YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Київська область

/

Кагарлицький районний суд Київської області

Рішення № 31427526, 21.05.2013, Кагарлицький районний суд Київської області

Дата ухвалення

21.05.2013

Номер справи

368/320/13-ц

Номер документу

31427526

Форма судочинства

Цивільне

Компанії, зазначені в тексті судового документа

1) ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КЕЙ-КОЛЕКТ"

провадження 2/368/172/13

Справа № 368/320/13-ц

Рішення

іменем України

"21" травня 2013 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого судді - Закаблука О.В.

При секретарі судового засідання - Гембар В.В.

З участю осіб, які беруть участь у справі:

Представників позивача: Гіль Н.В.

Лісовський С.В.

Островерхов К.М.

Відповідачі: ОСОБА_4

ОСОБА_5

Представника відповідачів: ОСОБА_6

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом та зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна, приватний нотаріус ОСОБА_9 про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу, суд, -

В С Т А Н О В И В :

15.02.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, в якій позивач просить суд винести рішення, яким:

- ухвалити рішення про солідарне стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю -Кей-Колект» (п/р № 26506359049000 в АТ «УкрСиббанк» МФО 351005, код 37825968) з ОСОБА_4 {місце проживання: : АДРЕСА_2; дата -вродження: 04.01.1969р.н; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) та з ОСОБА_5, місце роживання : , АДРЕСА_1; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2.; ідентифікаційний -змер: НОМЕР_2) суми боргу за Договором про надання споживчого кредиту № № 11359715000 від 13.08.2008 року в розмірі - 53 880,80 (п'ятдесят три тисячі вісімсот вісімдесят) дол. СІЛА 80 цент., що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 430 669,23 (чотириста тридцять тисяч шістсот шістдесят дев'ять ) грн. 23 коп., з яких:

- 32 916,70 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 263 103,18 грн., - кредитна заборгованість;

- 20 964,10 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 167 566,05 грн. - заборгованість по процентам;

- ухвалити рішення про стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кей-Колект» суми сплаченого судового збору.

Свої позовні вимоги позивач в позовній заяві обґрунтовував наступним:

13 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», - з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 уклали Договір про надання споживчого кредиту №11359715000.

Відповідно до умов кредитного договору, Банк надав Відповідачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 35 000,00 доларів США (тридцять п'ять тисяч доларів США 00 центів), а ОСОБА_4 зобов»язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 15 червня 2015 року згідно з Графіком погашення кредиту, та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 15,00 % річних.

Сторони досягли згоди, що за користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк Банк автоматично нараховує проценти на прострочену суму боргу за процентною ставкою в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної за користування кредитом.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов»язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком..

Для забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором 13 червня 2008 року був укладений Договір поруки №211145 між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_5.

Статтею 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 1.4 вищевказаного договору поруки передбачено, що Поручитель несе солідарну і відповідальність з Позичальником перед Кредитором за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору поруки Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі, що і Позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань - в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 543 Цивільного кодексу України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України, по кредитному договору Банк зобов'язується надати кредит позичальнику, в розмірі та на умовах, що передбачені кредитним договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

12 грудня 2011 року між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «КЕЙ- КОЛЕКТ» (ЄДРПОУ 37825968) було укладено Договір Факторингу №1 та Договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки, за якими:

УкрСиббанк» відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» своє право грошової вимоги до боржника - відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» набув права вимагати погашення заборгованості за даним кредитним договором. Відповідно до п.1.4 договору факторингу одночасно з відступленням прав Вимоги о Фактора переходять усі права банку за всіма договорами забезпечення.

Всупереч умов Кредитного договору ОСОБА_4 не здійснює платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушує взяті на себе договірні зобов'язання.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Таким чином, станом на 09.01.2013 року загальна заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить - 53 880,80 (п'ятдесят три тисячі вісімсот вісімдесят) дол. США 80 цент., що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 430 669,23 (чотириста тридцять тисяч шістсот

шістдесят дев'ять ) грн. 23 коп., з яких:

- 32 916,70 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 263 103,18 грн., - кредитна заборгованість;

- 20 964,10 дол. США, що за курсом НБУ станом на 09.01.2013 року становить 167 566,05 грн. - заборгованість по процентам;

Відповідно до п.3.1. Договору Факторингу №1, права вимоги від клієнта до Фактора переходять у дату відступлення, після чого Фактор набуває права вимоги від боржників і гарантів виконання всіх зобов»язань за первинними договорами та договорами забезпечення.

Використовуючи своє право, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання.

Місцем проживання відповідачів є : АДРЕСА_2, що територіально відноситься до Кагарлицького районного суду Київської області, тому Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Відповідачів суми заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту № 11359715000 від 13.08.2008 року, процентів нарахованих за користування кредитом, та звернення стягнення на предмет іпотеки.

18.02.2013 року Кагарлицьким районним судом було винесено ухвалу про відкриття провадження за позовом позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом.

12.03.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна, про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу, в якій позивачі просять суд винести рішення, яким:

- прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, відкрити по ньому провадження та об'єднати із первісним позовом ТОВ «КЕИ-КОЛЕКТ» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості та процентів за договором про надання споживчого кредиту;

- визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11359715000, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційний інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»); .

- визнати недійсним договір іпотеки № 88069, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк») та посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світланою Василівною;

- визнати недійсним договір іпотеки № 6865, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: земельну ділянку за кадастровим номером 3222287601:01:310:0010, що розташована в АДРЕСА_2, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»), та посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світланою Василівною;

- виключити з державного реєстру іпотек №№ 2443, 2445, єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи №№ 2444, 2446 про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження належного мені нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки;

- визнати недійсним договір поруки № 211145, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_5 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»);

- визнати недійсним договір факторингу, укладений 12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕИ-КОЛЕКТ»;

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладений 12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕИ-КОЛЕКТ»;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь позивачів зустрічного позову понесені судові витрати.

12.03.2013 року згідно ухвали Кагарлицького районного суду Київської області було прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу до первинного позову за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом.

01.04.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла заява про уточнення позовних вимог(зустрічний позов) про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу, в якій позивачі просять суд винести рішення, яким:

- визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту № 11359715000, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційний інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»);

- визнати недійсним договір іпотеки № 88069, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_2, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»), та посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світланою Василівною.

- визнати недійсним договір іпотеки № 6865, відповідно до якого ОСОБА_4 передав в іпотеку нерухоме майко, а саме: земельну ділянку за кадастровим номером 3222287601:01:310:0010, що розташована в АДРЕСА_2, укладений 13 червня 2008 року між мною, ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»), та посвідчений державним нотаріусом Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світланою Василівною;

- зобов'язати державного нотаріуса Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлану Василівну виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборони відчуження належного ОСОБА_4 нерухомого майна, а саме: житлового будинку що розташований в АДРЕСА_2, загальною площею 75,70 кв.м. та земельної ділянки з кадастровим номером 3222287601:01:310:0010, що розташована в АДРЕСА_2, загальною площею 0, 2488 га, та заборонити звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя;

- визнати недійсним договір поруки № 211145, укладений 13 червня 2008 року між ОСОБА_5 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (після реорганізації Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк»);

- визнати недійсним договір факторингу, укладений 12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ»;

- визнати недійсним договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, укладений 12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ»;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати в розмірі 3 114, 70 грн., які складаються з оплати судового збору в розмірі 114, 70 грн. (сто чотирнадцять гривень сімдесят копійок) допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

В судовому засіданні представники позивача первинного позову Гіль Н.В., Лісовський С.В., Островерхов К.М. позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом підтримали в повному обсязі, проти зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна, приватний нотаріус ОСОБА_9 про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу заперечували, обґрунтовуючи свою позицію наступним:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 368/320/13-ц за позовом ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до АТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект», третя особа: Державний нотаріус Ржишівської міської державної нотаріальної контори Отькало С.В. про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу.

Ознайомившись із підставами та предметом позовних вимог зустрічного позову АТ «УкрСиббанк», вважає їх безпідставними, необгрунтованими, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. І ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст.ст. 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Дійсно, 13.06.2008р. між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11359715000 (надалі - кредитний договір), за умовами якого Банк надав Позичальнику кредит в іноземній валюті в сумі 35 000,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався повернути кредит (грошові кошти) в іноземній валюті та сплатити проценти, за користування кредитом в порядку і на умовах, визначених договором.

При цьому змістом пункту 7.13 кредитного договору, позичальник засвідчив те, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджував свою здатність виконувати умови договору.

Про згоду Позичальника з умовами укладеного кредитного договору також свідчить і те, що з моменту укладення договору він протягом тривалого часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом та не висловлював до моменту звернення до суду із позовом свої письмові заперечення/незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору в передбаченому законодавством порядку.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.І ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а саме:

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При укладенні оскаржуваних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договорів не було порушено жодної з перелічених вище вимог до правочинів.

Частиною 3 ст.215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.7 від 06.11.2009р. Постанови Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Таким чином, Позивачами не наведено будь-яких законних та обґрунтованих підстав для задоволення позову про визнання недійсними оскаржуваних договорів.

Посилання Позивачів на невідповідність положень кредитного договору вимогам ч.І ст.524 ЦК України не ґрунтується на нормах законодавства та спростовується дійсними обставинами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такими законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України».

Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 19) визначено, що Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Тобто, відповідно до наведених положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АТ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Таким чином, АТ «УкрСиббанк» має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.

Відповідно, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Статтею 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Згідно п.2.3 зазначеного Положення, за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. «в» ч.4, ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Зазначений висновок також підтверджений самим Національним банком, який у своєму листі від 29.05.2001р. №28-313/2178.

Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Крім того, наведені вище висновки відповідають судовій практиці, зокрема, змісту пп.10-11 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

«Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року N 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

У разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної вачюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004року N 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року N1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року N 3024-УІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору».

З врахуванням наведеного, посилання Позивачів на невідповідність змісту оскаржуваних правочинів нормам чинного законодавства є безпідставним та спростовується наведеним.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч.2,3,4 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачами пропущено строк позовної давності при зверненні в суд, що є підставою для відмови в позові, та не надано жодних доказів в обґрунтування не пропуску вказаних строків.

Безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону вважаємо також підстави зустрічного позову щодо визнання недійсними договору факторингу та договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

У відповідності до додатку до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 300 серія ФК, виданого 08.12.2011р. державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, ТОВ «Кей-Колект» має право здійснювати факторингові операції без отримання ліцензій або дозволів.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вірно зазначено Позивачами і не оспорюється сторонами, 12.12.2011р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого права вимоги по кредитному договору № 11359715000, укладеному між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 перейшли до ТОВ «Кей - Колект».

На виконання п. 3.2. договору факторингу 12.12.2011р. між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було складено акт прийому-передачі прав вимоги (копія додається), що спростовує посилання Позивачів на його відсутність.

Крім того, у зв'язку з укладеннями договору факторингу №1 від 12.12.2011р. та на виконання п.1.5. зазначеного договору, між АТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» 12.12.2011р. було укладено договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_9

Тобто, АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» дотримано вимог ч.І ст. 514 ЦК України, за змістом якої правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Твердження Позивачів щодо необхідності їх згоди на відступлення права вимоги, передачу кредитного договору, тексту матеріалів до договору, інформації, що стосується даного договору є безпідставним та спростовується наступним.

Так, згідно ч.І ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дійсно, відповідно до п. 7.12. кредитного договору, сторони домовилися, що текст договору, буд-які матеріали, інформація, що стосується даного договору є конфіденційною і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків передбачених чинним законодавством України та/або цим договором.

Однак, п. 7.6. кредитного договору визначено, що Позичальник уклавши цей договір надає Банку згоду\право: - передавати права та обов'язки банку за цим договором третій особі без отримання на це додаткової згоди Позичальника.

Тобто, положення п.7.12 кредитного договору не стосується випадку щодо відступлення прав вимоги за даним кредитним договором.

Крім того, відповідно до ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Частиною 2 ст. 516 ЦК України визначено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

15.12.2011р. АТ «УкрСиббанк» було направлено Позивачам повідомлення про відступлення прав вимоги за № 12-22/26983 та № 12-22/26984 рекомендованими листами. Факт відправлення листів підтверджується витягами з реєстрів згрупованих поштових відправлень (додаються).

Згідно даних загальнодоступного онлайн-сервісу Укрпошти, «пошук поштових відправлень» Позивачу-1 лист було вручено 27.12.2011р.; Позивачу-2 лист було вручено 06.01.2012р. Крім того, у разі невизнання зазначених обставин позивачами вважаємо доцільним направити запит на відділення Укрпошти.

Щодо посилання Позивачів на необхідність укладення додаткової угоди до договору іпотеки в зв'язку з укладенням договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, то наведене спростовується змістом ст. 24 Закону України «Про іпотеку».

Згідно положень зазначеної норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Згідно даних загальнодоступного онлайн-сервісу Укрпошти, «пошук поштових відправлень» Позивачу-1 лист було вручено 27.12.2011р., Позивачу-2 лист було вручено 06.01.2012р. Крім того, у разі невизнання зазначених обставин позивачами вважаємо доцільним направити запит на відділення Укрпошти.

Щодо посилання Позивачів на необхідність укладення додаткової угоди до договору іпотеки в зв'язку з укладенням договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, то наведене спростовується змістом ст. 24 Закону України «Про іпотеку».

Згідно положень зазначеної норми відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Згідно ст.217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Договором факторингу №1 від 12 грудня 2011р. відступлено право вимоги щодо кредитних договорів у відповідності до Додатку 1 (Перелік прав вимоги за кредитами), натомість підстави позовних вимог зустрічного позову стосуються виключно передання прав вимоги за кредитним договором №11359715000 від 13.06.2008р., що є ще одним підтвердженням необґрунтованості та безпідставності заявлених зустрічних позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, представники позивача первинного позову просять суд винести рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом задовольнити та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечував, зустрічний позов підтримав.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_5 проти позову заперечувала, зустрічний позов підтримала.

В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, - ОСОБА_6 проти позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом заперечувала, та просить задовольнити вимоги зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна, приватний нотаріус ОСОБА_9 про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу.

Свою позицію представник відповідачів первинного позову, - ОСОБА_6 обґрунтовувала наступним.

Щодо визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту № 11359715000, укладеного 13 червня 2008 року між ОСОБА_4 та АКІБ «УкрСиббанк».

Спірний кредитний договір про надання споживчого кредиту був укладений в іноземній валюті - долар США, тоді коли жодним нормативно-правовим актом України, зокрема і главою 71 ЦК України, якою регулюються зобов'язання, що виникають з укладення договору позики, зокрема і договору кредиту, не передбачена можливість надання споживчих кредитів в іноземній валюті фізичним особам для розрахунків на території України.

Статтею 99 Конституції України, статтею 35 Закону України «Про Національний банк України» визначено, що гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

А відповідно до ст. 32 Закону України «Про національний банк України» обіг і використання, як засобу платежу інших грошових одиниць, окрім національної, забороняється.

Про це зазначається і в ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Сторони за договором, як це і прописано в ст. 524 ЦК України можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Але дана норма стосується вираження зобов'язання в іноземній валюті лише у якості еквівалента і не стосується розрахунків за договором.

Вважає, що основним нормативно-правовим актом, який підлягає застосовуванню для регулювання виниклих між сторонами правовідносин, є Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 р.

Вказаний Декрет КМУ є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують такі операції:

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до цієї ж ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з вказаної законодавчої норми, АКІБ «УкрСиббанк» повинен був мати індивідуальну ліцензію, яка давала б йому право укласти 13.06.2008 року договір про надання споживчого кредиту з ОСОБА_4 та надати останньому кредит в іноземній валюті, а саме |доларів США.

Крім того, відповідно до вказаних положень Декрету, наявність індивідуальної ліцензії необхідна і для використання іноземної валюти як засобу платежу, оскільки умовами спірного кредитного договору передбачено, що повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом здійснюється позичальником також в іноземній валюті.

Проте отримання позичальником, як фізичною особою, індивідуальної ліцензії для здійснення операцій з іноземною валютою, чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим, наявність такої ліцензії у банку є достатньою підставою для проведення позичальником платежів в іноземній валюті, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції.

Вважає, що посилання представника відповідача за зустрічним позовом ПАТ «УкрСиббанк» в запереченні на те, що на час укладення спірного договору про надання споживчого кредиту АКІБ «УкрСиббанк» мав дозвіл на здійснення валютних операцій не відповідає дійсності, а надані в матеріали справи копії Банківської ліцензії № 75, виданої 24.12.2001 року, та Додаток до Дозволу № 75-2 від 19.11.2002 року, не відповідають вимогам щодо таких ліцензій, встановлених Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19 лютого 1993 р. та Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 N 483.

Так, відповідно до п. 1.4 Положення індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу (ліцензія) - індивідуальна ліцензія, видана Національним банком резиденту або нерезиденту на здійснення валютної операції протягом визначеного строку.

А відповідно до п. 1.8 Положення строк, який за умовами ліцензії надається її власнику для здійснення валютної операції, не може перевищувати одного календарного року з дати видачі ліцензії.

Отже, в силу вищевказаних норм, надані Банківська ліцензія та Додаток до дозволу не надавали Банку права на надання ОСОБА_4 кредиту в іноземній валюті.

Хоча в своєму листі у відповідь на запит суду Нацбанк України дає роз'яснення, що на підставі Банківської ліцензії № 75, виданої 24.12.2001 року, та Додатку до Дозволу № 75-2 від 19.11.2002 року АКІБ «УкрСибанк» мав право надавати ОСОБА_4 13.06.2008 року кредит в іноземній валюті, проте вважаю, що це суперечить вказаним вище положенням Декрету та Положення.

Листи НБУ носять рекомендаційний характер, і по своїй суті є роз'ясненням, тлумаченням існуючого законодавства, проте вони не являються джерелом права, а тому вважає, що застосуванню до правовідносин, що склалися між сторонами, підлягають саме вказані вище нормативно-правові акти.

Також представник відповідача в своєму запереченні на зустрічний позов посилається на 1.5. Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженим Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004 N 483, відповідно до якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється:

- якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Проте відповідно до п. 1.2 вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України (далі - Національний банк) резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

А оскільки, відповідно до умов кредитного договору, надання, повернення кредиту, сплата відсотків проводиться готівкою.

Тому в даному випадку повинні застосовуватись положення Правил використання готівкової іноземної валюти, затверджених постановою Правління НБУ від 30 травня 2007р. № 200, відповідно до п.п. 6.1, 6.2, яких фізичні особи можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу у разі:

а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

є) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Тобто, повернення кредиту та сплата відсотків за кредитним договором не передбачена, а отже відповідно до вимог Декрету потребує наявності індивідуальної ліцензії.

Національна валюта є невід'ємною ознакою суверенітету держави, а тому іноземну валюту, як засіб платежу, слід використовувати в порядку прямо прописаному законом.

Крім того, на день укладення кредитного договору курс долара США щодо гривні становив 485,43 грн. за 100 доларів США, на сьогоднішній день курс долара щодо гривні становить 799,30 грн. за 100 доларів США.

Отже, існує істотна зміна обстановки щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором.

Тобто, з підвищенням курсу іноземної валюти сума боргу, яку необхідно сплачувати ОСОБА_4 за кредитним договором значно зросла в зв'язку з чим значно погіршився фінансовий стан позичальника.

Враховуючи викладене, вважа, що кредитний договір має бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб в цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав та інтересів.

При цьому, справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення її до вимог правових норм.

Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків.

Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного Інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час, з порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України - принципу справедливості.

Такі умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс обговорених прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є зокрема умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог Закону банк, як суб'єкт господарської діяльності, покладає виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. З ст. 13 ЦК України.

Таким чином, використання банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом та включення цього пункту до кредитного договору значно погіршує становище позичальника порівняно з банком в разі настання певних подій, та суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договір із споживачем умови, які є несправедливими.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Правочин, який суперечить закону є недійсним. За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Ст. 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним.

Отже, спірний договір про надання споживчого кредиту, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України необхідно визнати недійсним як такий, що суперечить Цивільному кодексу, вказаним вище актам цивільного законодавства, застосувати правові наслідки недійсності правочину, прописані в ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Щодо визнання недійними договору застави на договорів іпотеки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Тому спірні договори поруки та іпотеки слід також визнати недійсними, та виключити з державного реєстру іпотек №№ 2443, 2445, єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи №№ 2444, 2446 про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження належного мені нерухомого майна, а саме: житлового будинку та земельної ділянки.

Щодо визнання недійсними договору факторингу та договору про відступлення права вимоги.

З отриманої поштою позовної заяви ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» про стягнення з відповідачів суми заборгованості за договором споживчого кредиту, та додатків до неї відповідачам стало відомо про укладення 12 грудня 2011 року між Публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» та ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» договору факторингу № 1 та Договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, відповідно до яких ПАТ «Укрсиббанк» (клієнт) відступив ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» (фактору) право вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту та договорами іпотеки.

Вважає що, оскільки є всі підстави, зазначені вище для визнання недійсним спірного кредитного договору, договорів поруки та іпотеки, тому підлягає визнанню недійсним і договір факторингу та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки.

Крім того, договір факторингу та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки підлягає визнанню недійсним також з інших наступних підстав.

Вважає, що при укладенні відповідачами договору факторингу та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, було порушено права відповідачів та вимоги чинного законодавства.

Згідно положень ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

В порушення вказаної вимоги закону жодним із відповідачів не було повідомлено відповідача про укладення договору факторингу, відповідач дізнався про нього лише після отримання копії позовної заяви та додатків до неї із суду.

Так, відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимог).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюються без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавець встановлює два випадки за яким відбувається заміна кредитора в зобов'язанні, це:

1) заміна кредитора в зобов'язанні без згоди боржника шляхом письмового повідомлення останнього про даний факт;

2) заміна кредитора в зобов'язанні за згодою боржника у випадку, якщо це передбачено самим договором між первинним кредитором та боржником.

В нашому випадку сторони договору про надання споживчого кредиту № 11359715000 від 13.06.2008 року чітко визначились яким чином має відбуватися заміна кредитора в кредитному договорі, а саме в пункті 7.12 зазначається, що сторони домовилися про те, що текст договору, будь-які матеріали, інформація, що стосується даного договору, є конфіденційними і не можуть передаватися третім особам без попередньої письмової згоди іншої сторони договору, крім випадків передбаченим чинним законодавством.

Отже, сторони договору чітко визначили, що будь-яка передача кредитного договору, тексту матеріалів до договору, інформація, що стосується даного договору має відбуватися лише за згодою сторони договору, в даному випадку за відповідача згодою.

Крім того, враховуючи, що було укладено договори іпотеки нерухомого майна, то відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 513 ЦК України, всі зміни до договору іпотеки мали б відбутися в нотаріальній формі, тобто заміна сторони в зобов'язанні за договорами іпотеки мали статися шляхом підписання додаткової угоди, яка нотаріально засвідчується.

На це також наголошує і ст. 19 Закону України «Про іпотеку», де зазначено, що зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Тобто законодавець чітко закріпив обов'язок внесення змін до умов іпотечного договору (в нашому випадку це заміна кредитора) шляхом підписання нотаріально посвідченої угоди, а обтяження якої державній реєстрації.

На це також було наголошено і в самому договорі факторингу, де в п. 1.5. зазначено, що передання прав клієнта за договорами забезпечення, що були посвідчені нотаріально, відбувається на підставі окремого договору, що укладається сторонами одночасно з укладанням цього договору і підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про іпотеку», обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

А відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Таким чином, в порушення зобов'язань за кредитним договорами, а також в порушенні норм законодавства України, було укладено договір факторингу від 12 грудня 2011 р. та договір про відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 договір факторингу від 12 грудня 2011 р. та договір про відступлення права вимоги від 12 грудня 2011 року суперечить вказаним вимогам закону, а тому підлягає визнанню недійсним.

Крім того, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» заявлено вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_5, однак жодних доказів про право такої вимоги не надано.

4. Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. В зв'язку з розглядом справи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як позивачами по зустрічному позову, понесені судові витрати в розмірі 3114,70 грн., які складаються з оплати судового збору за подачу зустрічного позову в розмірі 114, 70 грн, та витрат на правову допомогу в розмірі 3000 гри., які ми прошу стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача ОСОБА_4.

Щодо Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», на яку в своєму запереченні посилається представник відповідача і на яку в своєму листі посилається Нацбанк, відповідно до якої щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Проте до цього часу ці питання не врегульовані нормами чинного законодавства. Отже, суди та банки намагаються перекласти всі несприятливі наслідки наявності таких прогалин в законодавстві покладає саме на позичальників за кредитними договорами, ставлячи тим самим їх в край несприятливе становище. Крім того Постанови Пленуму ВССУ носять інформаційний характер, спрямовані на роз'яснення, тлумачення застосування норм чинного законодавства, проте не являються джерелами права в Україні, а тому і не повинні застосовуватися для врегулювання спірних правовідносин.

Третя особа, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна вирішення спору поклала на розсуд суду.

Третя особа, - приватний нотаріус ОСОБА_9 в судове засідання не з»явився, хоча був повідомлений судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Суд, вислухавши представників позивача, - Гіль Н.В., Лісовського С.В., Островерхого К.В., які первинний позов підтримали, проти зустрічного позову заперечували, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 які заперечували проти первинного позову, підтримали зустрічний позов, вислухавши представника відповідачів, - ОСОБА_6, яка заперечувала проти первинного позову, зустрічний позов підтримала, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо:

- часткового задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом;

- частково задоволення позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Кей - Колект», третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний нотаріус Ржищівської міської державної нотаріальної контори Отькало Світлана Василівна, приватний нотаріус ОСОБА_11 про визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, договорів іпотеки та договору факторингу;

обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання.

Місцем проживання відповідачів є : АДРЕСА_2, що територіально відноситься до Кагарлицького районного суду Київської області, тому дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області як суду загальної юрисдикції першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Як встановлено судом в судовому засіданні з пояснень сторін, письмових доказів, дійсно, 13 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», - з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 уклали Договір про надання споживчого кредиту №11359715000.