Постанова № 31448946, 16.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 квітня 2013 р. (14:40) Справа №801/1788/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі: судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим

про зобов'язання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим про зобов'язання зареєструвати за місцем постійного проживання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач відмовляються зареєструвати позивачів за місцем постійного проживання, у зв'язку із чим порушені права позивачів.

Ухвалами суду від 27.11.2012 року відкрито провадження по справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

Позивачі у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про дату час та місце судового засідання повідомлений належним чином - судовою повісткою, надіслав клопотання про відкладення розгляду справі на більш пізніший строк.

Згідно ч.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на основі наявних в ній доказів за відсутністю не з'явившихся позивачів, представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів покладена на Державну міграційну службу України,

Відповідно до п.п.20 п.4 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 405/2011 зазначений орган виконавчої влади здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.

Відповідно до п.7 Положення Державна міграційна служба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через головні управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління, відділи (сектори) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідач у справі у спірних відносинах виконує функції органу виконавчої влади, є суб'єктом владних повноважень, справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до органів державної влади та місцевого самоврядування із заявою про розгляд питання щодо реєстрації місця проживання себе та своєї дружини - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1. Зокрема позивач звертався з відповідною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим.

Листами Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим від 29.11.2012 року, 28.02.2013 року було повідомлено позивача 1 про неможливість реєстрації місця проживання за зазначеною адресою, оскільки діючим законодавством передбачена реєстрація тільки в житлових приміщеннях, до яких не відноситься садовий будинок, а також земельна ділянка, на якій розташовано будинок, знаходиться за межами адміністративно-територіальної одиниці.

В судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2013 року, представник відповідача також пояснив, що у позивача відсутнє державне свідоцтво про право власності на земельну ділянку та позивач не звертався до відповідного територіального відділу Державної міграційної служби із відповідною заявою про реєстрацію місця проживання.

Законом, яким відповідно до Конституції України регулюються відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначаються порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлюються випадки їх обмеження є Закон України від 11.12.2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"(далі - Закон №1382).

Частиною 1 статті 2 Закону №1382 передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Відповідно до статті 3 Закону №1382 реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до статті 6 Закону №1382 громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів.

Для реєстрації особа або її законний представник подає:

- письмову заяву;

- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;

- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

- талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;

- документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;

- військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Таким чином, доводи представника відповідача про неможливість зареєструвати місце проживання позивача з підстав відсутності державного акту на право власності є необґрунтованими, оскільки положенням ст.6 Закону №1382 передбачено лише надання документу, що підтверджує право на проживання у житлі.

Судом встановлено, що позивачі постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1, яка знаходиться на території Обслуговуючого кооперативу «Прибій», що підтверджується відповідними довідками (а.с.27,45,79,82,83).

Відповідно до технічного паспорту, виданого позивачу Кримським республіканським підприємством «Бюро реєстрації та технічної інвентаризації м. Євпаторії на території земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 знаходиться садовий будинок (а.с.57-65).

Згідно зі ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Суд дійшов висновку, що садовий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1, що належить позивачу та знаходиться на території Обслуговуючого кооперативу «Прибій», відноситься до інших приміщень відповідно до визначення ст. 379 Цивільного кодексу України, отже, є житлом.

Проте, вказані обставини не мають правового значення для вирішення питання про реєстрацію позивачів за місцем проживання, оскільки відповідачу не надано право надавати оцінку щодо придатності житлових(нежитлових) приміщень до проживання. Статтею 6 Закону №1382 передбачено лише необхідність надання органу реєстрації документу, якій підтверджує право на проживання.

Таким чином, суд не погоджується з доводами відповідача стосовно неможливості визнання даного будинку житлом, оскільки він є житловим будинком, що призначений та придатний для постійного в ньому проживання.

Крім того, суд вважає посилання відповідача в обґрунтуванні відмови на знаходження садового будинку поза межами населеного пункту, - необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, та взагалі не може бути підставою для відмови у реєстрації.

Відповідно до ст.11 Закону №1382 реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Відповідно до п.1.3 Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22.11.2012 року N 1077, реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів.

Відповідно до наданих представником відповідача пояснень у судовому засіданні від 02.04.2013 року та Положення, затвердженого наказом Головного управління Державної міграційної служби в АР Крим від 01.08.2012 року №26, реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_1, здійснює Сакський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим.

Відтак, Головне управління Державної міграційної служби в АР Крим не здійснює реєстрацію осіб за місцем їх проживання, такі повноваження у даному випадку надані Сакському районному відділу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим. Таким чином, відповідач у справі не є належним.

Завдання адміністративного судочинства обумовлені головним обов'язком держави - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 3 Конституції України).

До завдань адміністративного судочинства відповідно до ст. 2 КАС України віднесений захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Проте захист прав, свобод та інтересів слід відрізняти від їх охорони. Охорона прав та інтересів має на меті запобігти їх порушенню. Охорона здійснюється шляхом установлення відповідних норм права, правових стимулів, заборон тощо. Натомість захист прав здійснюється в разі їх порушення.

Суд підкреслює, що превентивний судовий захист прав зазначеними нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачений, адже звернення до адміністративного суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2 під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача. Якщо ж права, свободи та інтереси позивача не були порушені, суд відмовляє у задоволенні позову.

Суд зазначає, що позивачі не оскаржують відмову відповідача у реєстрації їх місця проживання, а також або дії щодо такої відмови. Позивачі просять суд зобов'язати саме Головне управління Державної міграційної служби України в АР Крим зареєструвати за адресою їх постійного проживання, а саме: АДРЕСА_1.

Оскільки реєстрація місця проживання позивачів за вказаною вище адресою відноситься до повноважень Сакського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим, позовні вимоги до Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В обґрунтування позовних вимог позивачами не надано суду жодного доказу звернення із відповідною заявою та відповідними документами до Сакського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим про реєстрацію місця проживання станом на час звернення із позовною заявою, а також доказів результатів розгляду зазначеної заяви належним органом реєстрації, а відтак на момент звернення до суду із цим позовом, останнім права позивачів не порушені.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, яке відбулось 16.04.2013 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до вимог ст.163 КАС України постанова оформлена та підписана 22.04.2013 року.

Керуючись ст.ст.122,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.