Рішення № 31420119, 22.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7512/13 22.05.13

За позовом Прокурора Солом'янського району м. Києва в

інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду

державного майна України по м. Києву

До Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління

ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»

про стягнення 199 963,16 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від прокуратури Бондарчук І.П. - посвідчення №009970 від 17.10.2007р.

Від позивача Гнатюк О.В. - по дов. №53 від 01.10.2012р.

Від відповідача Середа Ю.В. - по дов. №558 від 27.12.2012р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Прокурора Солом»янського району м. Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про стягнення з Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 199 963,16 грн., із яких: 181 651, 30 грн. основного боргу по договору №3779 від 27.12.2006р., 12 820,78 грн. пені, 41, 54 грн. -інфляційні та 5 449, 54 грн. - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2013р. порушено провадження у справі №910/7512/13, розгляд справи призначено на 22.05.2013р.

Через відділ діловодство господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до даної заяви позивач просить стягнути з відповідача 12 820,78 грн. пені, 41, 54 грн. -інфляційні та 5 449, 54 грн. - штраф. В даній заяві позивач посилається на те, що відповідачем сума основного боргу погашена повністю.

Представник прокуратури подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог підтримав та просив стягнути з відповідача 12 820,78 грн. пені, 41, 54 грн. -інфляційні та 5 449, 54 грн. - штраф.

Представник відповідача проти стягнення 12 820,78 грн. пені та 5 449, 54 грн. - штрафу заперечував посилаючись на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2011року по справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В судовому засіданні 22.05.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників прокуратури, позивачів Господарський суд міста Києва, суд-

ВСТАНОВИВ:

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

27.12.2006 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (наді позивач) та Дочірнім підприємством «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (далі -відповідач) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №3779, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.1. договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 882,9 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул.. Народного ополчення, 11 -А.

Майно передається в оренду з метою розміщення працівників апарату управління (офіси).

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Сторонами погоджено строк дії договору з 27.12.2006 року по 27.11.2007р.

В подальшому між сторонами підписувались додаткові угоди до даного договору, відповідно до яких сторони змінювали розмір орендованого приміщення, розмір орендної плати та термін дії договору.

Відповідно до ч. 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Частина 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до умов договору №3779, орендар зокрема зобов'язаний:

п.5.2. своєчасно й у повному обсязі сплачувати орендну плату;

п.3.3. перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітними з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується Орендарем до державного бюджету: 30% орендної плати перераховуються Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувачу;

п. 3.5. Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу визначеному в п. 3.6 співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

п. 3.8 (в редакції від 02.02.2012р.) у разі якщо на дату сплати заборгованість становить загалом не менше ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

п. 5.6 Орендар подає регіональному відділенню ФДМ України по м. Києву інформацію про перерахування орендної плати до 12 числа кожного місяця.

Спір по справі виник внаслідок того, що на думку прокуратури, відповідач в порушення умов договору, не виконав обов'язку орендаря, орендну плату до державного бюджету не сплатив в повному обсязі за період дії договору, в результаті чого виникла заборгованість і яка, як вбачається з наданого позивачем розрахунку, складає 181 651, 30 грн. Дану заборгованість відповідач сплати після порушення провадження у справі. Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача за порушення умов договору в частині сплати орендних платежів 12 820,78 грн. пені, 41, 54 грн. -інфляційні та 5 449, 54 грн. - штраф.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як визначено ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди та основним обов'язком орендаря є сплата орендних платежів з урахуванням індексу інфляції.

Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначається, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

У відповідності ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідач у зазначений період користувався нежитловим приміщенням, а тому зобов'язаний згідно Договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату.

При розгляді справи судом встановлено, що заборгованість відповідача зі сплати орендної плати до держаного бюджету України на час порушення провадження у справі становила 181 651, 30 грн. Відповідно до наданих відповідачем платіжних доручень сума основного боргу перед позивачем на час розгляду справи відсутня.

Прокуратурою заявлені вимоги про стягнення з відповідача 12 820,78 грн. пені, 41, 54 грн. -інфляційні та 5 449, 54 грн. - штраф.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 ГК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В п. 3.5 договору сторони передбачили, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.3 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, за кожний день прострочення включаючи день оплати.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.3.3. перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця, наступного за звітними з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується Орендарем до державного бюджету: 30% орендної плати перераховуються Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувачу.

Сторони в п. 3.8 (в редакції від 02.02.2012р.) передбачили, що в разі якщо на дату сплати заборгованість становить загалом не менше ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Судом при розгляді справи встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2011року по справі №44/258-б порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йої банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) передбачено, що мораторій ні задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Частина четверта статті 12 цього ж Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію.

За змістом зазначеної норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.

Таким чином, враховуючи наведені вище положення законодавства, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені та 3 % штрафу за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу в розмірі 3% задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про сплату індексу інфляції, за допомогою відповідної програми системи інформаційно-правового забезпечення „Ліга:ЗАКОН" та згідно з Рекомендаціями Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. №62-97р встановив: що визначений Позивачем індекс інфляції у сумі 41,54 грн. не перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована спірний період, а отже, підлягає стягненню з відповідача у розмірі 41,54 грн.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань встановлений судом та по суті відповідачем не оспорений, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних в сумі 41,54 грн. та підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11 -а, ідентифікаційний номер 33096517) на користь Державного бюджету України 41 грн. 54 коп. - інфляційні.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Київське обласне дорожнє управління ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11 -а, ідентифікаційний номер 33096517) судовий збір в розмірі 3 грн. 96 коп. в доход спеціального фонду Державного бюджету України, що передбачений для зарахування судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.2013р.

СуддяТрофименко Т.Ю.