Постанова № 31436515, 13.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2013 року № 826/4542/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі: судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання»до відповідачаДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПСпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 р. № 0007852220.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 р. № 0007852220.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.04.2013 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 826/4542/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 23.04.2013 р. представники позивача позовні вимоги підтримали та просили суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 17.12.2012 р. № 0007852220;

- стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження сплати ПДВ на загальну суму 59 167,00 грн., в тому числі за травень 2012 року в сумі 59 167,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства, а тому податкове повідомлення-рішення, винесене за наслідками такої перевірки та складеного Акта перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідачем було подано письмове заперечення проти позову в якому ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС зазначає про правомірність прийнятого відносно позивача податкового повідомлення-рішення, оскільки до податкового органу надійшов Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Цезар 2», зважаючи на відсутність такого підприємства за його місцезнаходженням, в якому зокрема встановлено, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, та правовідносини ТОВ «Цезар 2» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків (відсутня матеріальна база та трудові ресурси), а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

В судове засідання 23.04.2013 р. відповідач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на не прибуття відповідача в судове засідання 23.04.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати дану адміністративну справу № 826/4542/13-а в порядку письмового провадження.

Про перехід до розгляду зазначеної справи в поряду письмового провадження, відповідач був належним чином повідомлений, про що представник відповідача за довіреністю 24.04.2013 р. розписався на журналі судового засідання від 23.04.2013 р.

Станом на 13.05.2013 р. інших документів від сторін по даній справі до суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників в минулих судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета обладнання» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість в частині відображення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Цезар 2» за період з 01.05.2012 р. по 31.05.2012 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 30.11.2012 року № 534/1-22-20-36644394, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, щодо завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до заниження сплати ПДВ на загальну суму 59 167,00 грн., в тому числі за травень 2012 року в сумі 59 167,00 грн.

За наслідками вищевказаного Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення:

- від 17.12.2012 р. № 0007852220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 73 958,75 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 59 167,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 14 791,75 грн.

Однак, не погоджуючись із прийнятим ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС зазначеним податковим повідомленням-рішенням від 17.12.2012 р. № 0007852220, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та взявши до уваги пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Згідно з п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ (із змінами та доповненнями), державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Відповідно до п. 63.11 ст. 63 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.2005 року № 327 (із змінами та доповненнями, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків і зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), статистичної та іншої звітності, даних обліку, ведення якого передбачено законом, первинних документів, які використовуються в обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Результати документальних перевірок оформляються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та у повній мірі, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані за обліком та підтверджують наявність зазначених фактів.

Також, згідно п. 4.11 Порядку, податкове повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій) приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів від дня реєстрації акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок або вручення його поштою суб'єкту господарювання (на підставі відмітки на поштовому повідомленні), а за наявності заперечень посадових осіб суб'єкта господарювання до акта перевірки - приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді суб'єкту господарювання.

Згідно п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу ДПС приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

В позовній заяві та в судовому засіданні представник позивача не заявляв позовних вимог, які б стосувалися не дотримання відповідачем законодавчо визначеної процедури проведення та підстав проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а також належного отримання документів прийнятих за наслідками такої перевірки.

По суті встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог чинного законодавства та правомірності визначення позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань, з матеріалів справи вбачається наступне.

В якості обґрунтування висновків про порушення позивачем вказаних вимог податкового законодавства, відповідачем в Акті перевірки зазначено про те, що до податкового органу надійшов Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», зважаючи на відсутність такого підприємства за його місцезнаходженням, а також встановлення в зазначеному Акті, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, та правовідносини ТОВ «Цезар 2» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків (відсутня матеріальна база та трудові ресурси), а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Вивчивши наявні матеріали справи та норми відповідного законодавства, чинного на момент виникнення спірних відносин, суд погоджується із таким висновком контролюючого органу, зважаючи на наступне.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, в перевіряємому періоді (травень 2012 року) позивач ТОВ «Планета обладнання» мав правовідносини з контрагентом ТОВ «Цезар 2», а саме: між сторонами було укладено договір на надання інформаційно-консультаційних послуг від 01 лютого 2011 року № 46/Г та договір про надання юридичних послуг від 01 липня 2011 року № 23.

В подальшому, на виконання зазначених договорів, сторонами були підписані акти приймання-передачі наданих послуг від 31.05.2012 р., та ТОВ «Цезар 2» на користь позивача були виписані податкові накладні № 45 та № 50 від 31.05.2012 р. на загальну суму ПДВ 59 167,00 грн.

Таким чином, на підставі зазначених податкових накладних, виписаних контрагентом ТОВ «Цезар 2», позивачем в травні 2012 р. було сформовано податковий кредит в сумі ПДВ 59 167,00 грн.

Проте, як вбачається з наявних у справ доказів, та не було жодними допустимими доказами спростовано позивачем, надання юридичних та консультаційних послуг взагалі не відноситься до сфери діяльності такого контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», оскільки відповідно до установчих документів ТОВ «Цезар 2» основними видами його діяльності є:

- будівництво будівель;

- будівництво підприємств енергетики, добувної та оборонної промисловості;

- інші спеціалізовані будівельні роботи;

- посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту;

- діяльність у сфері інжинірингу.

Крім того, відповідно до Акта «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», зазначене підприємство за місцем його реєстрації не знаходиться, основних фондів та матеріальних ресурсів не має, на підприємстві працює одна особа, що одночасно є директором та бухгалтером ТОВ «Цезар 2».

Отже, згідно наявних у справі доказів, господарські операції між ТОВ «Цезар 2» та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, адміністративних та виробничих приміщень, кваліфікованого персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Враховуючи зазначене, та відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, вбачається, що такі угоди, укладені ТОВ «Цезар 2» з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Зважаючи на наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що товариство, яке не має жодних матеріальних ресурсів та в штаті якої працює 1 особа (директор та бухгалтер), - фактично не може виконувати такого виду господарської діяльності, як надання інформаційно-консультаційних та юридичних послуг у великих обсягах та на значні суми.

Доказів, щодо укладення суб'єктом господарювання ТОВ «Цезар 2» субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності як мінімум відповідних трудових ресурсів (кваліфікованого персоналу із вищою юридичною освітою), а також будь-яких матеріальних та виробничих ресурсів для здійснення такого роду діяльності (надання консультаційних та юридичних послуг) - позивачем ні до перевірки ні до суду надано також не було.

Зазначене, відповідно підтверджує неможливість здійснення зазначеним контрагентом такої господарської діяльності, як надання інформаційно-консультаційних та юридичних послуг, не зважаючи навіть на те, що основними видами діяльності ТОВ «Цезар 2» взагалі є будівництво та будівельні роботи, що відповідно також не можуть виконуватися однією особою (директором товариства).

Крім того, позивачем до матеріалів справи не було надано жодних доказів фактичного надання контрагентом ТОВ «Цезар 2» консультаційних та юридичних послуг (зокрема друкованих або електронних звітів щодо наданих консультацій (проведених досліджень), юридичних досліджень та висновків з тих чи інших питань, інше), що відповідно також вказує на паперовий варіант таких правовідносин позивача із ТОВ «Цезар 2», оскільки виключно акти приймання-передачі отриманих послуг не можуть підтверджувати фактичність (реальність) надання таких послуг.

Отже, доказами по справі підтверджується, що такий контрагент позивача здійснював фінансово-господарську діяльність не у відповідності до вимог чинного законодавства, взаємовідносини ТОВ «Цезар 2» з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і податковий кредит.

Також, як було зазначено вище, такий контрагент позивача ТОВ «Цезар 2» за місцем його реєстрації не знаходиться, про що податковим органом було складено Акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача ТОВ «Цезар 2», а відповідно отримати від зазначеного підприємства будь-які первинні документи на підтвердження реальності проведених господарських операцій з іншими підприємствами, зокрема позивачем, - є неможливим.

Враховуючи зазначене, та відповідно до частини 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, вбачається, що такі угоди, укладені ТОВ «Цезар 2» з контрагентами мають ознаки нікчемності.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Відповідно до частини другої ст. 215 ЦКУ, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 1, п. 2 ст. 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси держави, за завдані шкоду і збитки підприємництво несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Крім того, частиною 1 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (стаття 3 ГК України).

Враховуючи вищевикладене в сукупності, та наявні у справі докази, суд погоджується із висновком відповідача, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача із ТОВ «Цезар 2» носять характер фіктивного правочину, оскільки даний правочини не відповідає обов'язковим умовам чинності правочину, а саме те, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦКУ).

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст.7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», позивачем не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Згідно вимог п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Також, згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Цезар 2» об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Так, жодних документальних підтверджень щодо можливості контрагентом ТОВ «Цезар 2» надавати консультаційні та юридичні послуги із штатом працюючих в одну особу та без наявності будь-яких матеріальних ресурсів, - позивачем по справі надано не було, та зазначеного не вбачається з наявних у справі доказів.

Згідно Постанови Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, а саме те, що зазначені правовідносини позивача із контрагентом ТОВ «Цезар 2» мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу - позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність винесеного ним податкового повідомлення-рішення від 17.12.2012 р. № 0007852220.

Натомість позивач не надав суду допустимих доказів на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В адміністративному позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 13.05.2013 р.