Ухвала суду № 31446341, 14.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 р.Справа № 820/792/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. по справі № 820/792/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМОДЯГ"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова)

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р. позов ТОВ "ПРОМОДЯГ" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС № 0000350222 від 18.10.2012 р.

Основ'янська МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС (далі-відповідач) , не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неврахування та неправильне застосування судом першої інстанції п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України « Про податок на додану вартість», не врахування доводів податкового органу про зайве включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за операціями нереального характеру з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, що привело до невірного вирішення справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідачем проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ТОВ "ПРОМОДЯГ" з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ФОП ОСОБА_1 за період липень - вересень 2010 року, за результатами якої складено акт № 3273/22-207 від 05.10.2012 р. (а.с. 9-23).

Підставою для донарахування за серпень 2010 р. в сумі 4 992,60 грн., податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про заниження Товариством бази оподаткування та податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до бюджету, внаслідок включення до податкового кредиту сум ПДВ по господарським операціям з поставки товарів в рамках правовідносин з ФОП ОСОБА_1 При цьому ДПІ посилається на те, що контрагент позивача не мав необхідних умов для результатів господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, виробничих активів і транспортних засобів, що встановлено актом перевірки ФОП ОСОБА_1 від 11.04.2011р. № 579/172/НОМЕР_2 складеним ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова « Про про ведення документальнох позапланової перевірки».

18.10.2012 р. відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення №0000350222, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 4 993,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 248,15 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за операціями, що не мали реального характеру, є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами, тому податкове повідомлення-рішення, яке винесене відповідачем на підставі таких доводів, підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 01.04.2010 р. між ТОВ "ПРОМОДЯГ" (покупець) та ФОП ОСОБА_1 (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №7/113, за умовами якого ТОВ "ПРОМОДЯГ" поставлено ТМЦ(канцелярські товари ) (а.с. 25-26).

Виконання договору позивачем підтверджено видатковою накладною, податковою накладною (ПДВ - 4992,60 грн.), рахунком-фактурою, платіжним дорученням (а.с. 27-28, 78-79).

ТМЦ за угодою позивачем використано у власній господарській діяльності, що підтверджується відомістю по рахунку 209 за період 02.08.2010 р.-31.12.2010 р. (а.с. 80-81).

На момент укладення та виконання правочину, виписки накладних сторони мали позивач та його контрагент мали правосуб'єктність юридичних осіб та були платниками податків (т.1, а.с. 74-77).

Відповідно до ч.1 п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону передбачається заборона включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Первинні бухгалтерські документи по угоді від 01.04.2010 р. надавалися позивачем до податкової перевірки та до суду. Заперечення з приводу їх належності в акті перевірки відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані документи не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності згідно ст. 44 Податкового кодексу України.

З акту перевірки позивача вбачається, що в основу висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства та відсутність реальних операцій за угодою виконання робіт покладено судження про неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій з посиланням на інформаційні бази ДПС, акт ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про результати документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 11.04.2011 р., в якому міститься висновок про порушення контрагентом позивача ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, відсутність у нього необхідних виробничих умов, персоналу основних фондів, транспортних засобів для ведення господарської діяльності, у заявку із чим операції вказаного суб'єкта не мають реального характеру, а правочини є нікчемними.

В апеляційній скарзі податковий орган зазначає про неправильну оцінку судом першої інстанції вказаних обставин та доказів.

Колегія суддів вважає оцінку суду правильною, а доводи апелянта відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер. Доказами порушення правил формування податкового кредиту є матеріали перевірок платника податків, проведених з дослідженням його первинних бухгалтерських документів.

Оцінка змісту господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_1 за угодою від 01.04.2010 р. надана відповідачем без належного дослідження первинних документів (податкової, видаткової накладних, платіжного доручення тощо).

Дані автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань на рівні ДПА України, інших інформаційних систем ДПС, на які посилається відповідач, не свідчать про правомірність висновків перевірки відповідача щодо непідтвердження податкового кредиту, адже в процесі розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів порушення вимог податкового законодавства саме позивачем, тому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 72 КАС України відомості зазначених інформаційних систем є недостатнім доказом.

Акт податкової перевірки контрагента позивача, рівно як і висновки, що в ньому містяться, також не є достатнім доказом порушення позивачем законодавства при формуванні податкового кредиту.

Так, господарська діяльності контрагента позивача, не вимагає від них безумовної наявності виробничих активів, матеріалів, обладнання, транспорту. Трудові та виробничі ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових та господарських угод. Тим більше, судовим розглядом встановлено та підтверджено наявність у позивача організаційної та матеріально-технічних бази для проведення операцій за угодою, а обмеження права позивача (як сумлінного платника податку) на формування показників податкової звітності у зв'язку з розбіжністю з показниками, задекларованими контрагентом, суперечить принципу справедливості та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, оцінка правочину на відповідність вимогам цивільного законодавства в акті перевірки контрагента позивача, на яку посилається відповідач, надана податковим органом з перевищенням меж повноважень, внаслідок самостійного, поза судовою процедурою, застосування ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Стаття 20 Податкового кодексу України, що регулює діяльність органів ДПС, подібних повноважень не надає.

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Підстав, з якими закон пов'язує недійсність (нікчемність) договору, контролюючим органом в акті перевірки позивача не зазначено, судових рішень, що набули законної сили, яким договори, що укладалися між позивачем та його контрагентом визнані недійсними судом обох інстанцій не надано.

Доказів наявності умислу на вчинення дій у порушення податкового законодавства, безпідставне отримання податкової вигоди, встановлених судовим рішенням у кримінальній справі за звинуваченням працівників контрагентів постачальника позивача не наведено.

Доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження позивачем реальності угоди з ФОП ОСОБА_2 колегія суддів вважає необґрунтованими, тому як з акту перевірки позивача вбачається, що донарахування податкових зобов'язань податковим органом здійснено лише по операціям з ФОП ОСОБА_1

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013 р. відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова) залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. по справі № 820/792/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Бартош Н.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.