Рішення № 31409519, 20.05.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/16220-2012 20.05.13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна»

до: 1) Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ»

про стягнення 87 789, 68 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча) Івченко А.М.

Гулевець В.О.

Представники:

від сторін: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» про стягнення заборгованості за договором поставки № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. у розмірі 74 943, 12 грн. та 11 424, 36 грн. - пені, а також до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ» про стягнення 1 422, 20 грн. - збитків; про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ» надати оригінал накладної № 6890-88337 про доставку Спільному українсько-німецькому Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» повідомлення про відступлення права вимоги. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем 1 зобов'язань щодо сплати заборгованості за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р., право вимоги за яким позивачу відступлено відповідачем 2 відповідно до договору № ВПВ 2007 від 30.07.2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-51/16220-2012, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10.12.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У процесі провадження у справі відповідач 1 подав відзив на позов, у якому проти позову заперечив, мотивуючи свої заперечення тим, що договір про відступленні права вимоги № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» є неукладеним. Також відповідач зазначає, що на моменти укладення вищевказаного договору та додаткової угоди до нього Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» не мало грошових вимог до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер».

Також Спільне українсько-німецьке Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» відзначає, що провадження у даній справі має бути припинено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовуючи свою позицію тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2011 р. у справі № 4/109 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» про стягнення 79 080, 39 грн. (залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2011 р.) встановлено передачу недійсної вимоги за договором № ВПВ 2007 від 30.07.2010 р. та невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Ніко-Україна» зобов'язань за вказаним договором щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» винагороди.

З приводу наведеного суд відзначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» судами за першої інстанції припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Тож, виходячи з наведеного, а також приймаючи до уваги, що обставини, якими Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» обґрунтовує заявлені вимоги, що розглядаються в межах даної справи, не є тотожними обставинам у справі № 4/109 - у суду відсутні підстави для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України та припинення провадження у даній справі. За таких обставин суд відмовляє у задоволенні поданого клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. призначено колегіальний розгляд справи № 5011-51/16220-2012.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. визначено склад колегії суду у справі №5011-51/16220-2012 - Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2013 р. колегією суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Чебикіна С.О. та Гулевець О.В. справу № 5011-51/16220-2012 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 04.03.2013 р.

Розгляд справи переносився в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 01.04.2013 р. справу № 5011-51/16220-2012 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Івченко А.М. та Гулевець О.В.

Під час розгляду справи позивач подав клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі, у якому просить призупинити виконавче провадження, відкрите Відділом державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві № 34655504 згідно наказу Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 р. по справі № 4/109 до вирішення даної справи по суті та набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування своєї заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» зазначає, що йому стало відомо про існування у Відділі державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві виконавчого провадження № 34655504 згідно наказу Господарського суду міста Києва від 17.09.2012 р. по справі № 4/109 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» на користь Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» 75 969, 92 грн.

Також позивач зазначає, що сума, яку вимагає сплатити Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві згідно виконавчого провадження № 34655504, є заборгованістю Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» за договором про відступлення права вимоги № ВПВ 2007 від 30.07.2010 р. та предметом спору у даній справі, в той час як стягнення вказаної суми на користь відповідача 1 може вплинути на подальше порушення законних прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» з подальшим ускладненням або неможливістю виконання рішення суду у даній справі.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Положеннями ст. 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову повинна здійснюватися з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Тож, оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має враховувати наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а саме - чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що кореспондує зі способами захисту порушеного прав. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Тож, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відповідно до змісту п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" № 16 від 26.12.2011 р. при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Разом з тим, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності зв'язку між обраним позивачем заходом до забезпечення позову та предметом позовної вимоги у даній справі та, відповідно, доказів, які б свідчили про ускладнення та/або неможливість виконання рішення суду, а також не надано доказів на підтвердження вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду (реалізація майна, підготовчі дії до його реалізації, укладання договорів поруки чи застави спірного майна тощо) та не доведено спроможності обраного позивачем заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову Також, суд бере до уваги, що фактично заявник просить зупинити виконавче провадження з виконання судового рішення в іншій справі. З урахуванням вищенаведеного, суд відмовляє у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. припинено провадження у справі № 5011-51/16220-2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер», Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ» в частині стягнення пені у розмірі 11 424, 36 грн. на підставі ст. 80 Господарскього процесуального кодексу України.

У дане судове засідання представники сторін не з'явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.05.2013 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2009 р. між Спільного українсько-німецьким Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко», (на даний час - Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт»), укладено договір поставки товару № 324-09/ПСТ, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» зобов'язалось передати, а відповідач 1 - прийняти та оплатити товар, умови про найменування, асортимент, термін поставки, ціна якого вказуються в додатку до договору.

Відповідно до п. 4.2. договору оплата товару здійснюється на підставі рахунків, виставлених відповідачем 2, у національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт»).

Відповідно п. 9.3. договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009 р., а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2009 р. строк дії договору № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. продовжено до 30.06.2010 р.

Пунктом 5 додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. оплата за товар здійснюється щотижнево шляхом перерахування коштів нк рахунок постачальника в сумі, еквівалентній вартості реалізованого Спільним українсько-німецьким Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» товару протягом семи календарних днів з моменту реалізації. У випадку нереалізації товару протягом 90 днів з дати отримання товару відповідачем 1, останній на письмову вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» (Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт») зобов'язується протягом 10-ти днів з дати її отримання повернути йому нереалізований товар.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт») поставило, а відповідач 1 прийняв товар, що обумовлений договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. на загальну суму 391 104, 67 грн.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату товару на загальну суму 316 161, 55 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ніко» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт») у розмірі 74 943, 12 грн.

30.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ 207, за яким відповідач 2 відступив, а позивач набув право вимоги, належне Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. у розмірі 74 943, 00 грн. (додаток № 1 до договору).

Крім того, 30.07.2010 р. між позивачем та відповідачем 2 укладено додаткову угоду, якою внесено зміни до п.п. 3.3., 4.2., 6.7. договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. та визначено, що позивач набуває права вимоги до відповідача 1 з моменту підписання договору, та встановлено, що відповідач 2 зобов'язаний повідомити Спільне українсько-німецьке Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» про відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна»; також передбачено, що договір № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту погашення заборгованості відповідачем 1.

12.10.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» звернулось до відповідача 1 з листом № 121012/вих-3 від 12.10.2012 р., у якому повідомило про відступлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» права вимоги до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. та надіслало копію договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р.

06.11.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» звернулось до відповідача 1 з листом № 121106/вих-3 від 06.11.2012 р., у якому повідомило про укладення додаткової угоди до договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. та надіслало копію вказаної додаткової угоди.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що Спільним українсько-німецьким Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» порушено договірні зобов'язання щодо оплати вартості поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» товару за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 74 943, 12 грн., право вимоги на яку позивач отримав за договором про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р.

Також позивач стверджує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» несвоєчасно передало Товариству з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» додаткову угоду від 30.07.2010 р. до договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р., у зв'язку з чим позивач зазнав збитків у вигляді сплачених судових витрат на загальну суму 1 422, 20 грн.

Крім того, позивач просить зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ» надати оригінал накладної № 6890-88337 про доставку Спільному українсько-німецькому Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» повідомлення про відступлення права вимоги.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Термін оплати товару, поставленого за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. встановлено окремо в кожній накладній, за якою такий товар передавався.

Як вбачається з матеріалів справи, останню поставку товару Спільному українсько-німецькому Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. здійснено 17.06.2010 р. та встановлено термін оплати - 16.08.2010 р.

У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 1 зазначає, що за договором про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» передано позивачу недійсну вимогу, оскільки на час його укладення відповідач 2 не мав грошових вимог до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» за договором поставки № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р., оскільки термін дії останнього закінчився 30.06.2010 р.

З приводу наведеного суд відзначає, що відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Умовами договору № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. встановлено, що в частині взаєморозрахунків він діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором та, крім того, закінчення строку дії договору не тягне за собою автоматичного припинення виконання грошових зобов'язань, передбачених договором, у разі наявності таких.

Тож, після укладення договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. у відповідача 1 виникло зобов'язання перед позивачем з оплати отриманого ним від відповідача 2 товару.

Згідно зі ст. 518 Цивільного кодексу України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Документально підтверджених відомостей щодо наявності заперечень проти Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» на момент одержання повідомлення про відступлення відповідачем 1 права вимоги до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» останнім суду не надано.

Також відповідачем 1 не надано суду доказів виконання зобов?язань за договором № 324-09/ПСТ від 01.01.2009 р. щодо оплати вартості товару у встановлений строк безпосередньо Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт».

Що ж до тверджень відповідача 1 стосовно неукладеності договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. у зв'язку з невиконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» зобов'язань щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» винагороди, суд відзначає, що за приписами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Тобто, факт укладення договору пов'язується із досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов договору, в той час як несплата винагороди за відступлення права вимоги фактично є порушенням вже укладеного договору та тягне за собою інші наслідки, ніж визнання договору неукладеним.

При цьому, суд відзначає, що несплата винагороди за договором про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р. не є предметом розгляду у даній справі.

Також суд звертає увагу на те, що відповідачем 1 не оспорюється в судовому порядку правомірність укладення договору про відступлення права вимоги № ВПВ 207 від 30.07.2010 р.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача до Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» про стягнення заборгованості 74 943, 12 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» збитків у розмірі 1 422, 20 грн., які позивач зазнав внаслідок судового збору у зв'язку зі зверненням до суду зі позовом про стягнення з відповідача 1 заборгованості, суд вважає за необхідне відзначити наступне.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» невчасно повернуло позивачу примірник додаткової угоди до договору № ВПВ 207 від 30.07.2010 р., що, на думку позивача, стало підставою для відмови йому у позові.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому. відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Застосування відповідальності у вигляді відшкодування, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань, збитків, що встановлена вказаною нормою можливе лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, а також вина.

Отже, однією з необхідних умов настання відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність правопорушника є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої сторони, - наслідком протиправної поведінки правопорушника.

В той же час, позивачем не надано суду обґрунтованих пояснень щодо того, в чому полягає протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Профіт» та не надано відповідних доказів, а також не надано суду доказів наявності причинного зв'язку між витратами позивача та діями відповідача 2.

Таким чином, виходячи із системного аналізу наведеним норм, витрати, здійснені позивачем не є збитками у розумінні 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, а тому суд визнає необґрунтованими вимоги позивача та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Що ж до заявленої вимоги про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОФІТ» надати оригінал накладної № 6890-88337 про доставку Спільному українсько-німецькому Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» повідомлення про відступлення права вимоги, суд відзначає, що в силу положень ст.ст. 1, 33 Господарського процесуального кодексу України особа, яка звертається до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В той же час, позивачем не обґрунтовано заявленої ним вимоги про зобов'язання відповідача 2 надати йому оригінал накладної № 6890-88337, не зазначено відповідні обставини, якими встановлений обов'язок відповідача 2 надати зазначений документ позивачу та не визначено обсяг порушених прав та охоронюваних законом інтересів, що спричинило звернення до суду із вказаною вимогою, у зв'язку з чим суд не встановив наявність обставин, які б свідчили про необхідність судового захисту охоронюваних законом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» та, відповідно, підстав для задоволення позову в цій частині.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості у розмірі 74 943, 12 грн. У задоволенні решти вимог суд відмовляє.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» задовольнити частково.

2. Стягнути із Спільного українсько-німецького Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестицією «Кершер» (03110, м. Київ, вул. Солом?янська, 11, код ЄДРПОУ 25196004), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна» (01133, м. Київ, бульвар Лесі України, 5, код ЄДРПОУ 30113927) заборгованість у розмірі 74 943, 12 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок три грн. 12 коп.) грн.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 24.05.2013 р.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Івченко А.М.

Гулевець В.О.