Постанова № 31429676, 21.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2013 року місто Київ № 810/2347/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод»доІванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод», звернувся до суду з адміністративним позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У призначений день та час до суду сторони не з'явилися. Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання (вхідний № 6881 від 21.05.2013 року) про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Від відповідача 21.05.2013 року до суду надійшли письмові заперечення на адміністративний позов разом із клопотанням (вхідний № 6882) про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, клопотання представників сторін вважаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на це, суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Представник позивача в наданому суду клопотання позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод» є юридичною особою, зареєстрованою Іванківською РДА Київської області 25.07.2004 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 091942, код за ЄДРПОУ: 33011077.

Відповідно до Довідки про взяття на облік платника податків від 19.10.2010 року № 171, позивач узятий на облік в органах державної податкової служби 30.07.2004 року за № 331, на дату видачі даної довідки перебуває на обліку в Іванківській МДПІ Київської області.

Позивач є платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом № 13780184 про реєстрацію платника податку на додану вартість Серії НБ № 118178 від 31.10.2006 року.

Як встановлено судом, 29.04.2013 року Іванківська МДПІ Київської області ДПС листом № 744/10/00-008 «Про невизнання як податкової звітності», не визнала як податкову звітність податкову декларацію з ПДВ за березень 2013 року від 18.04.2013 року № 9021542730, враховуючи постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 року № 2а-5662/12/1070.

Однак, постанова Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 року № 2а-5662/12/1070, на яку посилався відповідач як на підставу в невизнанні податкової декларації з ПДВ за березень 2013 року від 18.04.2013 року № 9021542730 як податкової звітності у листі від 29.04.2013 року № 744/10/00-008 «Про невизнання як податкової звітності», станом як на 29.04.2013 року, так і на день розгляду даної адміністративної справи не набрала законної сили у зв'язку з її апеляційним оскарженням. Адміністративна справа № 2а-5662/12/1070 призначена до апеляційного розгляду на 23.05.2013 року, що встановлено з бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до статті 180 Податкового кодексу України, позивач є платником ПДВ, про що свідчить Свідоцтво № 13780184 про реєстрацію платника податку на додану вартість Серії НБ № 118178 від 31.10.2006 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

На виконання вимог вищевказаних норм податкового законодавства, позивачем було подано декларацію з ПДВ за березень 2013 року з відповідними додатками, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації електронного підпису керівника та печатки підприємства, про що позивачем було отримано квитанції, які підтверджують надходження декларації до відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок є документом, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (пункт 46.5 статті 46 Податкового кодексу України), повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору (пункт 48.1 статті 48 цього ж кодексу).

За приписами пункту 48.2 статті 48 Податкового кодексу України, обов'язковими реквізитами є інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

У зв'язку з тим, що позивачем було подано декларацію в електронному вигляді, то підпис посадових осіб в декларації здійснюється з дотриманням умови реєстрації електронного підпису посадових осіб позивача в порядку, визначеному законодавством.

Порядок подання податкових декларацій в електронному вигляді передбачений Інструкцією про подання електронної податкової звітності, затвердженої Наказом ДПА України від 10.04.2008 року № 233 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 року за № 320/15011 (далі -Інструкція № 233), яка визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису. Ця Інструкція поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Так, пунктом 7.5 Інструкції № 233 визначено, що підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

При цьому, пунктом 7.6 Інструкції № 233 встановлено, якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційнго зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано квитанцію №2 про доставку документа - податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року та прийняття на районному рівні ДПС України 15.04.2013 об 11:55:07. У цій квитанції не зазначено, як це передбачено пунктом 7.6 Інструкції № 233, що така податкова декларація не прийнята податковим органом. Також виявлених помилок у такій декларації не зазначено, тобто не виявлено. Також в матеріалах справи наявні інші аналогічні квитанції про прийняття, зокрема, квитанція № 2 з результатом обробки - «прийнято» 18.04.2013 року о 12:07:32.

Отже, отримання позивачем зазначених квитанцій №2 свідчить про здійснення перевірки податкової декларації вимогам законодавства щодо заповнення та подання такої декларації та її прийняття, а також про відсутність будь-яких помилок зі сторони платника податку щодо заповнення усіх реквізитів податкової декларації.

Суд зазначає, що докази наявності рішення про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року та направлення повідомлення про таку відмову позивачу - відсутні.

Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України від 15.05.2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Позивачем до матеріалів адміністративної справи було надано копію Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 21.03.2013 року, який не містить записів про відсутність за юридичною адресою позивача, натомість статус відомостей про юридичну особу є підтвердженим.

Відповідно до пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» текст статті 93 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, згідно із якою місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно з пунктом 49.15 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація, надіслана платником податків або його представником поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 статті 48 цього Кодексу та надсилання податковим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання органом державної податкової служби.

Підпунктом 49.9.2 пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою у разі, якщо орган державної податкової служби із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до пункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання.

Згідно з пунктом 49.10 статті 49 Податкового кодексу України), відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

За чинними правилами, у разі неприйняття декларації податковий орган вправі і зобов'язаний прийняти рішення про відмову у прийнятті податкової декларації. Однак у випадку, що розглядається, відповідач ухвалив рішення про невизнання податкової звітності податковою декларацією, яке за змістом і формою не передбачене Податковим кодексом України.

Оскільки декларація з ПДВ за березень 2013 року була подана засобами електронного зв'язку 15.04.2013 року та 18.04.2013 року (повторно), таким чином, враховуючи вимоги Податкового кодексу України, письмове повідомлення про відмову у прийнятті такої декларації відповідач повинен був направити не пізніше 23.04.2013 року.

Суд звертає увагу, що позивач отримав повідомлення про невизнання податної звітності відповідачем 30.04.2013 року (лист від 29.04.2013 року № 744/10/00-008), тобто з порушенням термінів, визначених законодавством. Однак дане повідомлення відповідача від 29.04.2013 року № 744/10/00-008 «Про невизнання як податкової звітності» не є рішенням про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2013 року, про що вже було зазначено вище.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідач, невизнаючи декларацію позивача з податку на додану вартість за березень місяць 2013 року як податкову звітність та, відповідно, не відобразивши показники вищевказаної декларації по особовому рахунку платника податку (позивача), посилаючись на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 року № 2а-5662/12/1070, яка й ще на набрала законної сили, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак, дії відповідача є протиправним.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 53, 69, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати дії Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби щодо невизнання декларації з податку на додану вартість за березень місяць 2013 року як податкової звітності - протиправними.

3. Зобов'язати Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби визнати декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 року як податкову звітність з моменту її подання до органу державної податкової служби.

4. Зобов'язати Іванківську міжрайонну державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби забезпечити відображення показників декларації з податку на додану вартість за березень місяць 2013 року по особовому рахунку платника податку.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський оптико-механічний завод» понесені ним судові витрати в розмірі 34 (тридцять чотири) гривні 41 копійка.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.