Рішення № 31430953, 20.05.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2013 р.Справа № 922/951/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ДП "Придніпровська залізниця" м. Дніпропетровськ до ВЧ А-0829 м. Лозова , Міністерство оборони України м. Київ про стягнення шкоди в розмірі 1 566 674,65гр за участю сторін:

позивач- Пощук В.В.

віпдповідач- не з*явився

другий відповідач- не з*явився

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Державне підприємство «Придніпровська залізниця» (надалі - позивач, Залізниця) звернулося із позовною заявою до господарського суду Харківської області про стягнення солідарно з Військової частини А0829 (надалі - відповідач-1, В/ч А0829) та Міністерства оборони України (надалі - відповідач-2) матеріальної шкоди у розмірі 1 566 674, 65 грн., завдану позивачу внаслідок вибухів артилерійських та ракетних снарядів поблизу с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, а також витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилається на те, що 06.05.2004 на армійських складах відповідача (військової частини А-2985), розташованих поблизу селища Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, приблизно о 12 годині 50 хвилин сталася пожежа, що спричинила вибух артилерійських та ракетних снарядів. Позивач зазначає, що вказаними вибухами позивачеві було завдано матеріальної шкоди на суму 1 566 674, 65 грн. Крім цього, зазначає, що відповідно до наказу командувача Південного оперативного командування від 01.02.2010 № 18, Військову частину А2985 Південного оперативного командування розформовано. Правонаступ-ником військової частини А2985 призначено військову частину А0829 Південного оперативного командування, що вказує на те, що саме відповідач-1 має нести відповідальність за шкоду завдану вказаними вибухами.

Відповідач-1 проти позову заперечує та просить суд у позові позивачеві відмовити. В обґрунтування своєї правової позиції по справі надав суду відзив на позовну заяву в якому вказує, що не має нести відповідальності за дії посадових осіб військової частини А-2985, оскільки останні військову службу у в/ч А0829 не проходили і в списках військової частини А0829 не значились.

Відповідач-2 в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої позовні вимоги за первісним позовом, а проти доводів викладених у відзиві відповідача-1 заперечував та просив суд не примати їх до уваги, як необгрунтовані.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувшим матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, судом було встановлено наступне, що 06.05.2004 на армійських складах Військової частини А-2985 розташованих поблизу селища Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області, приблизно о 12 годині 50 хвилин сталася пожежа, що спричинила вибух артилерійських та ракетних снарядів.

24.11.2008 Військовим місцевим судом Дніпропетровського гарнізону винесено вирок у кримінальній справі № 1-1/2008 по обвинуваченню командира військової частини А-2985 підполковника Лілова Сергія Миколайовича, колишнього військовослужбовця Селіна Олега В'ячеславовича, громадянина Курбатова Бориса Федоровича.

Вказаним вироком Військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону у кримінальній справі № 1-1/2008, який було залишено без змін Апеляційним судом ВМФ України, Лілова Сергія Миколайовича визнано винним в скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 410, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, Селіна Олега В'ячеславовича визнано винним в скоєні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 414 Кримінального кодексу України, Курбатова Бориса Федоровича визнано винним в скоєні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 410 Кримінального кодексу України.

Цивільний позов Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на суму 3 478 423,43 грн. залишено без розгляду, з наданням права цивільному позивачеві звернутися до іншого суду для захисту своїх законних інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Зазначеним вироком встановлено, що вибухи боєприпасів поблизу с. Новобогданівка Запорізької області сталися внаслідок злочинних дій військовослужбовців військової частини А2985.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України строк позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 265 Цивільного кодексу України якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, позивач посилаться на те, що згідно положень ч. 2 ст. 265 ЦК України якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності.

В свою чергу, 11.11.2009 Залізниця звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Міністерства оборони України 3 478 423, 43 грн. збитків внаслідок вибухів поблизу селища Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області.

Крім цього, звертаючись із позовом про відшкодування шкоди саме до Міністерства оборони України, залізниця керувалась рішеннями судів, згідно яких належним відповідачем у аналогічних спорах, в тому числі у спорах про стягнення шкоди внаслідок вибухів у с. Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області визначено саме Міністерство оборони України.

Натомість рішенням Господарського суду міста Києва від 12.09.2011 у справі № 45/421 позовну заяву Залізниці до Міністерства оборони України про стягнення майнової шкоди внаслідок вибухів боєприпасів на армійських артилерійських складах поблизу селища Новобогданівка Мелітопольського району Запорізької області у розмірі 3 478 423, 43 грн. було задоволено частково, стягнуто з Відповідача 1 566 674, 65 грн. збитків, 10 539, 31 грн. витрат на проведення експертизи, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 в задоволенні апеляційної скарги Відповідача на рішення суду першої інстанції було відмовлено. Лише 26.12.2012 постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу Відповідача на вказані рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанції було задоволено - рішення Господарського суду міста Києва від 12.09.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 скасовано, і прийнято нове, яким в позові Залізниці відмовлено. Таким чином, у залізниці не було жодних підстав для звернення із даною позовною заявою до Військової частини А0829, оскільки були чинними рішення Господарського суду м. Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду у справі № 45/421 про покладення обов'язку щодо відшкодування шкоди саме на Міністерство оборони України.

Крім цього, починаючи з 24.11.2011 на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебуває наказ № 45/421 від 24.10.2011 про стягнення з Міністерства оборони України на користь ДП «Придніпровська залізниця» 1 566 674, 65 грн. збитків, 10 539, 31 грн. - витрат на проведення експертизи, 11 485, 14 грн. - витрат по оплаті державного мита, 115, 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду. Лише 28.12.2012 вказане виконавче провадження було закінчено, відповідно до постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права та інтересу має бути прийнята судом до розгляду належно від спливу позовної давності.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Зазначені позивачем обставини у своїй сукупності свідчать про поважність причин пропуску звернення до суду із даною позовною заявою, оскільки вказують на наявність об'єктивних причин неможливості звернення до суду у встановлені цивільним законодавством України строки, що є підставами для їх поновлення.

Згідно ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодження речі. Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

На обґрунтування розміру збитків, позивач правомірно посилається на висновок судово-бухгалтерської експертизи за № 2014/2644/11-19 від 07.06.2011 проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз у справі № 45/421. Відповідно до вказаного висновку № 06-17/74 було документально підтверджено витрати позивача внаслідок пожежі, що спричинена вибухами артилерійських та ракетних снарядів на військових складах В/Ч А-2958, розташованих поблизу селища Новобогданівка, на загальну суму 1 566 674, 65 грн.

На вказаний висновок відповідачами жодних заперечень не надано, та не заявлялось жодних клопотань щодо необхідності проведення додаткової або повторної експертизи. Крім цього, позивачем надано копії первинних документів (калькуляції витрат вартості робіт, розрахунки, акти приймання виконаних робіт, накладні вимоги, дефектні акти, довідки про понесені збитки, рахунки-фактури тощо), які були предметом експертного дослідження, якими також підтверджується матеріальна шкода у розмірі 1 566 674, 65 грн.

Відповідно до положень частини 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 2 цієї статті визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується собою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи з порядку реалізації юридичною особою своєї правоздатності, відповідно до якого вона набуває цивільних права та обов'язків через дії своїх уповноважених органів чи осіб, дії яких визнаються діями самої юридичної особи, ст. 1172 ЦК України покладено на юридичну особу, як на роботодавця, обов'язок відшкодування шкоди, завданої їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Таким чином, протиправна поведінка юридичної особи полягає в протиправній поведінці її працівників, яка підлягає встановленню під час розгляду справи про відшкодування заподіяної шкоди юридичною особою.

Вина посадових осіб Військової частини А-2985, правонаступником якої є відповідач-1, підтверджується вироком військового місцевого суду Дніпропетровського гарнізону від 24.11.2008 по справі №1-1/2008, в якому встановлено, що під час пожежі на армійських складах виникла детонація та стався вибух боєприпасів, ракет, снарядів та інших вибухонебезпечних предметів, який завдав шкоди окремим будівлям, спорудам, обладнанню та іншому майну підприємств та юридичних осіб різних форм власності на території Мелітопольського району Запорізької області.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, павам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина, як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина, як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина, як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України (відповідач-2). Відтак, позивачем правомірно визначено Міністерство оборони України належним відповідачем у справі, оскільки саме на нього буде покладена відповідальність за завдану шкоду в разі недостатності коштів для цього у відповідача-1.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з цим відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом надати докази , які б спростовували доводи позивача, так само як не надано обґрунтованого контрразрахунку позовних вимог.

За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33-34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Стягнути з Військової частини А-0829 (Харківська обл. м.Лозова, вул.Блюхера,1 код ЄДРОПУ 07902533) на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" ( м.Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса,108 код ЄДРПОУ 01073828 р/р 26006000012 в ДФ "Експрес-Банк" МФО 306964) матеріальну шкоду у розмірі 1 566 674,65 грн. та судовий збір 31 333,49 грн.

В задоволені позову в частині стягнення матеріальної шкоди з Міністерства оборони України - відмовити.

Повне рішення складено 21.05.2013 р.

Суддя Лаврова Л.С.