Ухвала суду № 31428193, 20.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1553/13 20.05.2013 20.05.2013 20.05.2013

Провадження №22-ц/784/1501/13

Ухвала

Іменем України

20 травня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Скопенко В.М.,

за участі: позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Ремешевського Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 грудня 2012 року, ухваленого за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, про визнання договору поруки недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним договору поруки, який було укладено 19 вересня 2008 року з метою забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором за №46ЭФ /2008 від цієї ж дати у зв'язку з тим, що зазначений правочин вона не підписувала.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 грудня 2012 року позовні вимоги задоволенні. Ухвалено визнати недійсним договір поруки, укладений 19 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»).

В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на незаконність рішення суду просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах оскарження, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.ст.4,10,203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (ст.ст.203, 215-216 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з вимогами ст.638 ЦК України правочин (договір) вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Належною формою для договору поруки, згідно з положеннями ст.207, ч.1 п.2 ст.208 ЦК України є письмова форма, яка передбачає підписання угоди.

При цьому, сформульований текст письмового правочину обов'язково має бути підписаний стороною (сторонами).

В тому ж випадку, коли сторона не приймала участі в укладенні угоди, що підтверджується відсутністю її підпису під договором, вона має право вимагати визнання угоди недійсною, на підставі ст.ст.203,215 ЦК України, як такої, що не відповідає її внутрішній волі.

При цьому, жоден з доказів не має для суду наперед визначеного значення, оскільки рішення, яке він ухвалює відповідно до приписів ст.ст.212-213 ЦПК України має ґрунтуватися на сукупності наданих доказів у їх взаємному зв'язку.

Відповідно до ч.3 до ст.10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст.59 ЦПК визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові, а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №46ЭФ /2008, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит на споживчі цілі в сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США, а позичальник зобов'язався повернути банку отриманий кредит в повному обсязі, в строк та у порядку, встановлених кредитним договором.

З копії договору поруки від 19 вересня 2008 року вбачається, що на забезпечення вказаного кредитного договору 19 вересня 2008 року з позивачем укладено договір поруки, за умовами якого остання зобов'язалася перед банком відповідати за виконання ОСОБА_4 усіх її зобов'язань перед кредитором.

Зі змісту позовної заяви та інших матеріалів справи вбачається, що підставою своїх вимог позивачка вважає відсутність її власного підпису під угодою та невідповідність її волевиявлення внутрішній волі на укладення цієї угоди.

З письмових заперечень відповідача судом встановлено, що в архіві банку оригінал спірного договору поруки від 19 вересня 2008 року відсутній (а.с.51).

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку наданим доказам і прийшов до вірного висновку щодо недійсності договору поруки, оскільки доводи представника відповідача щодо підписання договору поруки з ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами. Хоча, у відповідності до вимог ч.1 ст.60 ЦПК України це обов'язок відповідача.

Відсутність ж документального підтвердження фіксації волевиявлення суб'єктів правочину свідчить про відсутність між сторонами відповідного правовідношення та дійсності їхніх взаємних обов'язків та вимог. Наявна в матеріалах справи копія договору поруки не є таким доказам в розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України.

З врахуванням таких висновків, колегія суддів вважає, що місцевим судом ухвалене законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог та визнання оспорюваної угоди недійсною.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 04 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: