Рішення № 31437219, 20.05.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 травня 2013 року Справа № 913/837/13

Провадження №18пд/913/837/13

Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом Вахрушевської міської ради, м. Вахрушеве м. Красний Луч Луганської області

до приватного акціонерного товариства «Янівське», м. Вахрушеве м. Красний Луч Луганської області

про спонукання привести договір у відповідність з законодавством

за участю представників:

від позивача: Скидан Є.В. за дов. від 12.03.2013;

від відповідача: Колесніков Ю.О. за дов. від 26.04.2013;

Марченко Ю.О. за дов. від 14.08.2012.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про спонукання відповідача привести положення договору земельної ділянки, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у відповідність до вимог Податкового кодексу України в частині визначення розміру орендної плати не менш розміру, передбаченого ст. 288 п. 188.5 цього кодексу.

Заявою про уточнення предмету позову від 07.05.2013 № 404 (до початку розгляду справи по суті) позивач змінив предмет позову заявивши вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати до сплати рівними частками на користь позивача у 2013 році річну орендну плату за 2012 рік за оренду земельної ділянки за договором, зареєстрованим у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у розмірі 744994,92 грн.

Відповідач проти позову заперечує (заперечення без зазначення дати, одержані судом 30.04.2013; заперечення від 20.05.2013) посилаючись на його необґрунтованість.

В судовому засіданні 14.05.2013 було оголошено перерву до 20.05.2013 (11.00).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно договору оренди земельної ділянки від 16.07.2004 № 10 (державна реєстрація від 16.07.2004 № 10), який укладено між сторонами за позовом, позивач надав відповідачу в оренду строком на 20 років земельну ділянку загальною площею 128,6098 га, для розміщення та обслуговування промислового майданчика, яка знаходиться у м. Вахрушеве, смт. Княгинівка Луганської області.

27.12.2012 позивач прийняв рішення № 22 про внесення змін до вищевказаного договору оренди земельної ділянки, зокрема, позивач вирішив змінити:

- пункт 1.1. договору (замінити найменування орендаря з закритого акціонерного товариства «Янівське» на приватне акціонерне товариство «Янівська»);

- встановити новий розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 24833164,22 грн. (в договорі було вказано 18021243,65 грн.);

- пункт 4.1. (орендна плата складає 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; було 2 %);

- пункт 4.2. (застосування коефіцієнту індексації та інше);

- пункт 4.4. (підстави перегляду розміру орендної плати).

Супровідним листом від 15.01.20123 № 29 виконавчий комітет Вахрушевської міської ради надіслав відповідачу додаткову угоду (про внесення вищевказаних змін до договору оренди) та рішення Вахрушевської міської ради про внесення цих змін до договору.

Листом від 22.02.2013 № 27-04/09-147 відповідач надіслав позивачу підписаний протокол розбіжностей до додаткової угоди, яка була надіслана йому виконавчим комітетом позивача.

Вказаним протоколом розбіжностей відповідач не погодився із запропонованими позивачем змінами пунктів 4.1.,4.2., 4.4. договору.

На підставі вказаних доводів позивачем до відповідача пред'явлено позов з вимогами про спонукання відповідача привести положення договору земельної ділянки, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у відповідність до вимог Податкового кодексу України в частині визначення розміру орендної плати не менш розміру, передбаченого ст. 288 п. 188.5 цього кодексу.

Заявою про уточнення предмету позову від 07.05.2013 № 404 (до початку розгляду справи по суті) позивач змінив предмет позову заявивши вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати до сплати рівними частками на користь позивача у 2013 році річну орендну плату за 2012 рік за оренду земельної ділянки за договором, зареєстрованим у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у розмірі 744994,92 грн.

Відповідач проти позову заперечує (заперечення без зазначення дати, одержані судом 30.04.2013; заперечення від 20.05.2013) посилаючись на його необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав:

Даний спір виник при внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 16.07.2004 № 10, який укладено між сторонами за позовом.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено:

1. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно п. 2.18 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» вирішення спорів про внесення змін до договору пов'язане із застосуванням положення частини першої статті 626 ЦК України, відповідно до якої договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього. Отже, зацікавлена сторона у випадках, передбачених законом, може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду, а не про зобов'язання відповідача внести такі зміни до договору.

Відповідно до п. 9.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати у рішенні зі спору, що виник при укладенні або зміні договору, - рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови (розділу, пункту, підпункту) договору.

Як було вказано вище, даний спір виник при внесенні змін до договору оренди земельної ділянки від 16.07.2004 № 10, який укладено між сторонами за позовом.

Разом з цим, позивач не заявив вимог про внесення змін до вищевказаного договору, не визначив спірних пунктів договору та їх редакцій.

Первісно позивачем були заявлені вимоги про спонукання відповідача привести положення договору земельної ділянки, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у відповідність до вимог Податкового кодексу України в частині визначення розміру орендної плати не менш розміру, передбаченого ст. 288 п. 188.5 цього кодексу.

Ухвалою від 30.04.2013 суд зобов'язав позивача письмово уточнити позовні вимоги виклавши їх чітко, однозначно і зрозуміло (вказати пункти договору щодо яких виник спір та навести їх зміст у новій редакції).

Позивач заявою від 07.05.2013 змінив предмет позову, однак, не заявив вимоги про внесення змін до договору із зазначенням спірних пунктів договору у відповідній редакції, а заявив вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати до сплати рівними частками на користь позивача у 2013 році річну орендну плату за 2012 рік за оренду земельної ділянки за договором, зареєстрованим у Державному реєстрі земель 16.07.2004 під № 10, у розмірі 744994,92 грн.

Згідно ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Вищенаведені положення Цивільного та Господарського кодексів України визначають, що одним із способів захисту прав та законних інтересів є зміна господарських правовідносин.

Разом з цим, спір, який виник при внесенні змін до договору, позивач намагається врегулювати не шляхом пред'явлення позову про внесення змін до договору (про зміну господарських правовідносин), а шляхом пред'явлення позову про зобов'язання відповідача нарахувати до сплати … орендну плату … у розмірі 744994,92 грн., що не відповідає способам захисту прав, встановленим діючим законодавством.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити, в зв'язку з невірним обранням позивачем способу захисту прав.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

20 травня 2013 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 27 травня 2013 р. і може бути оскаржене протягом 10 днів з цієї дати.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.В. Корнієнко