Рішення № 31439815, 11.04.2013, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/539/13-ц

Провадження № 2/204/772/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Кононенко О.М.

при секретарі Кудлач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Лізингова Компанія "Автофінанс" про визнання договору недійсним, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

28 листопада 2012 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір № 000550 від 12 вересня 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» 15000 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 12 вересня 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» був укладений договір № 000550, предметом якого являється надання клієнту програми послуг, спрямованих на придбання автотранспортного засобу, зазначеному в додатку № 1 до даного договору через програму «АвтоФінанс» організовану компанією. На виконання умов вказаного договору позивачем було сплачено 15 000 грн., як він вважав дані кошти були першим внеском за автомобіль, однак потім як з'ясувалося ці кошти були реєстраційним платежем.

Представник позивача по довіреності ОСОБА_2 надав суду заяву про слухання справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити. На ухвалення заочного рішення згоден.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про слухання справи, причин неявки суду не надав.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

В судовому засіданні встановлено, що 12 вересня 2012 року позивач уклав з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» договір № 000550 з додатками №1 та №2 (а.с.43-46). Даний договір був укладений ним та відповідачем з метою придбання транспортного засобу -автомобіля GREAT WALL HAVAL H3 на загальну суму 150 000 гривень. Предметом договору є надання клієнту програми послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу, зазначеного в додатку № 1 через програму Автофінанс, організовану компанією, на умовах діяльності програми, відображеної в додатку № 2 до договору (а.с.45-46).

Із дослідженого в судовому засіданні додатка №2 до договору № 000550 від 12.09.2012 року «Умови діяльності Програми Автофінанс» (а.с.45-46) вбачається, що відповідач здійснює свою господарську діяльність виключно через залучення коштів клієнтів не вкладаючи власних фінансових ресурсів.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України, встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є зокрема, умови договору. Які встановлюють жорстокий обов'язок споживача, тоді як надання послугт обумовлене лише власним розсудом виконавця.

За положеннями п. 7 ч. 1, ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Відповідно до Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23.05.2012 року по перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, визначено, що сплата коштів не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, формування особою, без залучення власних коштів групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи, є такою, що вводить споживача в оману.

Статтею 360-7 ч.1 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, з урахуванням зазначених вище норм закону та встановлених обставин справи, а саме того, що укладений між сторонами спірний договір, у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів», є недійсним. Оскільки програма компанії «Автофінанс» формується виключно на коштах учасників компанії, без залучення коштів товариства, при цьому, позивач мав сплатити відповідачеві кошти не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яка надавалася не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, що дає можливість зробити висновок про те, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» водить споживача в оману.

При цьому. враховуючи наведене, посилання позивача додатково на ст. 230 ЦК України є помилковими.

Відповідно до ст. 11, ст.60 ЦПК України, суд розглядає позов у межах заявлених вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На виконання укладеного з відповідачем договору позивачем на користь відповідача було сплачено 15 000 грн., що підтверджується квитанцією №24041 від 12.09.2012 року (а.с.47).

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача суму сплачених ним коштів в розмірі 15 000 грн.

Щодо визнання спірного договору недійсним внаслідок здійснення нечесної підприємницької практики та як такий, що містить несправедливі умови, необхідно відмовити, в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України, оскільки визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України та ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 344 грн. 10 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 3, 11, 215, 216 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 209, 212-215, 224-226, 360-7 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ «Лізингова Компанія «Автофінанс» (код ЄДРПОУ 38104479), на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошові кошти в сумі 15 000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з ТОВ «Лізингова Компанія «Автофінанс», (код ЄДРПОУ 38104479), на користь держави судовий збір у сумі 344 гривень 10 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення, а особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М. Кононенко