Постанова № 31429210, 16.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2013 р. Справа№ 910/913/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипки І.М.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Ликові В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гуль Г.Й. - довіреність № 35/4409 від 16.04.2013 року,

від відповідача: Прудкий О.В. - довіреність № 48-1419 від 14.05.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства „Завод 410 цивільної авіації" на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013р

у справі № 910/913/13 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Державного підприємства „Антонов",

до Державного підприємства „Завод 410 цивільної авіації",

про стягнення 1 089 652,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення на свою користь з відповідача 1 089 652,35 грн. заборгованості за належне виконання зобов'язань за договором № 07-497-11 від 05.09.2011 року, з яких 845 877,43 грн. основного боргу, 155 641,45 грн. пені, 59 211,42 грн. штрафу та 28 922,06 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 845 877,43 грн. боргу, 65 920,50 грн. пені, 59 211,42 грн. штрафу та 28 922,06 грн. 3% річних. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року в частині стягнення 65 920,50 грн. пені, 59 211,42 грн. штрафу та 28 922,06 грн. 3% річних та прийняти нове, яким в цій частині в позові відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

ДП „Антонов" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ДП „Завод 410 цивільної авіації" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року - без змін.

Згідно розпорядження заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року для розгляду справи № 910/913/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді - Скрипка І.М., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2013 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року розгляд справи було відкладено на 16.05.2013 року відповідно до п. 1 ч. 1 статті 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представника відповідача.

До початку слухання справи, через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із неможливістю розгляду даної справи до вирішення в господарському суді міста Києва пов'язаної з нею іншої справи № 910/8867/13 за позовом ДП „Завод 410 цивільної авіації" ДП „Антонов" про визнання недійсним договору.

В обґрунтування заявлено клопотання відповідач посилається на те, що позовні вимоги стягнення 1 089 652,35 грн. у даній справі ґрунтуються на договорі № 07-497-11 від 05.09.2011 року, який є предметом оскарження у справі № 910/8867/13.

В судовому засіданні представник відповідача подане клопотання про зупинення провадження у справі підтримав та просив його задовольнити, а представник позивача проти задоволення даного клопотання не заперечував.

Згідно п. 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18" Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі, заслухавши позицію представників сторін, колегія суддів вирішила відмовити у задоволенні даного клопотання у зв'язку із його безпідставністю, оскільки позивачем не обґрунтовано у чому полягає неможливість розгляду даної справи до вирішення справи № 910/8867/13.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.05.2013 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу ДП „Завод 410 цивільної авіації" задовольнити з підстав викладених вище.

Представник позивача проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі заперечував, просив суд апеляційну скаргу ДП „Завод 410 цивільної авіації" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 16.05.2013 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ДП „Завод 410 цивільної авіації" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.09.2011 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 07-497-11 (далі - договір), у відповідності з п.п. 1.1., 1.2. якого, виконавець зобов'язується у 2011 році надати замовникові послуги з навчання 43 індійських фахівців з доопрацювання літака Ан-32.

Загальна вартість даного договору становить 4 107 473,64 грн., у тому числі ПДВ 684 578,94 грн. Детальна розбивка вартості договору приведена в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору (п. 3.1. договору.)

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений в розділі ХІІІ договору, у розмірі 100% вартості послуг, зазначено в п. 3.1. договору, згідно з Додатком № 1, на протязі 10 банківських днів з моменту отримання від виконавця рахунку-фактури.

Згідно з п. 5.1. договору, послуги надаються у строк до 31.12.2011 року.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 22.09.2011 року відповідач отримав вставлений позивачем рахунок-фактуру № СФ-0000869 від 21.09.2011 року на суму 4 107 473,64 грн.

04.10.2011 року сторони підписали та скріпили печатками Акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким зафіксували факт надання позивачем відповідачу послуг за договором з навчання 43 індійських фахівців з модернізації літака Ан-32.

В свою чергу відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за надані позивачем послуги у визначений договором строк не розрахувався.

Натоміть, 12.06.2012 року сторони підписали акт заліку взаємних вимог за виконані роботи, згідно якого заборгованість відповідача за договором станом на 12.06.2012 року становила 845 877,43 грн.

Крім того, сторонами був підписаний акт звірки розрахунків № 0000107 від 27.11.2012 року, в якому відповідач підтвердив наявність у нього заборгованості за договором перед позивачем в сумі 845 877,43 грн.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджується, що замовник не виконав свої зобов'язання за договором в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за отримані послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 845 877,43 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що враховуючи відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що відповідач будь-яких доказів щодо оплати наданих позивачем послуг не надав, то позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 845 877,43 грн. є законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивач просить суд, на підставі п. 7.2.1. договору, стягнути з відповідача пеню в сумі 155 641,45 грн. за період з 06.10.2011 року по 06.04.2012 року.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 7.2.1. договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, вказаних у р. ІV договору, замовник перераховує виконавцю додатково до суми договору пеню у розмірі 0,1 % вартості послуг, з яких допущено прострочення платежу за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що посилання позивача при нарахуванні пені та штрафу за прострочку виконання грошових зобов'язань на приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені та штрафу, передбаченого абзацом 3 частини 2 статті 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі № 23/225 від 28.02.2011 року та постанові Вищого господарського суду України від 06.02.2013 року у справі № 5011-19/10975-2012.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що у п. 7.2.1. договору відсутнє посилання на приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а відповідачем допущено прострочення виконання саме грошового зобов'язання, то вірним є висновок місцевого господарського суду, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені та 7% штрафу підлягають стягненню на підставі норм чинного законодавства, що регулюють нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення пені є законними та підлягають задоволенню частково у розмірі 65 920,50 за вірним розрахунком суду: 60 706,19 грн. (845 877,43 грн. х 15,5% (подвійна облікова ставка НБУ) х 169 днів прострочки (з 06.10.2011 року по 22.03.2012 року) : 100 : 365) + 5 214,31 грн. (845 877,43 грн. х 15% (подвійна облікова ставка НБУ) х 15 днів прострочки (з 23.03.2012 року по 06.04.2012 року) : 100 : 365).

Також, оскільки прострочення по оплаті наданих послуг відповідачем мало місце більше ніж на 30 календарних днів, то відповідно до умов п. 7.2.1. договору, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 59 211,42 грн.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Таким чином вірним є висновок місцевого господарського суду, що оскільки сторони самостійно передбачили додатково, крім сплати пені ще й штраф та враховуючи те, що положення пункту 7.2.1. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплачених у встановлений договором строк наданих послуг і є правовим наслідком прострочення оплати наданих послуг з вини відповідача, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов'язання, то вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.

Перевіривши наведений у позовній заяві позивачем розрахунок штрафу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 59 211,42 грн. штрафу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 28 922,06 грн. 3% річних за період з 06.10.2011 року по 26.11.2012 року.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за отримані згідно договору послуги в розмірі 845 877,43 грн., провівши відповідні розрахунки, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 28 922,06 грн. 3% річних за розрахунками позивача є арифметично вірними, законними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права відхилив заявлене відповідачем усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості сторонам врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди.

Однак, як вбачається із матеріалів справи відповідно до ухвали господарського суду міста Києва від 18.01.2013 року судом було запропоновано сторонам вжити можливих заходів для врегулювання спору мирним шляхом.

Ухвалою від 31.01.2013 року розгляд справи було відкладено на 21.02.2013 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 21.02.2013 року представник відповідача позовні вимоги не оспорив, письмовий відзив на позов не надав, проте заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання сторонам можливості врегулювати спір мирним шляхом.

Представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечив, посилаючись на відсутність будь-яких доказів, що свідчать про наміри відповідача врегулювати спір.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що місцевий господарський суд правомірно та обґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки останнє не підтверджено належними доказами, у відповідності зі ст. 33 ГПК України та розглянув справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Крім того, у своїй апеляційні скарзі відповідач, не оспорюючи суму основного боргу, посилається на неправомірність застосування судом штрафних санкцій, оскільки, на його думку відповідачем в порушення умов договору не передано навчальні матеріали в строк, передбачений договором.

Проте, як було зазначено вище, фактичне надання позивачем відповідачу навчальних матеріалів в строк, передбачений договором, підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим печатками підприємств Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 1 від 04.10.2011 року.

При цьому, як вбачається із умов договору, у п. 2.7 договору сторонами не передбачено озвучування інформації, зокрема плакатів, в електронному вигляді англійською мовою.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень, викладених в апеляційній скарзі, доводи відповідача не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства „Завод 410 цивільної авіації" на рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року у справі № 910/913/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року у справі № 910/913/13 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 910/913/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 21.05.2013 року.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Руденко М.А.