Рішення № 31415819, 23.05.2013, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/3551/13-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

23 травня 2013 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі - головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі Гоноболіній О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача Колонтай Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до «Оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України, третя особа ОСОБА_4, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, та відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у квітні 2013 року звернувся до Бердянського міськрайонного суду з позовом до оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України, третя особа ОСОБА_4, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за період вимушеного прогулу з 22 січня 2013 року по 19 лютого 2013 року включно (період затримки виконання рішення Бердянського міськрайонного суду від 21.01.2013 року про поновлення його на роботі) в сумі 1506 грн. 96 коп. та покласти на посадову особу (начальника оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України ОСОБА_4), винної в затримці виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.01.2013 року про поновлення на роботі, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану оздоровчому табору у зв'язку з оплатою йому часу вимушеного прогулу в сумі 1506,96 грн., а також шкоду у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням за періоди з 08.06.2012 року по 21.01.2013 року в сумі 11320 грн. 14 коп., а всього 12827,10 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення всієї суми заробітної плати. В обґрунтування позову посилався на те, що наказом начальника оздоровчого табору «Маяк» СБУ ОСОБА_4 від 07.06.2012 року він був звільнений з даної установи за п.3 ст.40 КЗпП України. 21.01.2013 року Бердянським міськрайонним судом за його позовом було прийнято рішення, яким він був поновлений на роботі в оздоровчому таборі «Маяк» сторожем з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.06.2012 року по 21.01.2013 року. Рішення в частині поновлення на роботі і виплати середнього заробітку в розмірі 903,04 грн. підлягало негайному виконанню. Проте відповідач з рішенням суду не погодився і 04.02.2013 подав апеляційну скаргу. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.03.2013 року апеляційна скаргу була відхилена, а рішення Бердянського міськрайонного суду від 21.01.2013 року залишено без змін. Оздоровчий табір «Маяк» СБУ в особі начальника ОСОБА_4 відмовився виконувати рішення суду про поновлення його на роботі Починаючи з 22.01.2013 року по 19.02.2013 року, по день видання наказу про поновлення на роботі, він перебував у вимушеному прогулі. Після отримання 21.01.2013 року резолютивної частини рішення, він 22.01.2013 року прийшов з цим рішенням в оздоровчий табір «Маяк», проте його не пропустили на територію табору до відділу кадрів. На його звернення до охоронця ОСОБА_5 і до коменданта ОСОБА_6 пропустити, отримав відмову. Простоявши біля прохідної до 9-05 години, він змушений був повернутися додому. Наступного дня 23.01.2013 року з 7-40 години ситуація повторилася. Простоявши годину, він повернувся назад додому. Свій прихід він зафіксував на цифровий фотоапарат, зробивши і відео. Після того, як його не пропустили на територію табору до відділу кадрів та до керівництва, він того ж дня звернувся до начальника табору з письмовою заявою, виклавши в ній зазначені факти та з вимогою виконати рішення суду в добровільному порядку, яку відправив рекомендованим листом на ім'я начальника табору ОСОБА_4 Крім цього, того ж дня, 23.01.2013 року, він звернувся до Бердянського міськрайонного суду з письмовою заявою про видачу йому на руки виконавчого листа для примусового виконання рішення суду від 21.01.2013 року. Дата отримання виконавчого листа йому була призначена на 07.02.2013 року. До отримання виконавчого листа керівництво табору не прийняло ніяких заходів по поновленню його на роботі і не відповіло на письмову заяву. Не дочекавшись відповіді, він 12.02.2013 року звернувся з виконавчим листом до ВДВС Бердянського МРУЮ із заявою про прийняття виконавчого листа для примусового виконання. 14.02.20113 року було відкрито виконавче провадження, а 19.02.2013 року йому зателефонували на домашній телефон і запропонували прийти з трудовою книжкою для поновлення на роботі. 19.02.2013 року був виданий наказ про поновлення його на роботі з 20.02.2013 року. Всі зазначені вище дії свідчать про його намір, починаючи з 22.01.2013 року, поновитися на роботі і приступити до своїх трудових обов'язків. Лише втручання виконавчої служби дозволило йому поновитися на роботі. Починаючи з 22.01.2013 року по 19.02.2013 року він з вини керівництва табору «Маяк» був змушений перебувати у вимушеному прогулі. Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення суду про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, тому воно повинно було виконуватися начальником оздоровчого табору «Маяк» СБУ ОСОБА_4 по його приходу до табору 22.01.2013 року. У відповідності до ст..236 КЗпП України затримка виконання власником або уповноваженим ним органом рішення суду про поновлення на роботі тягне обов'язок підприємства виплатити працівнику середній заробіток за весь час затримки виконання рішення суду. Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає розрахунку оплати за вимушений прогул, який знаходиться в матеріалах цивільної справи про поновлення на роботі і становить суму 1506,96 грн. за період з 22.01.2013 року по 19.02.2013 року. Стаття .237 КЗпП України передбачає покладення матеріальної відповідальності на посаду особу, винну в незаконному звільненні, переводі і затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі і не має будь-яких обмежень по зверненню до суду з вимогами про притягнення до матеріальної відповідальності посадової особи. Право покласти таку відповідальність на шкоду, завдану підприємству, у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу має тільки суд. Оплата його вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням, за періоди з 08.06.2012 року по 21.01.2013 року складає 11320,14 грн. і це рішення суду виконано в повному обсязі. А оплата вимушеного прогулу, пов'язаного з затримкою виконання рішення суду від 21.01.2103 року за період з 22.01.2013 року по 19.02.2013 року складає 1506,96 грн., що сумарно складає суму 12827,10 грн., яку він і просить суд стягнути з начальника оздоровчого табору «Маяк» СБУ ОСОБА_4 на користь оздоровчого табору «Маяк» СБУ як матеріальну шкоду, завдану табору оплатою вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 підтримали позов із зазначених у ньому підстав, просили задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Колонтай Ю.Ю. позов не визнав, оголосив письмові заперечення на позовну заяву, що містяться в матеріалах справи, просив в позову відмовити, посилаючись на те, що позивач після проголошення рішення з 22.01.2013 року по 18.02.2013 року особисто не з'являвся на територію оздоровчого табору «Маяк» СБУ в робочий час. Ці факти підтверджується службовими записками коменданта ОСОБА_6. Позивач не здійснив жодних спроб повідомити про свої наміри і бажання приступити до роботи, не звертався до керівництва ані за телефоном, ані іншими засобами зв'язку, як то факс, телеграма, електронна пошта. З боку відповідача приймалися заходи для негайного виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі Начальник дав розпорядження інспектору відділу кадрів Куліш В.В. з'ясувати, коли позивач приступить до роботи, проте її спроби додзвонитися до нього були марними. Лист позивача від 23.01.2013 року відповідач отримав тільки 13.02.2013 року і листом від 14.02.2013 року була надана відповідь з пропозицією з'явитися для поновлення на роботі. Лише 19.02.2013 року інспектору відділу кадрів вдалося зв'язатися з позивачем і запропонувати прийти до закладу для поновлення на роботі. Позивач прийшов близько 13-30 години 19.02.2013 року і був поновлений на роботі з 20.02.2013 року. 19.02.2013 року на його картковий рахунок було перераховано 903,04 грн., а 20.02.2013 року ще 8375,02 грн. Після чого державний виконавець 20.02.2013 року виніс постанови про повернення виконавчого документу у зв'зку з його повним виконанням. Опитавши працівників закладу, начальником оздоровчого табору було з'ясовано, що позивач з'явився біля прохідної 26.01.2013 року та проводив відео зйомку, вимог щодо проходу на територію не пред'являв, документів на прохідній не залишав. Відповідач вважає, що саме позивач своїми діями саботував затримку виконання рішення суду від 21.01.2013 року про негайне поновлення на роботі та виплати йому відшкодування за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячної заробітної плати. Позивачем не надано належних доказів у підтвердження його бажання негайно приступити до роботи. Щодо покладення на ОСОБА_4 обов'язку відшкодувати матеріальну шкоду, завдану ОТ «Маяк» у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу в розмірі 1506,96 грн. та 11320,14 грн., то з цим позовом має звертися вищестоящий в порядку підлеглості орган або прокурор, тому з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, оскільки права ОСОБА_1 цим порушені не були. Третя особа ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи є його заява про розгляд справи у його відсутності..

Свідок ОСОБА_5 заперечував, що бачив ОСОБА_1 у січні 2013 року, пояснивши, що вперше побачив позивача у лютому 2013 року, коли його вже поновили на роботі і він 2 дні працював.

Свідок ОСОБА_8 дав наступні пояснення, що він з січня 2012 року працював комендантом оздоровчого табору «Маяк». В кінці січня 2013 року позивача бачив приблизно в 10 метрах від воріт до табору, проте він до нього ні з якими проханнями не звертався. Особисто він телефонував позивачеві на домашній телефон, мобільний номер був невідомий. ОСОБА_4 стосовно позивача ніяких усних чи письмових розпоряджень не давав, додому до ОСОБА_1 нікого не посилали. Підтвердив, що на начальника табору писав доповідні, що позивача немає на роботі. У січні - березні 2013 року працівники табору працювали на пів-ставки: робочими днями один тиждень були понеділок, вівторок, середа, а наступного тижня - тільки понеділок та вівторок. Керівництво не працювало в інші дні, лише охоронці працювали згідно графіка.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що бачив ОСОБА_1 два рази в двадцятих числах січня 2013 року, в свої денну та нічну зміни. Позивач йому повідомив, що виграв суд, проте дослівно розмову не пам'ятає. Другий раз він мінявся з нічної зміни і бачив ОСОБА_1, який знімав за воротами на цифровий фотоапарат. З приводу проходу на територію табору позивач до нього не звертався. Також підтвердив, що табір у січні працював на пів-ставки, а охоронці згідно графіку по 12 годин: в день, в ніч, 2 дні вихідних. Ніяких розпоряджень з приводу пропуску ОСОБА_1 на територію табору ОСОБА_4 не давав.

Заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.01.2013 року по справі №801/6854/2012 за позовом ОСОБА_1 до Оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, скасування наказів про накладення дисциплінарних стягнень, про звільнення, про внесення змін до наказу, про відшкодування моральної шкоди, його позов було задоволено частково: визнано незаконними та скасовано накази від 28.05.2012р №95 та від 30.05.2012 року №103 про накладення дисциплінарних стягнень, поновлено ОСОБА_1 сторожем з 08.06.2012 року, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11320,14 грн. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 903,04 грн. рішення допущено до негайного виконання.

Як вбачається з копії наказу №23 від 19.02.2013 року, фактично позивача було поновлено на роботі лише 20.02.2013 року, в якому зазначено,що його поновлено сторожем з 08.06.2012 року та вважати таким, що приступив до виконання обов'язків з 20.02.2013 року.

Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

Згідно ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Судом з'ясовано та підтверджено належними доказами, що наступного дня після проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду про поновлення його на роботі, позивач зранку 22.01.2013 року прийшов з копією цього рішення до прохідної оздоровчого табору «Маяк» СБУ, щоб пройти до відділу кадрів з метою поновлення на роботі, проте зробити цього не зміг через відмову. Тому 23.01.2013 року ОСОБА_1 о 7-40 годин знову прийшов до оздоровчого табору «Маяк» з метою пройти на територію табору для поновлення на роботі та засняв свій прихід цифровим фотоапаратом, зробивши відео зйомку.

Суд дійшов такого висновку, незважаючи на категоричне заперечення свідка ОСОБА_5 про те, що в січні 2013 року він на прохідній табору позивача не бачив, виходячи з того, що інший свідок ОСОБА_9 підтвердив, що саме в двадцятих числах січня він двічі бачив позивача біля прохідної табору, коли він другий день робив відео зйомку. Не заперечував прихід до табору ОСОБА_1 у січні 2013 року і комендант ОСОБА_8, допитаний в суді як свідок

Твердження представника відповідача про те, що позивач робив відео-зйомку в неробочий день, в суботу 26.01.2013 року, спростовується його ж поясненням при перегляді відеозапису про те, що на запису видно, як пройшла на роботу головний бухгалтер ОСОБА_10, проте позивач чомусь заперечував проти допиту її як свідка. З показань усіх допитаних свідків слідує, що табір у січні 2013 року працював на пів-ставки, тобто крім сторожів, всі інші працівники працювали тільки два чи три дні на тиждень: понеділок-вівторок-середа один тиждень, наступного тижня тільки понеділок-вівторок, тому проведення відео зйомки, з пояснень представника відповідача в суботу 26.01.2013 року, виключається, тому проводилася вона не пізніше середи 23.01.2013 року, як і видно було на диску перед його переглядом.

Судом далі встановлено, що позивач, переконавшись, що відповідач не бажає в добровільному порядку виконувати рішення суду про поновлення на роботі, 23 січня 2013 року надіслав до начальника табору ОСОБА_4 письмову заяву, в якій виклав ті ж самі обставини, що і в позовній заяви щодо його приходу на роботу 22 та 23 січня з питання поновлення на роботі і відмови охоронців та коменданта пропустити його на територію, та просив виконати в добровільному порядку рішення в частині поновлення на роботі, яку відповідач отримав лише 13 лютого 2013 року.

А крім цього 23.01.2013 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянського міськрайонного суду із заявою про видачу йому виконавчих листів щодо поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 903,04 грн., видачу яких йому було призначено тільки на 07.02.2013 року, як вбачається з помітки у лівому правому куті заяви.

Проте фактично виконавчі листи ним були отримані після виправлення помилки в них лише 11.02.2013 року та наступного дня пред'явлені до примусового виконання, як вбачається з копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.02.2013 року.

Лише після отримання «Оздоровчим табором «Маяк» СБУ 19 лютого 2013 року копій постанов державного виконавця ВДВС Бердянського МРУЮ про відкриття виконавчого провадження про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, того ж дня позивача за телефоном було запрошено до оздоровчого табору та видано наказ про поновлення його на роботі та виплачено середній заробіток в сумі 903,04 грн., а 20.02.2013 року - всієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 8375,02 грн., що підтверджується копіями супровідних листів ВДВС від 14.02.2013р. №7212, №7213, на яких стоять вх..номери Оздоровчого табору «Маяк» №40 від 19.02.2013р. №41 від 19.02.2013 року., копіями платіжних доручень №204 від 19.02.2013р. №560 від 20.02.2013р.

Отже, факт того, що ОСОБА_1 після ухвалення рішення про поновлення на роботі наступного дня приходив до відповідача, не заперечувалося свідками ОСОБА_9, ОСОБА_8, а після того, як йому не вдалося пройти через прохідну, звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа, а до начальника табору із заявою про його недопущення на територію табору охоронцями.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що відповідач повинен був допустити його до виконання одразу ж після прийняття рішення, тобто на наступний робочий день. А в разі невиконання рішення власником або уповноваженим органом працівник порушує процедуру примусового виконання судового рішення відповідно до Закону України „Про виконавче провадження".

Сам представник відповідача Колонтай Ю.Ю. в судовому засіданні не заперечував, що на судовому засіданні від 21.01.2013 року, коли було проголошено вступну та резолютивну частини, був присутній як він в якості представника відповідача, та сама третя особа - керівник Оздоровчого табору «Маяк» ОСОБА_4, проте, як встановлено судом, заходів до негайного виконання рішення суду відповідачем не здійснено. Втім саме на роботодавця покладена відповідальність за невиконання рішення суду про поновлення на роботі.

Посилання в запереченнях проти позову на відсутність вини з боку відповідача і намагання розшукати ОСОБА_1 в період з 22.01.2013 року по 19.02.2013 року шляхом здійснення телефонних дзвінків на його домашній телефон з наданням відповідних копій службових записок інспектора відділу кадрів Куліш В.В. про те, що при виклику абонента (ОСОБА_1) не було відповіді, суд вважає такими, що суперечать іншим доказам у справі та фактично є сфальсифікованими.

Як встановлено судом показаннями допитаних свідків, у січні та лютому 2013 року інші працівники оздоровчого табору «Маяк», крім сторожів та начальника, працювали лише по два чи три дні на тиждень: з понеділка по середу, а наступного тижня лише з понеділка по вівторок включно.

Проте службові записки інспектора відділу кадрів Куліш В.В. датовані, зокрема, іншими днями: від 24.01.2013 року - це четвер, від 25.01.2013р. - п'ятниця, від 31.01.2013 року - четвер, від 01.02.2013 року - п'ятниця, від 07.02.2013 року - четвер, від 08.02.2013 року -п'ятниця, не беручи до уваги службові записки, написані по середам. Тобто в ці дні зазначені службові записки інспектором відділу кадрів не могли бути подані на ім'я начальника оздоровчого табору, а він відповідно написати резолюцію на них про продовження розшуку, оскільки ці дні у неї були вихідними.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що саме в день надходження постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, 19.02.2013 року, інспектор відділу кадрів зранку ж додзвонилася до ОСОБА_1 та запропонувала з'явитися для поновлення на роботі, що ще раз підтверджує, що спроб за допомогою телефонних дзвінків запросити позивача для добровільного виконання рішення суду аж до отримання копії постанови державного виконавця, не було.

До того ж, як було встановлено в судовому засіданні, позивач фактично мешкає поряд із табором, в п'яти хвилинах ходи, тому за бажанням, його намір надалі працювати у відповідача можна було б з'ясувати шляхом направлення до нього когось з працівників.

Таким чином, суд вважає, що в судовому засіданні достовірно було встановлено, що позивач являвся до відповідача саме в робочі дні з метою поновлення на роботі, проте не зміг цього зробити не з своєї волі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що перебіг строку невиконання рішення повинен обчислюватися саме з 22 січня 2013 року і саме з цієї дати до 19.02.2013 року - до моменту видання наказу про поновлення його на роботі у нього тривав вимушений прогул, пов'язаний із затримкою виконання судового рішення, в кількості 168 годин при середньоденній зарплаті 8,97 грн.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Тому для визначення суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача в порядку ст.236 КЗпП України, необхідно виходити з розрахунку середнього заробітку, визначеного судовим рішенням від 21 січня 2013 року. Таким чином, відповідач повинен виплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаного з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі, в сумі 1506 грн.96 коп. ( 8,97 грн. х 168 годин = 1506,96). Іншого розрахунку чи незгоди з визначенням кількості годин затримки відповідачем не надано.

Тому суд приходить до висновку, що в цій частині позову позовні вимоги підлягають задоволенню, бо обставини, на які посилався позивач в обґрунтування цих вимог, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Щодо інших вимог позивача про покладення на посадову особу (начальника оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України ОСОБА_4), винної в затримці виконання рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.01.2013 року про поновлення на роботі, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану оздоровчому табору у зв'язку з оплатою йому часу вимушеного прогулу в сумі 1506,96 грн., а також шкоду у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу, пов'язаного з незаконним звільненням за періоди з 08.06.2012 року по 21.01.2013 року в сумі 11320 грн. 14 коп., а всього 12827,10 грн., то суд вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.

Дійсно, статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників передбачені у ст. 130 КЗпП України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Пунктом 8 ст. 134 КЗпП України, п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству в зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу, покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Проте, згідно із завданнями цивільного судочинства, цивільному захисту підлягають порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтерес, за захистом яких, в порядку ст.3 ЦПК України, може звертатися фізична чи юридична особа, і суд, в залежності від результатів розгляду справи, може задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування шкоди певну суму, як то матеріальну шкоду, заподіяну підприємству оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_4 залучений до участі у справі не в якості відповідача, а третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, що виключає можливість за рішенням суду покладати на нього будь-який обов'язок.

При цьому сам відповідач - Оздоровчий табір «Маяк» СБУ чи вищестоящий орган або прокурор не позбавлені в даному разі права звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу з ОСОБА_4 на користь оздоровчого табору, а тому за цими вимогами ОСОБА_1 є неналежним позивачем, відповідно в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, в розмірі 1506,96 грн., суд вважає за можливе в порядку ч.2 ст.367 ЦПК України, звернути всю зазначену суму до негайного виконання, враховуючи те, що згідно пояснень позивача та представника відповідача, ОСОБА_1 тепер перебуває у черговій відпустці з наступним звільненням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком, про що написана відповідна заява, а тому до роботи більше не приступить.

На підставі ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 229,40 грн., оскільки позивач звільнений від його сплати при зверненні до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст..3, 10, 11, 57-64, 88, 212-215 ЦПК України, ч.5 ст.235, ст.. 236 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до «Оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України, третя особа ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пов'язаного з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, та відшкодування шкоди задовольнити частково.

Стягнути з «Оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України (ідентифікаційний код 20000083, м.Бердянськ Запорізької області, вул. Айвазовського, 1) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІІН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, середній заробіток у сумі 1506 (одна тисяча п'яток шість) гривень 96 копійок за час вимушеного прогулу з 22 січня 2013 року по 19 лютого 2013 року, пов'язаного із затримкою виконання рішення суду від 21.01.2013 року про поновлення на роботі, з урахуванням утримання на підприємстві податків та обов'язкових платежів.

У задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди відмовити.

Рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 1506,96 грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути з «Оздоровчого табору «Маяк» Служби безпеки України судовий збір в дохід держави в сумі 214 грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: З. П. Пустовіт