Рішення № 3141212, 12.01.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.09 Справа № 17/131

За позовом Державного підприємства «Антрацит», м. Антрацит Луганської області

до Державного підприємства «Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області

про стягнення 10772 грн. 91 коп.

Суддя Фонова О.С.

Представники:

від позивача –Щербаков А.О., довіреність № 12 від 05.01.2009;

від відповідача –Гончаренко Н.П., довіреність № 1-3/3д-10 від 26.12.2008.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 7223,89 грн., 3% річних у сумі 198,36 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1480,94 грн., пені у сумі 1314,04 грн. та штрафу 7% у сумі 505,67 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог без дати та номеру, зданої у судовому засіданні 12.01.2009).

Відповідач у відзиві позовну заяву №395 від 19.12.2008, що надійшов до суду 22.12.2008 визнає заборгованість у сумі 7223,89 грн.

Стосовно стягнення пені у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг) з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення у сумі 1314,04 грн., та штрафу у розмірі 7% на сумі 505,67 грн., відповідач заперечує з огляду на наступне.

Стаття 231 Господарського кодексу України встановлює тільки розмір штрафних санкцій за порушення зобов‘язання якщо сплата пені та штрафу передбачена договором чи законом.

В договорі відповідальність сторін за порушення зобов’язання, в тому числі сплата пені та штрафу, не передбачена. Таким чином відповідач вважає, що у позивача відсутні законні підстави вимагати сплати пені та штрафу.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Державним підприємством «Антрацит»(позивач у справі), як Постачальником та Державним підприємством «Ровенькиантрацит»(відповідач у справі), як Покупцем, укладено договір № 11/08-03/28 від 05.08.2003 (далі – Договір) та додаткова угода до нього № 1 від 02.01.2004, за умовами яких Постачальник прийняв на себе зобов’язання відвантажити, а “Покупець” (відповідач у справі) прийняти й оплатити матеріали, гірничо-шахтне обладнання, лиття згідно заявок Покупця (гірничо-шахтне обладнання-капітальний ремонт) відповідно до умов Договору.

Згідно розділу 2 Договору, ціна на матеріали є договірною, на гірничо-шахтне обладнання –згідно калькуляції. Сума Договору складає 200000 грн. з ПДВ. Кінцевою сумою Договору є сума, що зазначена в рахунку-фактурі або накладній, де зазначені точні: кількість, асортимент та кінцева вартість товару.

Договором не встановлений строк виконання боржником (відповідачем у справі) обов’язку щодо оплати товару.

Пунктом 3.3 Договору встановлено, що розрахунок за продукцію здійснюється шляхом передплати на розрахунковий рахунок Покупця.

Факт поставки позивачем відповідачеві матеріалів, гірничо-шахтного обладнання підтверджується матеріалами справи, у тому числі товарно-транспортними накладними: № 503 від 08.01.04, № 509 від 12.01.04, № 559 від 30.01.04, № 569 від 06.02.04, № 573 від 09.02.04, № 592 від 12.02.04, № 655 від 09.03.04, № 672 від 16.03.04, № 730 від 14.04.04, № 843 від 16.06.04, № 882 від 08.07.04, № 928 від 02.08.04, № 971 від 01.09.04, № 978 від 09.09.04 на загальну суму 205830 грн. 00 коп.

Позивач у справі в обґрунтування позову посилається на те, що погашення заборгованості з боку відповідача відбулося лише часткове та на час розгляду справи ця заборгованість складає 7223 грн. 89 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Відповідач з позовними вимогами в повному обсязі не погоджується з підстав викладених у відзиві.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 205830 грн. 00 коп., що підтверджується товарно-транспортними накладними: № 503 від 08.01.04, № 509 від 12.01.04, № 559 від 30.01.04, № 569 від 06.02.04, № 573 від 09.02.04, № 592 від 12.02.04, № 655 від 09.03.04, № 672 від 16.03.04, № 730 від 14.04.04, № 843 від 16.06.04, № 882 від 08.07.04, № 928 від 02.08.04, № 971 від 01.09.04, № 978 від 09.09.04, рахунками до вказаних товарно-транспортних накладних та довіреностями на отримання матеріальних цінностей (а.с. 13-40).

Відповідачем також було проведено поставку продукції в рахунок сплати вартості відвантаженого товару згідно товарно-транспортних накладних № 1/3 від 12.01.2004, № 2/3 від 16.01.2004, № 7/3 від 11.02.2004, № 11/3 від 06.04.2004, № 12/3 від 14.04.2004, № 19/3 від 08.05.2004, № 26/3 від 16.06.2004, № 33/3 від 08.07.2004, № 40/3 від 02.08.2004, № 45/3 від 06.09.2004, № 46/3 від 15.01.2004. Однак, повного розрахунку здійснено не було, тому сума заборгованості склала 7223,89 грн.

Договором не встановлено строк виконання боржником (відповідачем у справі) обов’язку щодо оплати товару.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу вимогу № 10/591 від 22.10.2007 про сплату боргу у сумі 7223,89 грн., яку він отримав згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 25.10.2007,а 05.11.2007 відповідачем було надано відповідь про відмову у задоволені претензії в повному обсязі.

Таким чином, прострочення відповідача по оплаті з урахуванням поштового пробігу виникло з 02.11.2007.

Факт наявності боргу в сумі 7223,89 грн. підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем. Приймаючи до уваги наведене, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Позивач також просить стягнути пеню у сумі 1314,04 грн. за період з 02.11.2007 по 02.05.2008 та 505,67 грн. штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого зобов’язання.

Відповідач проти стягнення штрафних санкцій заперечує з наступних підстав.

Стаття 231 Господарського кодексу України (далі –ГК України) встановлює тільки розмір штрафних санкцій за порушення зобов‘язання якщо сплата пені та штрафу передбачена договором чи законом. В договорі відповідальність сторін за порушення зобов‘язання, в тому числі сплата пені та штрафу, не передбачена. Таким чином відповідач вважає, що у позивача відсутні законні підстави вимагати сплати пені та штрафу.

Однак, суд не погоджується з зазначеними доводами.

Так, ч.2 ст. 231 ГК України передбачено, у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: … за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

В даному випадку обидві сторони у справі є суб’єктами господарювання, що належить до державного сектора економіки, таким чином положення вищевказаної статті на них розповсюджується. Крім того, розміри штрафних санкцій, що передбачені ст. 231 ГК України, застосовуються, коли ані діючим законодавством для даного виду господарського зобов’язання, ані договором не передбачено іншого.

Договором, укладеним сторонами, розмір штрафних санкцій не передбачений.

З огляду на зазначене, суд задовольняє вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій: пені у сумі 1314,04 грн. за період з 02.11.2007 по 02.05.2008 та 505,67 грн. штрафу у розмірі 7 % від суми простроченого зобов’язання.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 3 % річних у сумі 198,36 грн. за період з 02.11.2007 по 01.10.2008 та інфляційних нарахувань за листопад 2007 року –серпень 2008 року в сумі 1480,94 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань у відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та вірно нарахованими.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 7223,89 грн., 3% річних в сумі 198,36 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1480,94 грн., пені в сумі 1314,04 грн. та штрафу в сумі 505,67 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю, з віднесенням судових витрат на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства «Ровенькиантрацит», м. Ровеньки Луганської області, вул. Комуністична, буд. 6, ідентифікаційний код 32320704 на користь Державного підприємства «Антрацит», м. Антрацит Луганської області, вул. Ростовська, буд. 38, ідентифікаційний код 32226065, в сумі 7223,89 грн., 3% річних в сумі 198,36 грн., інфляційних нарахувань в сумі 1480,94 грн., пені в сумі 1314,04 грн. та штрафу в сумі 505,67 грн., витрати по оплаті держмита у сумі 107,23 грн.., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. 00 коп., видати наказ.

У судовому засіданні оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 19.01.2009.

Суддя О.С. Фонова