 14.76% річних до 25,44 % річних не засвідчив свого бажання на підвищення фіксованої процентної ставки, оскільки зазначені відсотки не сплачував.

Враховуючи, що відповідно до принципу диспозитивності, визначеному у ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а ст.60 ЦПК України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи, що п.2.3.1 Договору визнаний судом нікчемним, враховуючи, що наведений представником позивача розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом за період з 01.02.2009 р. по 02.01.2013 р. проведений із застосуванням процентної ставки 25,44 %, підвищеної позивачем з порушенням вимог Договору і закону, суд приходить до висновку, що позивач неправомірно в односторонньому порядку підвищив з 01.02.2009 р. проценту ставку за кредитним договором від 22.06.2006 р. і суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по процентам за користування кредитом, нараховану за період з 22.06.2006 р. по 27.01.2009 р. в розмірі 2 313,09 грн., оскільки розрахунок зазначеної заборгованості проведено у відповідності до умов кредитного договору та умов закону.

Порушенням зобов'язання, поняття якого надано в ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник визнається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач не належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання по погашенню кредиту та сплаті відсотків по ньому, що підтверджено Розрахунками заборгованості (а.с.4-7, 167-170), які суд кладе в основу рішення в якості письмових доказів, оскільки вони виконані у відповідності до вимог діючого законодавства. Крім того, відповідач в судовому засіданні також підтвердив факт неналежного виконання прийнятих на себе зобов'язань по кредитному договору і, відповідно до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України, зазначена обставина не підлягає доказуванню, тому факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором № LGS1AN02000030 від 22.06.2006 р. вважається судом встановленим та доведеним.

Таким чином, вимоги представника позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в сумі 23 519,13 грн. і заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 7 546,55 грн. є законними, обґрунтованими, доведеними в судовому засіданні і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідач, у відповідності до положень ч.1 ст. 612 ЦК України, є боржником, що прострочив і, згідно з положеннями ч.2 ст. 612 та ч.1 ст. 623 ЦК України, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Підписавши кредитний договір, відповідач прийняв на себе зобов'язання, при порушенні будь - якого зобов'язання, передбаченого п.п. 2.2.2, 2.2.3 даного Договору сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менш 1 грн. за кожен день прострочки.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік..

Частина 3 статті 267 ЦК України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про застосування до вимог представника позивача про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором позовної давності відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України.

Позиція представника відповідача підтримана відповідачем.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем підлягає стягнення за період 1 року, що передує даті звернення позивача до суду із зазначеним позовом, а саме за період з липня 2010 р.

При цьому сул приймає до уваги, що у лютому 2009 р., тобто у межах позовної давності, визначеної законом для стягнення неустойки (пені, штрафу), позивач в односторонньому порядку змінив фіксовану процентну ставку за кредитним договором і зазначені дії позивача визнані судом неправомірними і не прийняті до задоволення. Враховуючи, що під час проведення розрахунку пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, за договором позивач не надав суду переконливих доказів з приводу того, який саме розмір пені нарахований ним за несплату тіла кредиту станом на липень 2010 р., а який за несплату процентів за користування кредитом, суд вважає вимоги представника позивача в частині стягнення з відповідача 45 926,84 грн. в рахунок стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за договором такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи відповідача з приводу того, що укладений ним з позивачем кредитний договір є безстроковим і тому позивач, отримавши від відповідача у грудні 2007 р. заставний автомобіль в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором, пропустив 3-річний строк для звернення до суду за захистом порушеного права, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки в судовому засіданні встановлено, що між сторонами кредитний договір був укладений на певний строк, а саме з 22.06.2006 р. по 22.06.2013 р.

Згідно з ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як зазначено вище, в судовому засіданні встановлено, що кредитний договір, укладений між сторонами мав строк дії з 22.06.2006 р. по 22.06.2013 р., отже він є зобов'язанням з визначеним строком виконання і позовна давність по основному зобов'язанню за зазначеним договором тривалістю у 3 роки, як це передбачено ст. 257 ЦК України, починається зі спливом 22.06.2013 р.

На підставі викладеного клопотання відповідача про застосування до правовідносин, які виникли між сторонами позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги представника позивача підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути:

23 519,13 грн. - в рахунок відшкодування заборгованості за кредитом; 2 313,09 грн. в рахунок відшкодування заборгованості по процентам за користування кредитом; 7 546,55 грн. - в рахунок відшкодування заборгованості по комісії за користування кредитом, а всього стягнути суму 33 378,77 грн.

В задоволенні решти вимог, слід відмовити.

Враховуючи, що вимоги представника позивача судом задоволені частково, а саме на 29%, згідно з положеннями ч.1 ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку із зверненням до суду, слід стягнути з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір в сумі 333,79 грн., витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 34,80 грн.

Керуючись ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод»; 58 ч. 1 Конституції України; ст.ст. 256, 257, 258 ч.2 п.1, 261 ч.5, 267 ч.3, 526,546 ч.1, 589, 590 ч.2, 591 ч.1,4, 610, 612 ч.1, 2, 623 ч.1, 641 ч.1, 642 ч.1,2, 1054 ч.1, 1055 ч.1, 1056 -1 ч.1, 3, 4, 6 ЦК України; п.28 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ № % від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин"; ст.ст. 10, 11, 30, 60, 61 ч.1, 88 ч.1, 212-215, 292, 294 ЦПК України суд ,-

ВИРІШИВ

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094 м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд 50, рах. № 2909229003111, МФО № 305299, код ЄДРПОУ 14360570) 33 378,77 грн. в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором LGS1AN02000030 від 22.06.2006 р. з яких :

-23 519,13 грн. - заборгованість за кредитом;

-2 313,09 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

-7 546,55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»(рах. № 64993919400001) 333,79 грн. в рахунок відшкодування витрат на сплату судового збору та 34,80 грн грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього в сумі 368,59 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено, шляхом подання, протягом 10 днів, з дня його проголошення, апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Стахановський міський суд Луганської області.

Головуючий Шаргаровська В.І.